У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Ситнік О.М.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Маяківська сільська рада Біляївського району Одеської області, про визнання заповіту нікчемним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 ОСОБА_5 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив визнати нікчемним заповіт ОСОБА_6, посвідчений виконкомом Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області 26 червня 2014 року за реєстровим № 85, відповідно до якого все своє майно ОСОБА_6 заповідала відповідачу - ОСОБА_6 ОСОБА_7

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що мати останні два роки фактично була прикута до ліжка, часто втрачала свідомість, не впізнавала рідних та добре знайомих їй людей і це все траплялося з нею у зв'язку зі знущаннями з неї його братом ОСОБА_6 ОСОБА_7

Указаний заповіт є нікчемним тому, що:

- із тексту заповіту не вбачається, хто саме звернувся до секретаря сільради з проханням вчинити правочин, і не виконана вимога про встановлення особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, що передбачено ч. 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі - Порядок);

- посадовою особою сільради не зазначено у посвідченому написі та реєстрі для реєстрації нотаріальних дій місце вчинення нотаріальної дії і причини, з яких ця дія була вчинена поза приміщенням, в якому вчиняється нотаріальна дія, що передбачено ч. 3 цієї ж глави Порядку, і запис про вчинення нотаріальної дії поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, заноситься до журналу (книги) обліку викликів нотаріуса за межі нотаріальної контори, що передбачено Правилами ведення нотаріального діловодства;

- секретарем сільської ради не вжито заходів щодо виконання в повному обсязі вимог частини 1 глави 4 Порядку щодо перевірки дієздатності громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, на підставі документів, передбачених ст. 43 Закону України «Про нотаріат». Установлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, а також на підставі переконаності секретаря сільської ради в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень, а також відповідності волі та волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Вважає, що секретар сільради повинен був залучити адвоката до участі у вчиненні заповіту для надання правової допомоги важко хворій людині досить похилого віку, яка на час складення заповіту не могла не те, що писати чи щось розуміти, а навіть розмовляти, однак у тексті заповіту взагалі відсутнє застереження щодо причини відсутності на заповіті будь-якого підпису заповідача та не відображено взагалі чи письменний заповідач.

Також зазначав про те, що в заповіті не перекреслені вільні місця по тексту заповіту, а допущені описки та виправлення не застережені - рік народження спадкоємця записано поміж строк, у тексті заповіту не зазначено, що він зачитаний уголос саме секретарем сільської ради, а лише акцентується увага на тому, що заповіт начебто вголос зачитали свідки, але кому вони його зачитували - не зазначено, з тексту заповіту зовсім не зрозуміло, чи заповідачка взагалі чула, що їй читали, та чи зрозуміла зміст прочитаного.

Посилається на те, що йому достеменно відомо, що 23 червня 2014 року мати складала інший заповіт, який також посвідчувався секретарем сільради, і вважає, що мати підписала інший заповіт, а 26 червня 2014 року вона просто була введена в оману тому, що перший і другий заповіт посвідчувався в присутності одних і тих же осіб і обидва рази в кінці робочого дня в темнийчас (о 17 год 35 чи 38 хв., і це виправлення не застережене).

Вважає, що заповіт його матері був вчинений шляхом обману і не може відповідати дійсному волевиявленню померлої, а тому просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що при посвідченні оскаржуваного заповіту відповідачем не було дотримано передбаченого законом порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування. Доводи позивача в частині, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, відносяться до спору про визнання заповіту недійсним, а позивачем така позовна заява не заявлялася.

Проте таких висновків суди дійшли передчасно.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вказаним вимогам судові рішення не відповідають.

Установлено, що ОСОБА_6 ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 ОСОБА_7 є рідними братами і синами ОСОБА_6, яка 26 червня 2014 року оформила заповіт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

ОСОБА_6 ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Як роз'яснено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 52 Закону України «Про нотаріат» про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається.

Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі.

Згідно зі ст. 56 зазначеного вище закону нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491 «Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі» (далі - Постанова) державній реєстрації у Спадковому реєстрі підлягають заповіти і спадкові договори, посвідчені нотаріусами, консульськими установами України, посадовими та службовими особами, що зазначені в статтях 1251 і 1252 Цивільного кодексу України, ст. 37 та ч. 1 ст. 40 Закону України «Про нотаріат», а також зміни до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів

У п. 14 цієї Постанови зазначено, що реєстратор здійснює державну реєстрацію посвідчених заповітів і спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів у Спадковому реєстрі у день вчинення відповідної нотаріальної дії.

Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування (далі - Порядок) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 1994 року за № 256/466.

За змістом ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Відповідно до п. п. 1.1-1.3 Порядку перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат».

Нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Відповідно до статті Закону України «Про нотаріат» посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того, - законодавством Автономної Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Пунктом 2.1. Порядку визначено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_6 ОСОБА_5 указує на те, що в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі реєстрації нотаріальних дій не записано місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси. Також судами не звернуто уваги та не надано належної правової оцінки тому, що ідентифікаційний номер та паспорт заповідувача вказані не ОСОБА_6, а іншої особи. Крім цього, спірний заповіт не пройшов державної реєстрації, що є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Поза увагою судів залишилося і те, що волевиявлення спадкодавця не могло бути вільним, оскільки відповідач неодноразово бив та погрожував матері.

Зі змісту ч. 1 ст. 231 ЦК України вбачається, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як роз'яснено в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, необхідно враховувати, що насильство може виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Вирішуючи спір, суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; суд обмежився лише поясненнями та доказами, наданими відповідачами, таким чином обмеживши права позивача; доводи та факти, на які посилався позивач при зверненні до суду не дослідив та не навів факти, які б спростували доводи позивача; суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, та прийшов до передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна

Судді: М.В. Дем'яносов

А.В.Маляренко

О.М.Ситнік

О.В.Ступак