УХВАЛА

іменем україни

12 жовтня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3, сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Бишів-Сервісцентр» про стягнення кредитної заборгованості за касаційними скаргами сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Бишів-Сервісцентр» на рішення апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року та ОСОБА_3 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 27 серпня 2013 року між банком та ОСОБА_3 укладено рамкову угоду, відповідно до умов якої був укладений договір про надання траншу, згідно з яким ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 270 тис. грн зі сплатою 21 % річних, строком на 60 місяців.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом 27 серпня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та сільськогосподарським обслуговуючим кооперативом «Бишів-Сервісцентр» (далі - СОК «Бишів-Сервісцентр») укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором, у відповідача утворилась заборгованість: за тілом кредиту - 6 420 грн 87 коп., за процентами - 9 322 грн 75 коп. та 5 045 грн 16 коп. пені.

1 грудня 2014 року банк направив боржнику та його поручителю вимогу про дострокове повернення боргу, яка була ними отримана та залишилася без виконання.

З урахуванням зазначеного ПАТ «ПроКредит Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 321 398 грн 47 коп., яка складається із: 236 091 грн 51 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 18 674 грн 07 коп. - заборгованість за процентами; 6 150 грн 59 коп. - процентів за неправомірне користування кредитом; 60 482 грн 30 коп. пені, а також судові витрати.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року у задоволенні позову ПАТ «ПроКредит Банк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та СОК «Бишів-Сервісцентр» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за договором про надання траншу від 27 серпня 2013 року у сумі 321 398 грн 47 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 236 091 грн 51 коп., заборгованість за процентами - 18 674 грн 07 коп., заборгованість за процентами за неправомірне користування кредитом - 6 150 грн 59 коп., заборгованість із пені - 60 482 грн 30 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, СОК «Бишів-Сервісцентр» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції; ОСОБА_3 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «ПроКредит Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обставини на які він посилається, не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, розрахунок наданий банком не містить відомостей про порядок нарахування відсотків, пені, тощо. На підставі п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК України судом було визнано явку представника позивача обов'язковою, однак представник банку у судові засідання не з'являвся, пояснень щодо пред'явленого позову не надавав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами був встановлений порядок дострокового стягнення кредиту, відповідачі вимогу про дострокове стягнення заборгованості не виконали. При цьому, визначаючи розмір заборгованості, суд погодився з розрахунком, наданим банком.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 27 серпня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 укладено рамкову угоду, згідно з умовами якої був укладений договір про надання траншу від 27 серпня 2013 року, відповідно до умовам якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 270 тис. грн зі сплатою 21 % річних, строком на 60 місяців.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 27 серпня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та СОК «Бишів-Сервісцентр» укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання всіх зобов'язань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

Станом на 1 грудня 2014 року, за розрахунком банку, заборгованість за кредитом становила: 6 420 грн 87 грн. за тілом кредиту, 9 322 грн 75 коп. за процентами, 5 045 грн 16 коп. пені.

Також встановлено, що банком було направлено на адреси боржника та поручителя вимоги про дострокове стягнення всіх належних сум. Вказані вимоги одержані боржником 3 грудня 2014 року, а поручителем - 2 грудня 2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Установлено, що ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, представник ПАТ «ПроКредит Банк» участі не брав.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 57-59, 212-214, 315 ЦПК України при ухваленні рішення суду щодо грошових зобов'язань суди зобов'язані наводити докази розміру заборгованості, а при стягненні коштів за користування грошима, неустойки - повинні зазначити, за який саме період нараховані відсотки, за який період здійснена прострочка виконання зобов'язання.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції фактично погодився із розрахунком, наданим банком, проте взагалі не дослідив цей розрахунок, не вказав, за який період обчислено відсотки та пеня, що перешкоджає суду касаційної інстанції дослідити та перевірити доводи касаційної скарги щодо безпідставності наданого банком розрахунку, оскільки вони не були досліджені судом апеляційної інстанції.

Отже, висновки судів основані на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив.

Крім того, п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 1, ст. ст. 2, 12 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-2974цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та не надав належної правової оцінки можливості розгляду спору між ПАТ «ПроКредит Банк» та СОК «Бишів-Сервісцентр» в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Бишів-Сервісцентр» та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик