СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/5872/13-ц

пр. № 2/759/21/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягненя заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

16.04.2013 року ПАТ КБ «Надра» звернулося з позовом про стягнення заборгованості. З урахуванням поданої заяви про збільшення позовним вимог від 31.05.2015 року, позивач просив солідарно стягнути ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору від 15.02.2008 року №137/П/99/2008-840 в сумі 242 505,56 дол. США. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.02.2008 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №137/П/99/2008-840, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в сумі 129 313,678 дол. США, строком до 15.02.2028 року, зі сплатою 13,79 % річних. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, 15.02.2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань, що виникли з кредитного договору. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх кредитних зобов'язань, передбачених кредитним договором, станом на 26.08.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 242 505,56 дол. США, з яких: непогашений кредит - 126 264,15 дол. США, відсотки - 70 835,20 дол. США, пеня - 32 474,84 дол. США, штраф - 12 931,37 дол. США.

Відповідно до розпорядження керівника апарату №161 від 13.04.2016 року (а. с. 205) у справі призначено повторний автоматизований розподіл, головуючим визначено суддю Зайця Т.О. Справу передано судді 24.06.2016 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти позову з тих підстав, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази розміру заборгованості.

Судом встановлено, що 15.02.2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» (далі - Банк), та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №137/П/99/2008-840 (а. с. 7 - 11). В силу п. 1.1 якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 129 313,67 дол. США. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 13,79 % на рік. Нарахування відсотків здійснюється за фактичну кількість днів у періоді на залишок заборгованості (п. 1.3.1). Банк надає позичальнику кредит строком до 15.02.2028 року (п. 1.4).

Позичальник зобов'язується: суворо дотримуватись положень договору (п. 4.3.6); сплачувати платежі у розмірі та порядку, визначених договору (п. 4.3.8); у випадку порушення виконання зобов'язань, передбачених договором, сплатити банку штрафні санкції (п. 4.3.9); достроково виконати зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій (п. 4.3.10).

В забезпечення виконання умов кредитного договору №137/П/99/2008-840 від 15.02.2008 року ВАТ КБ «Надра» (Банк) та ОСОБА_2 (Поручитель) уклали договір поруки (а. с. 12 - 13), відповідно до п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором на належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань. Поручитель повинен виконати зобов'язання в тому ж порядку, який встановлено для позичальника кредитним договором. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.2).

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в сумі 129 313,67 дол. США (6 53 034,03 грн.), що підтверджується валютним меморіальним ордером №79, №81 від 15.02.2008 року (а. с. 29 - 30).

Банк стверджує про неналежне виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань та зазначає, що в порушення наведених положень кредитного договору №137/П/99/2008-840 від 15.02.2008 року, ОСОБА_1 не погашав кредит у встановлені в кредитному договорі терміни, у зв'язку з чим станом на 26.08.2015 року утворилась заборгованість за кредитом - 126 264,15 дол. США (2 856 525,76 грн.), відсотки - 70 835,20 дол. США (1 602 533,93 грн.), пеня за прострочення кредиту - 32 474,84 дол. США (734 691,72 грн.), штраф за порушення умов кредитного договору - 12 931,37 дол. США ( 292 551,63 грн.). Загальна сума заборгованості становить 242 505,56 дол. США (5 486 303,04 грн.) (а. с. 179 - 181 - копія розрахунку заборгованості).

Ухвалами суду від 22.05.2014 року, 20.08.2014 року у справі призначено судово-економічну експертизу щодо відповідності розрахунку заборгованості позичальника умовам укладеного договору, методу нарахування процентів вимогам положення про кредитування банку. 05.11.2015 року у справі призначено додаткову судову-економічну експертизу.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №12396/14-45 від 27.03.2015 року (а. с. 145 - 149), розрахунки заборгованості станом на 26.03.2013 року не відповідають базовим умовам договору, внаслідок чого банком на 60 706,57 дол. США завищений розмір заборгованості за кредитом, що призвело до необґрунтованого виникнення у різні періоди заборгованості по сумах простроченого тіла кредиту, а також підвищених відсотків за прострочення тіла кредиту, що призвело до завищення розміру заборгованості позичальника по відсотках за користування кредитом на суму 27 357,48 дол. США.

Висновком експерта за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи №22097/15-45 від 21.06.2016 року (а. с. 208 - 211) встановлено, що розрахунок заборгованості перед банком станом на 26.08.2015 року після збільшення позовних вимог не відповідає умовам кредитного договору №137/П/99/2008-840 від 15.02.2008 року та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту. Чи відповідає метод нарахування банком процентів за кредитним договором не видалось за можливе, оскільки в матеріалах справи відсутнє Положення про кредитування банку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Надані позивачем докази (кредитний договір №137/П/99/2008-840 від 15.02.2008 року, меморіальний ордер) підтверджують укладення між сторонами договору та перерахунок відповідачеві кредитних коштів у розмірі 129 313,67 дол. США.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Наведені положення законодавства покладають обов'язок на позичальника повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Вирішуючи даний спір, необхідно встановити належність і допустимість доказів існування заборгованості та її розміру.

В силу ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. ч. 1, 2 ст. 59 ЦПК України.

Надані позивачем докази дійсно підтверджують обставини укладення договорів, надання коштів. Проте, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів розміру заборгованості по кредиту і відсотках, оскільки судово-економічними експертизами встановлено, що надані розрахунки заборгованості не відповідають умовам договору, внаслідок чого завищений розмір заборгованості за кредитом, що призвело до необґрунтованого виникнення у різні періоди заборгованості по сумах простроченого тіла кредиту, а також підвищених відсотків за прострочення тіла кредиту, що призвело до завищення розміру заборгованості позичальника по відсотках за користування кредитом.

Банк жодним чином не спростував вказаних висновків судово-економічних експертиз і не довів обґрунтованості зазначених в позовних вимогах сум заборгованості, що виключає можливості стягнення заявлених банком сум.

Суд окремо звертає увагу на вимогу про стягнення пені та штрафу.

Відповідно до п. 5.2 договору, у випадку прострочення виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 3.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. У разі порушення позичальником вимог п. 4.3, за виключенням п.п. 4.3.8, 4.3.9 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредиту (п. 5.3).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В позовних вимогах банк просить стягнути неустойку в іноземній валюті і надає розрахунок штрафу та пені в доларах США, з цього приводу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 3-29гс15 від 01.04.2015 року.

Враховуючи зазначені положення законодавства і правовий висновок Верховного Суду України, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні, а тому вимога про стягнення пені в іноземній валюті не ґрунтується на положеннях законодавства та не підлягає задоволенню. Розрахунок неустойки здійснений в доларах США, що суперечить положенням чинного законодавства, а тому наданий суду розрахунок є недопустимим доказом.

Суд звертав увагу представника банку на вказані обставини і необхідність заявлення вимог в цій частині у національній валюті, проте представник позивача наполягав на стягненні неустойки саме в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству, а тому не підлягає задоволенню.

Необхідно врахувати і ту обставину, що з огляду на необґрунтованість заявлених банком сум погашення кредитної заборгованості позичальник і поручитель не мали фактичної можливості погасити таку заборгованість, оскільки її розмір на сьогоднішній день невідомий і не підтверджений належними доказами.

Звертаючись до відповідачів з вимогою про дострокове повернення кредиту, банк не надав належних доказів заборгованості, також банк невірно, всупереч умовам договору здійснював розрахунки заборгованості, внаслідок чого завищив розмір заборгованості за кредитом, що призвело до необґрунтованого виникнення у різні періоди заборгованості по сумах простроченого тіла кредиту, а також підвищених відсотків за прострочення тіла кредиту, що призвело до завищення розміру заборгованості позичальника по відсотках за користування кредитом. Вказані обставини доводяться експертним висновком і жодним чином не спростовані позивачем.

У зв'язку з наведеним суд звертає увагу на наступне. Згідно ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК). Частина 4 даної статті передбачає, що боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Вирішуючи даний спір необхідно звернути увагу і на положення абзацу шостого частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої: якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Через вказані порушення зі сторони банку позичальник і поручитель не могли виконати належним чином свої зобов'язання, також вони не мали можливості усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту, оскільки не могли знати, яка дійсно сума коштів підлягає сплаті за умовами договору для усунення порушень.

Наведене, в силу положень ст. 613 ЦК України, є підставою для відстрочення зобов'язання позичальника, оскільки він фактично позбавлений можливості належним чином виконувати свої кредитні зобов'язання з вини кредитора (прострочення кредитора). Вказане свідчить про необґрунтованість і передчасність позовних вимог банку.

На підставі наведеного, у зв'язку із відсутністю належних доказів розміру заборгованості за кредитним договором, невідповідність позовних вимог про стягнення неустойки положенням чинного законодавства, неможливість визначення заборгованості судом, враховуючи наведені вище обставини справи та висновки судово-економічних експертиз, а також враховуючи передчасність пред'явлення позову, суд відмовляє у задоволенні вимог ПАТ КБ «Надра» повністю.

Керуючись ст. ст. 192, 526, 530, 533, 549, 554, 611, 613, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги та може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ