КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2016 р. справа№ 925/486/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю

представників: позивача - Лисак Ю.І., Верещак П.М.;

відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016 р.

у справі № 925/486/16 (суддя - Спаських Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке"

до ОСОБА_4

про стягнення 1017653,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" (далі - позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення 1017653,00 грн коштів, з яких: 473276,14 грн - сплаченої вартості частини майна товариства, 209190,00 грн - сплаченої вартості частини чистого прибутку товариства, 11010,00 грн -сплаченого податку (ПДФО), 27986,04 грн - 3% річних та 296191,13 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.05.2016 р. порушено провадження у справі № 925/486/16.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції позивачем було подано відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_4 просив, зокрема, застосувати до спірних правовідносин позовну давність та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Окрім цього, відповідач також просив припинити провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. ст. 80 ГПК України у зв`язку з віднесенням даного спору до компетенції судів загальної юрисдикції.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016 р. у справі № 925/486/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 473276,14 грн сплаченої вартості частини майна товариства у статутному капіталі та 209190,00 грн сплаченої вартості частини чистого прибутку товариства, в решті вимог у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та припинити провадження у справі № 925/486/16.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач вказує, що правовою підставою для перерахування вартості частини майна товариства у статутному капіталі та вартості частини чистого прибутку є сам факт виключення ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ "Полянецьке", після чого згідно законодавства у товариства виник обов'язок провести із учасником, який вибув, розрахунок.

Крім цього, скаржник посилається на пропуск позивачем позовної давності для звернення з даним позовом, що місцевим господарським судом не було враховано.

Також, ОСОБА_4 вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині того, що даний спір не підвідомчий господарським судам, а повинен вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.09.2016 р.

У поданому до суду відзиві позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. розгляд справи відкладено на 06.10.2016 р. у зв`язку з неявкою представників відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи № 925/486/16, при розгляді інших справ Господарського суду Черкаської області № 925/794/13 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" про стягнення 803530,85 грн та № 925/1184/15 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" та ОСОБА_6 про визнання недійсним виключення зі складу учасників товариства, визнання недійсним та скасування протоколу загальних зборів, визнання ОСОБА_6 таким, що не набув корпоративних прав, та про визнання позивача власником товариства, рішення у яких набрали законної сили, встановлено наступні обставини.

27.03.2000 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аметист" і ОСОБА_4, як засновниками, укладено установчий договір про створення і діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке". Статутний фонд товариства складав 7440 грн і формувався за рахунок грошових та майнових внесків засновників. Частки кожного засновника у статутному фонді становили: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аметист" - 6324 грн, що складає 85% фонду; ОСОБА_4 - 1116 грн, що є 15% статутного фонду. ОСОБА_4 28.03.2000 р. внесено до каси № 1 АППБ "Аваль" 335 грн у статутний фонд новоствореного товариства, що є 30,02% його внеску (квитанція № 10 від 28.03.2000 р.), а ТОВ "Аметист" внесено через "Умань-Транс-Банк" 1897,20 грн внеску у статутний фонд, що складає 30% внеску (квитанція № 199 від 28.03.2000 р.).

Згідно проведених 16.04.2002 р. зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке", присутні засновники товариства вирішили виключити з їх числа Товариство з обмеженою відповідальністю "Аметист", включити до складу засновників громадянина ОСОБА_6 та розподілити статутний фонд товариства у наступних долях: ОСОБА_6 - 85% статутного фонду, ОСОБА_4 - 15% статутного фонду. 16.04.2002 р. між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 підписано зміни до установчого договору про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" від 27.03.2000 р., згідно яких розділ 1 і пункт 4 розділу 12 Установчого договору викладено в новій редакції, а саме: "товариство створюють громадяни України ОСОБА_6 і ОСОБА_4, які надалі іменуються "засновниками"; статутний фонд товариства складає 7440 грн, частки кожного із засновників товариства становлять: ОСОБА_6 - 6324 грн, що складає 85% статутного фонду, ОСОБА_4 - 1116 грн, або 15% статутного фонду".

В подальшому, 15.05.2009 р. зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" затверджено нову редакцію Статуту, державна реєстрація якої проведена 17.06.2009 р.

Згідно з п. 1.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" у редакції, затвердженій зборами учасників товариства від 15.05.2009 р., учасниками даного товариства були громадяни України ОСОБА_6 і ОСОБА_4 Згідно з п. п. 7.1, 7.2, та 7.3 Статуту для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків учасників формується статутний капітал у розмірі 7440 грн. Вклади учасників у статутний капітал становлять: ОСОБА_6 - 6324 грн, що складає 85% статутного капіталу; ОСОБА_4 - 1116 грн, або 15% статутного капіталу. Учасники вносять внески у статутний капітал у вигляді та в частках, що визначені установчим договором. До моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести в установу банку не менше 50% свого внеску, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Решту внесків учасники зобов'язані внести протягом одного року з моменту державної реєстрації товариства. Учасник товариства може уступити свою частку одному чи кільком учасникам товариства або третім особам. Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відчужує.

01.11.2011 р. рішенням позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке", оформлених протоколом № 3, ОСОБА_4 виключено зі складу учасників товариства за систематичне невиконання своїх обов'язків, перешкоджання своїми діями цілям товариства, привласнення печатки, документів, грошових коштів та матеріальних цінностей товариства. Також, вказаним рішенням вирішено виплатити ОСОБА_4 вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, та належну йому частину прибутку, одержану товариством у даному році.

Наказом генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" № 73-г від 31.10.2012 р. на підставі зазначеного вище рішення загальних зборів учасників товариства вирішено виплатити ОСОБА_4 у строк до 01.11.2012 р. кошти за вартість частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі товариства в сумі 473276,14 грн та частину чистого прибутку станом на 01.11.2011 р. у сумі 209190,00 грн з урахуванням утримання податку у сумі 11010,00 грн. У матеріалах даної справи містяться копії платіжних доручень (а. с. 12-14), якими підтверджується перерахування вказаних сум.

Згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У справі № 925/794/13 ОСОБА_4 просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" кошти, що становлять недоплачену йому частку майна у статутному капіталі товариства з нарахованими інфляційними втратами та 3% річних.

Підставами відмови у позові у справі № 925/794/13 є те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження існування своїх корпоративних прав, а також не підтвердив документами, виданими банківською установою, що до моменту реєстрації товариства та протягом одного року з моменту такої реєстрації ОСОБА_4 вніс в установу банку свій внесок до статутного капіталу товариства, розмір якого складав 1116,00 грн або 15% статутного капіталу.

При цьому, у справі № 925/794/13 судом призначалася комплексна судова будівельно-технічна та судово-економічна експертиза. Експертами надано висновок, відповідно до якого підтвердити документально та нормативно внесення учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" ОСОБА_4 до статутного капіталу товариства майна (коштів) на оплату вартості частки в розмірі 15%, що становить 1116,00 грн, не виявляється можливим. Витяг із зазначеного висновку є і у матеріалах даної справи № 925/486/16.

У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся з даним позовом до суду про повернення коштів, виплачених ОСОБА_4 як вартість частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі товариства в сумі 473276,14 грн та частина чистого прибутку станом на 01.11.2011 р. у сумі 209190,00 грн, з урахуванням утримання податку у сумі 11010,00 грн та нарахованих інфляційних втрат і 3% річних. Загальну суму стягнення позивач визначив у розмірі 1017653,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно положень ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Як уже було зазначено вище, протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" № 3 від 01.11.2011 р. оформлено рішення зборів, яким, зокрема, вирішено: виключити ОСОБА_4 зі складу учасників товариства; виплатити останньому вартість частини майна товариства, що пропорційна його частці у статутному капіталі; виплату провести після затвердження звіту за рік і в строк до 12 місяців з дня виключення; виплатити ОСОБА_4 належну йому частку прибутку, одержаного товариством в поточному році до моменту виключення цього учасника.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" № 73-г від 31.10.2012 р. визначено розмір коштів, що належать до виплати ОСОБА_4 за результатами його виключення із товариства: 473276,14 грн - вартість частини майна товариства, пропорційна частці у статутному капіталі, 209190,00 грн - частина чистого прибутку станом на 01.11.2011 р. Зазначені кошти були перераховані відповідачу платіжними дорученнями № № 930 та 931 від 31.10.2012 р. (а. с. 12, 13). Окрім цього, на вказані кошти також було нараховано ПДФО у розмірі 11010,00 грн та перераховано на користь місцевого бюджету, доказом чого є платіжне доручення № 932 від 31.10.2012 р. ( а. с. 14).

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач просив повернути зазначені кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, де передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вбачається, що після проведення виплати вартості частини майна та чистого прибутку ОСОБА_4 у справі № 925/794/13 встановлено обставини, які свідчать про те, що відповідач не довів належними доказами свою участь у формуванні статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке", а відтак, не набув і права на отримання його частки пропорційно її розміру та прибутку товариства при виключенні із такого товариства. Тобто, підстава, що надала право ОСОБА_4 отримати спірні кошти, стала такою, що згодом відпала.

Так, наказом № 129-г від 29.12.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" скасувало свій попередній наказ № 73-г від 31.10.2012 р., згідно якого було перераховано спірні кошти. Підставою для прийняття такого наказу стало рішення загальних збрів учасників ТОВ "Полянецьке", оформлене протоколом № 1 від 29.12.2015 р.

Згідно вищезазначено рішення загальних зборів, раніше виплачені ОСОБА_4 кошти (209190,00 грн частки чистого прибутку товариства та 473276,14 грн частини вартості майна) вирішено вважати помилково виплаченими та повернути товариству з огляду на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/794/13, що набрало законної сили.

При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що правова підстава перерахування ОСОБА_4 зазначених коштів вказана у призначенні платежу при їх перерахуванні та у наказі Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" № 73-г від 31.10.2012 р., про який зазначалося вище.

Доводи скаржника стосовно того, що правовою підставою для перерахування коштів є сам факт виключення ОСОБА_4 зі складу учасників товариства, після чого згідно законодавства у товариства виникає обов'язок провести із учасником, який вибув, розрахунок, визнаються колегією суддів необгрунтованими.

Точний розмір такого перерахування визначається за результатами роботи за рік, у якому стався вихід учасника із товариства, а не відразу після прийняття рішення загальними зборами про виключення учасника із товариства.

Як було зазначено, відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тобто, для застосування даної норми визначальним є те, що факту встановлення відпадання обставини набуття коштів або майна передує подія або ж дія, з настанням якої якраз і пов`язується визначення таких коштів чи майна, як набутих особою з підстави, яка згодом відпала.

У даному випадку, такою подією є набрання законної сили рішенням суду у справі № 925/794/13, де з`ясовувалося, чи мав ОСОБА_4 належні і допустимі докази прийняття участі у формуванні статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" і чи отримав він право на проведення із ним розрахунку за результатами виключення його з товариства. При цьому, наказ № 129-г про скасування наказу № 73-г від 31.10.2012 р., яким визначено конкретні суми коштів для перерахування ОСОБА_4, було видано лише 29.12.2015 р.

З таких обставин Господарський суд Черкаської області у оскаржуваному рішенні правомірно вказав на те, що вимоги позивача стосовно стягнення з ОСОБА_4 209190,00 грн частини виплаченого чистого прибутку товариства та 473276,14 грн частини вартості майна на підставі положень ст. 1212 ЦК України є законними та обгрунтованими.

В апеляційній скарзі, відповідач, зокрема, посилається на пропуск позивачем позовної давності для звернення з даним позовом, що, на думку ОСОБА_4, місцевим господарським судом не враховано.

Згідно зі ст. ст. 256, 257, та 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

В силу того, що рішення Госоподарського суду Черкаської області у справі № 925/794/13 набрало законної сили лише у грудні 2015 року, а саме це вважається подією, з настанням якої відпали обставини правомірності набуття ОСОБА_4 спірних коштів, то саме з цього часу у позивача виникло право на стягнення їх з відповідача.

При цьому, зі змісту ст. 1212 ЦК України вбачається, що строк для повернення безпідставно набутих коштів не встановлено. Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У матеріалах даної справи міститься претензія позивача про повернення помилково виплачених коштів № 81 від 25.12.2014 р. з вимогами повернути 473276,14 грн виплаченої відповідачу частини майна товариства, 209190,00 грн попередньо сплаченої частини чистого прибутку та 11010,00 грн сплаченого податку (ПДФО) у 15-ти денний термін.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, строк позовної давності для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" із даним позовом не пропущено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 11010,00 грн сплаченого податку (ПДФО), 27986,04 грн 3% річних та 296191,13 грн інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з даною позицією з огляду на наступне.

Як вбачається із призначення платежу у платіжному дорученні № 932 від 31.10.2012 р., позивач сплатив 10010,00 грн як ПДФО з дивідендів за 2011 р. на користь місцевого бюджету. Вказані кошти відповідач не отримував та не міг отримати, а відтак, обов`язку з їх повернення у останнього не виникло.

Кошти в сумі 11010,00 грн є податком на доходи фізичних осіб та не є збитками, яких зазнав позивач. Тобто, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою в себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України. При цьому, питання зі стягнення чи відшкодування сум сплачених податків не є компетенцією господарських судів, оскільки у даній ситуації має місце наявність публічно-правових відносин.

Що ж до стягнення з ОСОБА_4 інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані на виплачену відповідачу вартість частини майна товариства і частину чистого прибутку на підставі ст. 625 ЦК України, апеляційний суд звертає увагу на правову позицію, викладену у підпункті 5.2 пункту 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", де зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 ЦК України не може бути застосована у випадку, якщо кошти стягуються з боржника на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно отримані.

Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині того, що даний спір не підвідомчий господарським судам, а повинен вирішуватися у порядку цивільного судочинства. Тому, скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду та припинити провадження у даній справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками, у тому числі учасником, який вибув.

Статтею 167 Господарського Кодексу України надано визначення понять "корпоративні права" та "корпоративні відносини". Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що відносини між сторонами даного спору є корпоративними, оскільки виникли щодо прав ОСОБА_4 на отримання вартості частки і отриманого товариством доходу в результаті його виключення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке". При цьому, ст. 12 ГПК України надає право особі бути стороною господарського спору навіть у якості учасника, що вибув із товариства.

За таких обставин, заявником не наведено обставин, які б відповідно до вимог процесуального законодавства слугували підставами для припинення провадження у даній справі з мотивів порушення судом правил підвідомчості.

Отже, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог було правильно застосовано норми законодавства та достовірно досліджено наявні обставини справи у їх сукупності.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем належними і допустимими доказами доведено існування підстав для захисту його порушених прав шляхом стягнення сплаченої ОСОБА_4 вартості частини майна товариства та вартості частини чистого прибутку, що в свою чергу останнім не спростовано.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016 р. у справі № 925/486/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 925/486/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран