303/8185/13-ц 2/303/34/16

ряд.стат.звіт.26

Іменем України

РІШЕННЯ

11 жовтня 2016 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі судді Щербан П.П.

секретаря Звонар І.Я.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника ПАТ КП "Приватбанк" Гриниха Т.Ю.

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ПАТ КБ "Приватбанк" про повернення безпідставно сплачених коштів, 3% річних за користування чужими коштами, стягнення моральної шкоди,

УС Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог №5 від 10.08.2016 року) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та ПАТ КБ " Приватбанк " про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» безпідставно сплачених коштів в сумі 99000,00 Євро, що згідно встановленого НБУ курсу валют становить 2705521,50 грн., стягнення з відповідачів 3% річних за прострочення в сумі 620052,42 грн., процентів за користування чужими коштами в сумі 2466114,50 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що нею як поручителем відповідача ОСОБА_5, було перераховано на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» готівкові кошти у сумі 100000,00 євро в рахунок погашення кредитної заборгованості за договором від 17.06.2004 №К048-04/Ф, який (кредитний договір) в подальшому в судовому порядку визнано неукладеним. Таким чином, дані кошти внесені нею безпідставно і підлягають поверненню. Частину з вказаної суми коштів в розмірі 1000,00 євро стягнуто з банківської устави на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27.02.2013 року, залишеного в силі ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задоволити, з підстав, викладених в позовній заяві та Заяві про уточнення позовних вимог №5.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» проти задоволення позову заперечила в повному обсязі, просила у задоволенні даного позову відмовити повністю

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не заперечував у частині задоволення позовних вимог стосовно відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно у частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_5 заперечив та просив у цій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференц-зв»язку судовий експерт ОСОБА_6 показала, що експертизу проведено з дотриманням вимог законодавства, вона діяла на підставі Цивільного процесуального кодексу України та Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №53/5, викладені у Висновку експеріва висновки підтримує.

Заслухавши доводи представників сторін, пояснення експерта, дослідивши матеріали цивільної справи та подані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 17 червня 2004 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 45 тис. Євро на строк до 15 червня 2007 року.

17 червня 2004 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_5 своїх обов'язків за кредитним договором.

20 липня 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 була укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно з якою банк надав позичальникові, з урахуванням його платоспроможності, поновлювальну кредитну лінію в сумі 100 тис. Євро на термін до 15 червня 2007 року зі сплатою 1,42 % місячних.

Також 20 липня 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладена додаткова угода до договору поруки, предметом якої є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_5 своїх обов'язків за кредитним договором у сумі 100 тис. Євро.

Однак, Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.03.2007 року, залишеним в силі ухвалою Верховного Суду України від 03.12.2008 року визнано неукладеним кредитний договір №К048-04/Ф від 17 червня 2004 року між позикодавцем - Закритим Акціонерним Товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" та позичальником - громадянкою України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тобто, кредитних відносин між сторонами не виникало і підстав для погашення заборгованості - не було.

Разом з тим, судом встановлено, що поручителем за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_5 - ОСОБА_4 30 жовтня 2008 року (до ухвалення Верховним Судом України судового рішення від 03.12.2008) було перераховано на користь Закарпатського РУ ПРИВАТБАНКУ суму сто тисяч євро на погашення кредиту згідно кредитного договору № К-048-04/Ф, що підтверджується квитанцією №1 від 30.10.2008 (оригінал якої досліджено в судовому засіданні та знаходиться в матеріалах справи).

Крім того, згідно Висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 07.06.2016 року № 18268/18269/15-32 підпис від імені ОСОБА_4 у графі «Платн» квитанції №1 від 30.10.2008, - виконаний ОСОБА_4, що розцінюється судом як доказ внесення коштів саме позивачем.

Що стосується доводів представника ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо того, що Договір поруки від 17.06.2004 року та Додаткова угода №1 від 20.07.20104 року недійсними судом не визнавалися, тому зобов»язання за ними не припинилися, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Оскільки, ЦК України, інші акти цивільного законодавства не регулюють правові насідки визнання кредитного договору неукладеним суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин у цій справі у відповідності до ст.8 ЦК України правових норм ЦК, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме ч. 2 ст. 548 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визнання неукладеним основного договору (в даному випадку визнання неукладеним в судовому порядку Кредитного договору №К048-04/Ф) свідчить про неукладеність і правочину щодо його забезпечення (в даному випадку свідчить про неукладеність Договору поруки від 17.06.2004).

Щодо Додаткової угоди №1 від 20.07.2004 року до Договору поруки від 17.06.2004 року, то згідно п. 3 згаданої Додаткової угоди: «ця додаткова угода є невід»ємною частиною договору поруки від 17.06.2004 року», тобто неукладеність Договору поруки від 17.06.2004 року тягне за собою неукладеність і Додаткової Угоди до Договору поруки, оскільки така Додаткова угода є невід»ємною частиною Договору поруки, а не самостійним правочином.

З урахуванням вищевказаних фактичних обставин справи, суд приймає до уваги також наступне.

Згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права".

Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права".

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.2007 по справі "Воловік проти України" (п. 67) зазначив, що поняття "власність", яке передбачене першою частиною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад заборгованість), можуть також розглядатись як "право на власність" та відповідно як "власність" для цілей цієї статті (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia ), [GC], N 44912/98, п. 52, ECHR 2004-IX, та рішення "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і Стратіс Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Anreadis v. Greece), від 9 грудня 1994 року, Серія А, № 301-B, ст. 84, п. 59).

В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" вказано наступне: "оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються і приписи частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, в силу приписів частини другої вказаної статті, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що для застосування даних норм законодавства обов'язково має бути відсутньою правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова йде про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України, якою, в свою чергу передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Фактичне отримання ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів у розмірі 100000,00 євро підтверджується квитанцією від 30.10.2008 №1, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні та яка була предметом експертного дослідження.

Отримання ПАТ КБ «ПриватБанк» суми 100000,00 євро в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, за умови визнання такого договору неукладеним у судовому порядку, на час судового розгляду даної справи, слід вважати неправомірним та безпідставним.

З урахуванням того, що кредитний договір від 17.06.2004 №К048-04/Ф визнано неукладеним у судовому порядку, неукладеність кредитного договору має наслідком неукладеність між сторонами і договору поруки, яким забезпечувався неукладений правочин, що тягне неукладеність Додаткової угоди №1 до Договору поруки як невід»ємної частини Договору поруки, в зв'язку з стягненням з ПАТ КБ «ПриватБанк» частини сплачених ОСОБА_4 коштів в розмірі 1000,00 євро на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27.02.2013 року, залишеного в силі ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2014 року, частина коштів, а саме 99000,00 євро, сплачених ОСОБА_4 (як поручителем по кредитних зобов'язаннях ОСОБА_5) підлягає поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Вищенаведене свідчить про володіння ПАТ КБ «ПриватБанк» коштами позивача, зокрема в межах суми 99000,00 євро, без достатньої правової підстави

Отже, при вирішенні даного спору, суд враховує факт внесення ОСОБА_4 спірної суми коштів до каси Банку на виконання кредитного договору та договору поруки, а також встановлення факту безпідставності користування ними ПАТ КБ «ПриватБанк».

За таких обставин справи, позовна вимог ОСОБА_4 щодо необхідності стягнення з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" суми 99000,00 євро (2705521,50 грн.) як частини безпідставно сплачених коштів на виконання неукладеного кредитного договору від 17.06.2004 року №К0478-04/Ф підлягає до задоволення.

Разом з тим, до задоволення підлягають і позовні вимоги щодо стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» 620052,42 грн. - 3% річних за прострочення виконання зобов»язання та 2466114,50 грн. - проценти за користування чужими коштами з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки, законом не визначено розмір процентів за користування коштами, отриманими на виконання правочину, згодом визнаного судом неукладеним, суд вважає за можливе застосування до спірних правовідносин у цій справі у відповідності до ст.8 ЦК України правових норм ЦК, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а саме ст.1048 ЦК України в частині нарахування процентів.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк процентів за користування отриманими ним коштами за неукладеним правочином в сумі - 2466114,42 гривень підлягає до задоволення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту цієї статті випливає, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов»язання і відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.4,5,9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами та доповненнями, згідно з якими під час вирішення питання про відшкодування моральної шкоди обов»язковому з»ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв»язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуючи характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, при визначенні розміру моральної шкоди.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів суми 10000,00 грн. моральної шкоди слід відмовити, з огляду на недоведеність позивачем факту заподіяння самої шкоди, у вигляді фізичного болю та душевних страждань (порушення діяльності нервової системи, підвищення дратівливості, знервованість, погіршення самопочуття, раптові різкі стрибки артеріального тиску, болі в серці) належними доказами та допустимими доказами (медичними довідками, висновками тощо) та причинного зв'язку між шкодою морального характеру, на яку вказує позивач та діями відповідачів, внаслідок неповернення спірної суми коштів.

З приводу вимоги представником ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування позовної давності до вимог позивача суд зазначає наступне.

Доводи представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності для звернення до суду спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивач дізналася про те, що кредитний договір визнано неукладеним з дня постановлення ухвали колегією суддів судової палити у цивільних справах ВСУ від 03 грудня 2008 року.

Відповідно до ст. 257, ч.2,3 ст.264 ЦК України загальна позовна встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У 2011 році ОСОБА_4 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просила стягнути з останнього на свою користь 1 000,00 євро, як 1 % безпідставно сплачених на виконання неукладеного кредитного договору коштів та солідарного стягнення з відповідачів 5200,00 грн. моральної шкоди (рішення Мукачівського міськрайоннго суду від 31 жовтня 2011 року.

З позовною заявою, яка є предметом розгляду, ОСОБА_4 звернулася до суду у листопаді 2013 року, тобто в межах позовної давності.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищенаведеного, всебічного, повного, об»єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, зв»язку доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України судові витрати по справі у сумі 6890,00 грн. (судовий збір) підлягають стягненню з ПАТ КБ "ПриватБанк".

Керуючись ст.ст. 8, 41 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 23, 257, 264, 536, 548, 625, 1048, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 214, 215, 294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 в користь ОСОБА_4, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 99 000 (дев'яносто дев'ять тисяч) євро, що згідно встановленого НБУ курсу валют станом на 25.07.2016 року становить 2 705 521 (два мільйони сімсот п»ять тисяч п»ятсот двадцять одну) грн. 50 коп.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 в користь ОСОБА_4, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 - 620 052 (шістсот двадцять тисяч п"ятдесят дві) грн. 42 коп. відшкодування 3% річних за прострочення.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 в користь ОСОБА_4, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 - 2 466 114 (два мільйони чотиристо шістдесят шість тисяч сто чотирнадцять) грн. 50 коп. відшкодування процентів за користування чужими коштами.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 в користь ОСОБА_4, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 - 6 890 (шість тисяч вісімсот дев"яносто) грн. сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

З повним рішенням суду сторони можуть ознайомитися 18 жовтня 2016 року.

Суддя Мукачівського

міськрайонного суду П.П.Щербан