ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 р. Справа № 2-а-4903/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Іващук Олени Іванівни,
суддів: Свентуха Віталія Михайловича, Загороднюка Андрія Григоровича
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Державної судової адміністрації України (відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (відповідач 2), Державного казначейства України (відповідач 3), Міністерства фінансів України (відповідач 4)
про: стягнення недоотриманої заробітної плати та щомісячного грошового утримання
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України (відповідач - 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України (відповідач - 2) про стягнення недоотриманої заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Ухвалою суду 29.11.2010 року провадження у справі відкрито.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є професійним суддею та з 2002 року і по даний час працює суддею Шаргородського районного суду Вінницької області. Вважає, що у порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі було протиправно допущена заборгованість по заробітній платі за період з 1 січня 2006 року по жовтень 2010 року. Так, позивач в своїй позовній заяві зазначив, що посадовий оклад, премія, та надбавка за вислугу років, починаючи з 01.01.2006 року неправомірно обраховувалися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Свою позицію мотивує тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт Постанови було скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., яка на час звернення до суду позивача набрала законної сили. Окрім того зазначив, що він є учасником бойових дій, а тому розмір щомісячного довічного грошового утримання повинен розраховуватися виходячи із 150% мінімальної пенсії за віком.
На адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог від 14.12.2010 року, в якій останній пояснив, що в попередніх підрахунках були допущені помилки, а відтак, відповідно до нових розрахунків просив стягнути з відповідачів заборгованість по недоплаченій заробітній платі за 2006-2010 роки в сумі - 140517 грн., недоплачене щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 185577,4 грн. та підвищення до щомісячного грошового утримання судді в розмірі 40790,06 грн. як учаснику бойових дій. Разом із тим, постанову, у разі задоволення позову, просив допустити до негайного виконання.
Таким чином, загальна сума заборгованості за підрахунками позивача складає 366884,46 грн.
Ухвалою суду від 14.12.2010 року, судом в якості співвідповідачів у даній справі було залучено Державне казначейство України (відповідач – 3) та Міністерство фінансів України (відповідач – 4).
12.01.2011 року позивачем до суду було надано нову уточнену позовну заяву з відповідними розрахунками, згідно і якою позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість по недоплаченій заробітній платі за період з 2007 року по 2010 рік в сумі - 141584 грн., недоплачене щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 179124,4 грн. та підвищення до щомісячного грошового утримання працюючого судді в розмірі 35563,54 грн. як учаснику бойових дій. Разом просив стягнути кошти в сумі 356271,94 грн.
Позивач в судове засідання не з’явився, натомість в заяві про уточнення позовних вимог просив розгляд справи проводити у його відсутність.
Повноважний представник відповідачів 1 та 2 в судове засідання не з’явилася, натомість на адресу суду надійшла її заява 01-19/3338 від 14.09.2010р. про розгляд справи без її участі на підставі поданих письмових заперечень. У своїх запереченнях посилалася на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату суддів”, де п. 4-1 було передбачено, що розміри посадових окладів, передбачених цією Постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Дане положення було передбачено актом (постановою) Кабінету Міністрів України, а тому Державна судова адміністрація України своїми актами (наприклад, наказом) не могла провести відповідні зміни та нарахувати заробітну плату позивачеві в залежності від збільшуваних розмірів мінімальної заробітної плати. Також асигнування для збільшених окладів не були передбачені в Державних бюджетом на 2006-2010pp., а тому не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ.
Відповідач 3 - Державне казначейство України повноважного представника у судове засідання не направило, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялося завчасно повістками суду.
Представник відповідача 4 - Міністерства фінансів України в судове засідання не з’явився, проте в наданих суду запереченнях зазначив, що надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється пріоритетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також відповідач повідомляє, що видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2007-2010 роки, на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, відповідач зазначив, що з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. За даних обставин відповідач в позові до Міністерства фінансів України просить відмовити та розглянути справу у відсутність уповноваженого представника. Крім того, представник відповідача в письмових запереченнях послався на пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно ж до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи викладене, беручи до уваги подання позивачем та відповідачами 1, 2 і 4 заяв про розгляд справи без їх участі, та відсутність клопотань відповідача 3 щодо відкладення розгляду справи, справу розглянуто за наявними матеріалами без участі представників сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1, Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 2001 року № 2738-ІІІ (а.с.26) обраний на посаду судді Ямпільського районного суду Вінницької області безстроково.
Згідно записів трудової книги, позивач переведений на посаду судді Шаргородського районного суду(а.с.32), де він працює по даний час.
Рішенням Кваліфкаційної комісії суддів Вінницької області від 26 липня 2002 року ОСОБА_1 присвоєно другий кваліфікаційний клас (а.с.28).
Розміри посадових окладів суддів визначені схемою посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів, відповідно до додатку 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" в розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат. При цьому розмір посадових окладів встановлено виходячи із 332 грн. мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці".
Згідно із ст. 9 Закону України "Про оплату праці", яка визначає умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 10 цього ж закону встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законами України "Про державний бюджет України" на 2006, 2007, 2008, 2009, 2010 роки, а також Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році: з 01.01. - 350 грн., з 01.07. - 375 грн., з 01.12. - 400 грн.; у 2007 році: з 01.01. - 420 грн., з 01.12. - 450 грн.; у 2008 році: з 01.01. - 515 грн., з 01.04. - 525 грн., з 01.10. - 545 грн., з 01.12. - 605 грн.; у 2009 році: з 01.01. - 605 грн., з 01.04. - 625 грн., з 01.07. - 630 грн., з 01.10. - 650 грн., з 01.11. - 744 грн.; у 2010 році: з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07. - 888 грн., з 01.10. – 907 грн.
Як вбачається з позовної заяви та наданих письмових заперечень проти позову, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України також не заперечує того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати, з урахуванням вказаних розмірів мінімальної заробітної плати, проведені не були.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заборгованості заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Судом також досліджений розрахункові листи позивача за 2007-2010 роки (а.с.6-10), відповідні розрахунки заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню, що містяться в матеріалах адміністративної справи.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідачів та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-1/2004, про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів, згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 р. згадані судові рішення залишені без змін.
Таким чином, суд вважає, що вказаними рішеннями в повному обсязі відновлено положення Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв’язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного вбачається, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачеві проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 2007 року по листопад 2010 року.
Відповідно до проведених розрахунків позивача, сума заборгованості по заробітній платі за 2007-2010 роки, яка підлягає виплаті позивачу, становить 141584 гривень.
Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачене статтею 44 Закону України "Про статус суддів".
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 р. по даний час не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 р., то і по щомісячному грошовому утримання позивачу допущена заборгованість.
З матеріалів справи вбачається, що загальна сума заборгованості по щомісячному грошовому утриманню за 2007-2010 роки становить 179124,4 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так як інших розрахунків суми заборгованості заявленої в позові позивачем не надано, а відповідачами, в свою чергу, вищевказані розрахунки не спростовані, суд приймає їх як належні докази по справі.
Суд вважає, що причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно ч. 2 п. 1 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 03.03.2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 даного Указу передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов’язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Міністерство фінансів України, відповідно до покладених на нього завдань і повноважень, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України, проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України, як державному органу, був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізі бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною відповідної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області та Міністерства фінансів України, а також стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню працюючого суді в сумах, визначених наявними у справі розрахунками.
Разом із тим, не підлягають задоволенню заявлені позовні вимоги в частині підвищення до щомісячного грошового утримання судді в розмірі 35563,54 грн. як учаснику бойових дій, з огляду на наступне.
Позивач, обґрунтовуючи вказану вище вимогу, послався на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 травня 2005 року у справі №2-3109/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та бездіяльність Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, яким подану скаргу було задоволено, в результаті чого було зобов’язано ТУ ДСА України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді з 16 листопада 2003 в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком та виплатити утворену заборгованість, починаючи з 16 листопада 2003 року по день проголошення рішення суду (23.05.2003 року).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №2939-IV від 5 жовтня 2005 року до частини четвертої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були внесені зміни, а саме: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
Відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №2939-IV від 5 жовтня 2005 року пункт 3 цього Закону набирає чинності з 1 липня 2006 року.
З урахуванням внесених змін з 1 липня 2006р. позивачу виплачувалося щомісячне довічне грошове утримання як учаснику бойових дій, обчислюване з встановленого законами України прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
На підставі вищевикладеного суд вважає, що відповідач здійснюючи нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання за період з 2007-2010рр. в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, діяли на підставі, у межах повноважень передбачених діючими нормативно-правовими актами.
У зв’язку із викладеним, виплата довічного грошового утримання в силу вимог чинного законодавства у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком не могла бути здійсненою, оскільки її розмірі були змінені самим Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». А рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці ТУ ДСА України у Вінницькій області було зобов’язано виплачувати щомісячне грошове забезпечення працюючого суду у вказаному розмірі лише протягом 2003-2005 років і не розповсюджувалося на майбутнє, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Відтак, заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню на користь відповідача становить – 320708,1 гривень.
Що стосується посилання відповідача 4 на пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом, то вони не беруться судом до уваги, оскільки частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги та не тягнуть за собою наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Згідно із пунктом 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 “Про державне мито”, від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств – за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю.
Однак, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо не повного обсягу нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання працюючого суді ОСОБА_1.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів законів України про державні бюджети на 2007-2010 роки вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. "Про оплату праці суддів".
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з січня 2007 року по листопад 2010 року в розмірі 141584 (сто сорок одна тисяча п’ятсот вісімдесят чотири) гривні та щомісячному грошовому утриманню працюючого судді в сумі 179124 (сто сімдесят дев’ять тисяч сто двадцять чотири) гривні 40 (сорок) копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя (підпис) Іващук Олена Іванівна
суддя (підпис) Свентух Віталій Михайлович
суддя (підпис) Загороднюк Андрій Григорович
з оригіналом згідно
Суддя
Секретар