ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2011 р. Справа № 2-а-5412/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Іващук Олени Іванівни,
суддів: Свентуха Віталія Михайловича,
ОСОБА_1,
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_2
до: 1)Міністерства фінансів України, 2)Державної судової адміністрації України, 3)Головного управління Державного казначейства України, 4)Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області
про: визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ :
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 до 1) Міністерства фінансів України, 2) Державної судової адміністрації України, 3) Головного управління Державного казначейства України, 4) Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів, компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання працюючих суддів в зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Позовні вимоги позивача, який з 14.05.1993 року працює суддею Гайсинського районного суду Вінницької області, мотивовані тим, що в порушення ст. 130 Конституції України відповідачами протиправно допущено заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року та по щомісячному грошовому утриманню за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року. Як зазначив позивач, посадовий оклад, починаючи з вказаного періоду неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., що встановлено Постановою КМУ України № 865 від 03.09.2005 року. Пункт 4-1 даної Постанови, яким передбачався розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", а тому був скасований постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка набрала законної сили.
У відповідності до заявлених позовних вимог позивач просить визнати протиправною бездіяльність суб’єктів владних повноважень – Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України щодо неповного обсягу нарахування та виплати заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати; визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2010 рік вимог Постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів»; стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року в сумі 47386,38 грн.; заборгованість по щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року в сумі 47110,58 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати і частини щомісячного грошового утримання працюючих суддів, як форми оплати праці, в порушення термінів їх виплати в розмірі 2325,76 грн.
В судове засідання позивач не з’явився, проте в адміністративному позові просив розгляд справи провести без його участі.
Представник Державної судової адміністрації України та Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області в судове засідання не з’явилась, проте надала суду заяву від 11.01.2011 року, в якій просила провести розгляд справи без її участі (вх.№546). Також в наданих суду письмових запереченнях представник ДСА України та ТУ ДСА у Вінницькій області зазначила, що посадові оклади суддів можуть бути визначені лише виключно постановою Кабінету Міністрів України, а відтак у Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області відсутні правові підстави щодо донарахування позивачу заробітної плати та грошового утримання в зазначений період. Як стверджує відповідач, асигнування для збільшення окладів не були передбачені в Державному бюджеті України на 2010 рік, а відтак не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Державна судова адміністрація є лише розпорядником бюджетних коштів і не випливає на склад доходів та видатків держбюджету, а відповідно на забезпечення виконання бюджетних програм, позбавлена можливості самостійно, в межах кошторисів, забезпечити фінансування суддів відповідно до заявлених позовних вимог за минулі бюджетні періоди. Крім того, представник відповідача в письмових запереченнях послалася про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, представник відповідача просила суд у задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області відмовити в повному обсязі.
Відповідачі 1 і 3 участь в судовому засіданні своїх повноважних представників не забезпечили, письмових пояснень щодо поважності причин неявки суду не надали, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень в матеріалах адміністративної справи.
Відповідно ж до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.
Враховуючи викладене, беручи до уваги подання позивачем та відповідачами 2 і 4 заяв про розгляд справи без їх участі, та відсутність клопотань відповідачів 1 і 3 щодо відкладення розгляду справи, справу розглянуто за наявними матеріалами без участі представників сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Постановою Верховної ради України №1072-VІ від 09.07.2003 року, ОСОБА_2 обрано безстроково на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області, де він і працює по теперішній час.
Посадовий оклад судді Гайсинського районного суду Вінницької області встановлено в розмірі 2490,0 грн.
Розмір вказаного посадового окладу визначено схемою посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів, відповідно до додатку 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" в розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат. При цьому розмір посадових окладів встановлено виходячи із 332 грн. мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці".
Згідно із ст. 9 Закону України "Про оплату праці", яка визначає умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 10 цього ж закону встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законами України "Про державний бюджет України" на 2006, 2007, 2008, 2009 роки, а також Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році: з 01.01. - 350 грн., з 01.07. - 375 грн., з 01.12. - 400 грн.; у 2007 році: з 01.01. - 420 грн., з 01.12. - 450 грн.; у 2008 році: з 01.01. - 515 грн., з 01.04. - 525 грн., з 01.10. - 545 грн., з 01.12. - 605 грн.; у 2009 році: з 01.01. - 605 грн., з 01.04. - 625 грн., з 01.07. - 630 грн., з 01.10. - 650 грн., з 01.11. - 744 грн.; у 2010 році: з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07. - 888 грн., з 01.10. – 907 грн., з 01.12. – 922 грн.
Як вбачається з позовної заяви та наданих письмових заперечень проти позову, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України також не заперечує того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати, з урахуванням вказаних розмірів мінімальної заробітної плати, проведені не були.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заборгованості заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Судом також досліджений наказ Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області №183-к від 03.10.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 призначено щомісячне грошове утримання в розмірі 80% від заробітної плати з 02.09.2007 року (а.с.10), розрахункові листи позивача за 2010 рік (а.с.11-12), розрахунки компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їхньої виплати (а.с.15-16), відповідні розрахунки заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню (а.с.13-14).
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідачів та наданих у справу доказів суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-1/2004, про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів, згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 р. згадані судові рішення залишені без змін.
Таким чином, суд вважає, що вказаними рішеннями в повному обсязі відновлено положення Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв’язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного вбачається, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачеві проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01.01.1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Відповідно до проведених розрахунків позивача, сума заборгованості по заробітній платі за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року, яка підлягає виплаті позивачу, становить 47386,38 гривень.
Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачене статтею 44 Закону України "Про статус суддів", з 02.09.2007 року.
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 р. по даний час не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 р., то і по щомісячному грошовому утримання позивачу допущена заборгованість.
З матеріалів справи вбачається, що загальна сума заборгованості по щомісячному грошовому утриманню за період з 01.05.2010 р. по 01.12.2010 року включно становить 47110,58 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так як інших розрахунків суми заборгованості заявленої в позові позивачем не надано, а відповідачами, в свою чергу, вищевказані розрахунки не спростовані, суд приймає їх як належні докази по справі.
Суд вважає, що причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно ч. 2 п. 1 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 03.03.2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 даного Указу передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов’язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Міністерство фінансів України, відповідно до покладених на нього завдань і повноважень, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України, проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України, як державному органу, був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізі бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Державного казначейства України.
Так, статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до п. 1, 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується основним завданням забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає, в тому рахунку розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Згідно з п. 4 вказаного Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Крім того, ч.ч. 1,2 ст. 21 Бюджетного кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює розподіл коштів за напрямками видатків щодо матеріального забезпечення суддів, а тому не є тим учасником бюджетного процесу, який у спірних правовідносинах повинен нести відповідальність.
Натомість, відповідно до ст. ст. 120,126 Закону України "Про судоустрій", Положення про Державну судову адміністрацію України, функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування видатків на матеріальне забезпечення суддів виконує Державна судова адміністрація України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною відповідної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області та Міністерства фінансів України, а також стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній плат, щомісячному грошовому утриманню і компенсації втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням термінів їх виплати в сумах, визначених наявними у справі розрахунками.
Що стосується посилання відповідачів 2 і 4 на пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом, то вони не беруться судом до уваги, оскільки частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги та не тягнуть за собою наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Однак, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 122, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо не повного обсягу нарахування та виплати заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати судді Гайсинського районного суду Вінницької області Кравцю Валерію Івановичу.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2010 рік вимог постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. "Про оплату праці суддів".
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року в розмірі 47386 (сорок сім тисяч триста вісімдесят шість) гривень 38 (тридцять вісім) копійок; щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів за період з 01.05.2010 року по 01.12.2010 року в сумі 47110 (сорок сім тисяч сто десять) гривень 58 (п’ятдесят вісім) копійок; компенсацію втрати частини заробітної плати і частини щомісячного грошового утримання працюючих суддів, як форми оплати праці, в зв'язку з порушенням термінів їх виплат в сумі 2325 (дві тисяч триста двадцять п’ять) гривень 76 (сімдесят шість) копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддям (підпис) Іващук Олена Іванівна
суддя (підпис) Свентух Віталій Михайлович
суддя (підпис) Альчук Максим Петрович
з оригіналом згідно
Суддя
Секретар