ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
|
31 серпня 2009р. |
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА Справа № 2а-3436/09/0870 |
За позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147
до: Державного підприємства «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН», вул. Комсомольська, 1, с. Широке, Веселівський район, Запорізька область, 71162
про стягнення 32045,82грн.
У складі головуючого судді Нечипуренко О.М.
секретар судового засідання Младенов О.П.
Представники сторін:
Від позивача - Іващенко О.В.(дов. № 07-10/3079 від 25.12.08р.)
Від відповідача - Попов В.Г. (дор. № б/н від 04.04.07р.)
09.06.2009р. до Запорізького окружного адміністративного суду в порядку, передбаченому КАС України, звернулося Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач) з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» (далі по тексту відповідач або ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» ) про стягнення з останнього 32045,82грн. суми адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Ухвалою від 10.06.2009р. судом відкрито провадження в адміністративній справі №2а-3436/09/0870 та призначено судове засідання на 02.07.2009р. У зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, на підставі ст. 128 КАС України, розгляд справи відкладався до 23.07.09р.
У судовому засіданні 23.07.09р. представник позивача заявив клопотання про зупинення розгляду справи до 31.08.09р. у зв'язку із необхідністю надання додаткових доказів. Суд, розглянувши клопотання позивача, задовольнив його та ухвалою від 23.07.09р. провадження у справі № 2а-3436/09/0870 зупинив до 31.08.09р.
Ухвалою суду від 24.07.09р. провадження у справі № 2а-3436/09/0870 поновлено та призначено судове засідання на 31.08.09р.
У судовому засіданні 31.08.09р. позивач позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просить задовольнити його у повному обсязі. Зокрема вказує, що відповідно до приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», середньооблікова кількість інвалідів на ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» повинна складати 6 осіб. Але, згідно відомостей, наданих відповідачем, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві у 2008р. складала 4 особу, що є менше, ніж установлено нормативом. Таким чином, до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів у 2008р. у розмірі 32045,82грн..
Крім того, згідно ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки за весь її строк.
З урахуванням викладеного, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» 32045,82грн. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008р.
Відповідач проти позову заперечив та надав письмові заперечення. Зокрема зазначив, що ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» проводилися всі можливі заходи для працевлаштування інвалідів на підприємстві, а саме: на протязі 2008р. відповідач до Веселівського районного центру зайнятості подавалися звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, але з причин, що не залежать від відповідача, інваліди працевлаштовані не були.
За таких обставин, відповідач просить у задоволенні позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства, судом здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».
У засіданні 31.09.09р., судом, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи та надані для огляду оригінали документів, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур Української академії аграрних наук» є юридичною особою та зареєстроване Веселівською районною державною адміністрацією Запорізької області 29.08.00р., про що видане свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 650991.
Відповідач відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 № 875, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається із матеріалів справи (звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008р - форма №10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали на підприємстві відповідача у 2008р. склала 155 осіб. З них, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 осіб. Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинна складати 6 осіб.
Судом встановлено, що відповідач виконав передбачені діючим законодавством України заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та неодноразово повідомляв центр зайнятості у формі № 3-ПН про наявність вакантних робочих місць для інвалідів та розміщував відповідні оголошенні в пресі.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми законодавства, оцінивши надані докази, суд вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено з наступних підстав:
Спірні правовідносини у цій справі регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який є спеціальним законом у спірних правовідносинах за цим позовом, постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07. № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», яка набула чинності з 31.01.07, а також постановами Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» та від 281201 № 1767 «Про затвердження порядку сплати підприємствами, установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів», які втратили чинність у зв'язку із прийняттям постанови від 31.01.07. №70, зазначеної вище, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.07 № 223 «Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати», який 30.05.07 за № 552/13819 зареєстровано в Міністерстві юстиції України.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону № 875-ХІІ в редакції, чинній на час спірних правовідносин, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях де застосовується праця інвалідів, а також займатись індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається за винятком випадків, коли за висновком МСЕК стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Статтею 18 цього Закону визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів (ФСЗІ) про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За нормами ч. ч. 1, 2, 3, 5, 10, 11 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ і організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у т.ч. підприємства, організації громадських організацій інвалідів самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у т.ч. підприємством, установою, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю інвалідів, для яких це місто є основним. Керівники підприємств, установ, організацій, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання ФСЗІ звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому Законом порядку. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у т.ч. підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. А для підприємств, установ, організацій, у т.ч. громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у т.ч. підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у т.ч. підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч.1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, проводять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Механізм реалізації норм ст. 19, 20 Закону № 875-ХІІ визначається постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07. № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Зазначеною постановою затверджено у т.ч. Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (надалі Порядок...).
Відповідно до пунктів 1, 2 цього Порядку, цей Порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості; звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
У відповідності до вимог ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07 № 70), Міністерством праці та соціальної політики України видано наказ від 15.05.07 № 223 «Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати», який 30.05.07 за № 552/13819 зареєстровано в Міністерстві юстиції України.
Згідно з п.п. 2.3 п. 2 цього наказу, адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується в порядку і розмірах передбачених Законом № 875-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07 № 70.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», яка була чинною до 31.01.07 та втратила чинність у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.07 № 70, зазначену вище, було затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення). Пунктами цього Положення, зокрема, було передбачено: пункти 1, 2 - робоче місце - це окреме місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, де створено необхідні умови праці для інваліда; п. 3 - робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда; п. 5 - підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів; п. 6 - центри зайнятості та відділення Фонду соціального захисту інвалідів ведуть облік призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць створюваних понад встановлений норматив, за термінами їх введення в дію, виробничим профілем, умовами і характером роботи.
Крім того, п. 14 зазначеного Положення було передбачено, що підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Системний аналіз вимог Закону № 875-ХІІ, Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.07 № 70 «Про реалізацію статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а також надані сторонами докази надають суду підстави для висновку про те, що відповідачем виконано вимоги вказаних вище норм чинного законодавства та нормативно-правових актів щодо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим відповідач не повинен сплатити позивачу адміністративно-господарські санкції в розмірі визначеному цим Законом.
Зокрема, положення Закону № 875-ХІІ свідчать, що вони (норми цього Закону) спрямовані на надання інвалідам соціально-трудових та інших гарантій з боку держави, у т.ч. встановлюють обов'язок держави з працевлаштування інвалідів. При цьому, суд виходить з того, що пріоритетним у даному випадку є саме питання працевлаштування інваліда - як спосіб реалізації конституційного права на працю та надання соціально-трудових гарантій людині з обмеженими можливостями.
Судом враховано, що працевлаштування людини з обмеженими можливостями (інваліда) можливе не скрізь, не на любих робочих місцях, а лише у певних випадках та на робочі місця, де створено необхідні умови праці для інваліда.
При цьому, на відповідача за цим позовом хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок стосовно виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у т.ч. спеціальних робочих місць, забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, надання державній службі зайнятості інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Таким чином, суд виходить з того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні чітко визначено порядок працевлаштування інвалідів.
При цьому, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», як і інші нормативні акти, які регламентують питання соціального захисту інвалідів, не містять положень, які б звільняли те чи інше підприємство від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Більш того, ст. 43 Конституції України гарантовано кожному право на належні і здорові умови праці, а відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів, згідно з положеннями Закону № 875-ХІІ, покладається на підприємство у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Законодавець в Законі № 875-ХІІ, який є спеціальним законом, що регламентує питання соціального захисту інвалідів, не передбачив можливості звільнення того чи іншого підприємства, установи, організації від застосування до них адміністративно-господарських санкцій.
З огляду на наведені приписи чинного законодавства, у т.ч. ч. 2 ст. 17 цього Закону в редакції Закону від 23.02.06 № 3483-15 (... підприємства, установи і організації ... створюють спеціальні робочі місця для інвалідів здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування з урахуванням обмежених можливостей інваліда), на підприємстві, установі, організації працевлаштування інвалідів може здійснюватись відповідними службами зайнятості та ін. органами лише за наявності виділення та створення відповідних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також отриманої від таких підприємства, установи, організації (до кола яких відноситься і відповідач за цим позовом) інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Як зазначалось вище, (звіт відповідача за 2008 р. за формою № 10-ПІ), середньооблікова кількість інвалідів-штатних працівників облікового складу підприємства відповідача у 2008 р. склала 155 осіб. При цьому, кількість інвалідів, які повинні працювати на ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 6 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника в 2008 р. склала 15678,06 грн. А тому, розмір адміністративно-господарських санкцій за одне не зайняте інвалідом місце складає 15678,06 грн., що вірно визначено позивачем.
Оскільки на підприємстві відповідача у 2008 році працювала менша кількість інвалідів, ніж встановлено нормативом, до ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» позивачем застосовані адміністративно-господарських санкцій за не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 32045,82грн., у тому числі 31356,12грн. адміністративно - господарських санкцій та 689,70 грн. пені.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 19-1 Закону України «Про інформацію», ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.05 № 420 затверджено форми звітності, у т.ч. звіт про наявність вакансій за формою № 3-ПН та інструкцію щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Вказаний наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.05 за № 1534/11814.
Згідно з преамбулою до наведеної вище Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Таким чином, в силу наведеної вище правової норми, суд виходить з того, що єдиною обов'язковою формою інформування підприємством, установою, організацією, незалежно від форм власності, щодо наявності у таких підприємства, установі, організації вільного робочого місця (вакантної посади) для працевлаштування інваліда є затверджена форма звітності - форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».
В ході розгляду вказаної справи судом були досліджені звіти ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» за формою № 3-ПН, які надавались відповідачем позивачу у 2008 р. У всіх цих звітах у стовпчику 15 (окрема категорія громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти та ін.) ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» вказувало про потребу в інвалідах.
Крім того, як вбачається із доказів, наданих відповідачем (лист Веселівського районного центру зайнятості № 699/17-10 від 26.08.09р.) ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» щомісяця на протязі 2008р. надавало звіти про наявність вакансій з відміткою потреби підприємства в інвалідах.
Аналіз наведених вище матеріалів справи надає суду підстави для висновку про те, що:
- у справі достатньо доказів, якими відповідач довів про вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення порушень зобов'язань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
- відповідач належним чином виконував покладені на нього чинним законодавством, зазначеним вище, обов'язки щодо створення та атестації робочих місць та забезпечення працевлаштування інвалідів, але у зв'язку з тим, що інваліди на підприємство у достатній кількості не направлялись - норматив залишився не виконаним;
- надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів та звітував до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- відповідними державними органами не направлялись інваліди для працевлаштування на підприємство в достатній кількості;
- підприємство нікому не відмовило в працевлаштуванні.
І з цих підстав, відповідач не повинен відповідати за не виконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів в достатній кількості в 2008 році.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2008 році та, як наслідок, стягнення пені - відсутні. У зв'язку з чим у задоволенні позову відмовляється повністю.
Згідно приписів п. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ :
У позові Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Дослідне господарство «Ізвєстія» Інституту олійних культур УААН» про стягнення 32045,82грн. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році, відмовити .
П останова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України , набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя О.М. Нечипуренко
Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 17.09.2009р.