АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп/796/1717/2016                                                               Головуючий у І-й інстанції: Щебуняєва Л.Л.

Категорія: ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України                                                 Доповідач: Юденко Т.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

Головуючого:                     Юденко Т.М. 

суддів:                                 Мельника В.В., Фрич Т.В.

секретарів:                          Синюти Д.А.      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду м. Києва кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.11.2015 за № 120150000000000613 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого в Хмельницькій області, Чемеровецькому районі, с. Жабенці, вул. Богдана Хмельницького, 21, не судимого,

 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України, та

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого та проживаючого в Хмельницькій області, Кам’янець-Подільському районі, с. Субіч, вул. Дністровська, 15, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України,    

за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року,

      за участю сторін кримінального провадження:

                  прокурора – Гарасим С.Й.                

                  захисників – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

                  обвинувачених – ОСОБА_1, ОСОБА_2

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року               обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 120150000000000613 від 19.11.2015 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України, повернуто прокурору Генеральної прокуратури України.

Продовжено строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обраного у вигляді тримання під вартою, до 28.10.2016 включно.

Відмовлено у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_4, ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу.

 Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав на невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України, оскільки його зміст викладено не послідовно, з порушенням закріплених кримінальним процесуальним законом порядку та структури і вказав, що у формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_1 та правовій кваліфікації його діянь не знайшла відображення об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України, і не зазначено, чи створювало небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, вчинення вибуху ОСОБА_1, оскільки при викладі формулювання обвинувачення лише вказано про те, що ОСОБА_1 вчинив вибух, кинувши гранату РГО в бік будівлі Верховної ОСОБА_5 України, що призвело до загибелі 4 осіб, тобто скоїв терористичний акт, у той час викладаючи фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, окрім цього зазначено про те, що ці дії ОСОБА_1 призвели до заподіяння різного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень 144 особам.

Крім того, на думку суду першої інстанції, формулювання обвинувачення в цій частині має містити відомості щодо загиблих осіб, ступеню тяжкості тілесних ушкоджень стосовно кожного з потерпілих, спрямованості умислу, визначення конкретної ролі.

Вказуючи на недоліки обвинувального акту, суд першої інстанції звернув увагу на те, що інкримінуючи ОСОБА_1 вчинення терористичного акту за попередньою змовою з ОСОБА_2, у формулюванні обвинувачення не зазначено, які діяння з об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України, було вчинено                ОСОБА_2

Також при формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 342 КК України орган досудового розслідування лише констатував факт вчинення ОСОБА_1 фізичного опору та застосування до працівників міліції спецзасобу, однак не конкретизував в чому виражався фізичний опір, та не вказав про суб’єктивну сторону даного злочину, яка характеризується прямим умислом.

Відсутність зазначених відомостей, на думку суду першої інстанції, свідчить про невиконання органом досудового розслідування вимог ст. 91 КПК України та як наслідок висунення обвинувачення яке наперед є незрозумілим для особи, а такий спосіб викладення формулювання обвинувачення в обвинувальному акті дає підстави вважати, що органом досудового розслідування при його складанні не виконано вимог ст. 291 КПК України.

Виявлені недоліки обвинувального акту, на думку суду, перешкоджають подальшому судовому розгляду кримінального провадження.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки суд першої інстанції вийшов за межі ст. 314 КПК України, вдавшись до аналізу правильності викладення обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення і водночас обмежив прокурора у праві наданому йому ст. ст. 338, 339 КПК України щодо зміни обвинувачення або висунення додаткового обвинувачення, просить ухвалу суду в частині повернення обвинувального акта прокурору скасувати та направити обвинувальний акт з додатками до нього в той же суд на новий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання, але в іншому складі суду.

Зазначає, що суд вдався до аналізу правильності кваліфікації дій осіб, які вчинили злочини та формулювання обвинувачення за кожною із інкримінованих статей, що не є предметом перевірки під час підготовчого судового засідання; що твердження суду про те, що обвинувальний акт не містить тих чи інших ознак складу злочину, не може свідчити про його невідповідність вимогам КПК України, оскільки це питання стосується застосування матеріального, а не процесуального закону; що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258 КК України виявляється в різних формах, і у даному випадку ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що вчинив терористичний акт у формі вибуху, що призвело до загибелі 4 осіб, що  відображено в обвинувальному акті, а при формулюванні фактичних обставин вказано і про інші відомі слідству дані щодо потерпілих.

Вважає безпідставним вказівку суду про те, що в обвинувальному акті не вказано, які діяння з об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України, вчинено ОСОБА_2, у т.ч. при формулюванні обвинувачення ОСОБА_1, оскільки тут діє принцип індивідуалізації відповідальності співучасників.

            В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_4, посилаючись на її безпідставність у зв’язку з тим, що вона не ґрунтується на вимогах закону, просить її залишити без задоволення, а ухвалу суду в частині апеляційних вимог прокурора без змін. При цьому наводить практику Європейського суду з прав людини з розгляду питань щодо роз’яснення обвинувачення особам, стосовно яких порушено кримінальну справу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинувачених та їх захисників, які проти неї заперечували, провівши судові дебати, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема ч.3 ст.314 КПК України, суд має право повернути обвинувальний акт прокурору зі стадії підготовчого судового засідання у тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно вимог ч.4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Пунктом 13 ч.1 ст. 3 КПК України визначено, що обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт окрім іншого має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

 Отже, системний аналіз вказаних положень КПК України вказує на те, що формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Таке обвинувачення повинно бути конкретним, без будь-яких суперечностей та зрозумілим, з метою уникнення порушення права обвинуваченого на захист.

Ці вимоги Закону органом досудового розслідування належним чином не дотримані.

Як зазначено в ухвалі суду першої інстанції, обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не відповідає вимогам КПК України, оскільки його зміст викладено непослідовно, з порушенням закріплених кримінальним процесуальним законом порядку та структури, не містить формулювання обвинувачення, а лише зазначення фактичних обставин та у вчиненні якого кримінального правопорушення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачуються, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності обвинувального акту приписам ч.2  ст. 291 КПК України.

Як правильно вказано судом першої інстанції, у формулюванні обвинувачення ОСОБА_1 та в правовій кваліфікації його діянь не знайшла відображення об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України, а саме, не зазначено про те, чи вчинення вибуху ОСОБА_1 створювало небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

При викладі формулювання обвинувачення орган досудового розслідування лише обмежився вказівкою про те, що ОСОБА_1 вчинив вибух, кинувши гранату РГО в бік будівлі Верховної ОСОБА_5 України, що призвело до загибелі 4 осіб, тобто скоїв терористичний акт. Разом з тим, під час викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зазначені діяння ОСОБА_1 призвели не лише до загибелі 4 осіб, але й до заподіяння різного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень 144 особам.

Тобто, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення є відмінними між собою, оскільки містять різні відомості щодо наслідків вчиненого ОСОБА_1 вибуху.

При цьому суд першої інстанції у своєму рішенні обґрунтовано зазначив, що формулювання обвинувачення в цій частині має містити, окрім відомостей щодо загиблих осіб, ступеню тяжкості тілесних ушкоджень потерпілих, також і вказівку про спрямованість умислу та зазначення конкретної ролі кожного з обвинувачених.

Однак, обвинувальним актом ОСОБА_1 інкриміновано вчинення терористичного акту за попередньою змовою з ОСОБА_2, втім у формулюванні цього обвинувачення не зазначено, які діяння з об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України, вчинено саме ОСОБА_2

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції  про те, що формулюючи обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 342 КК України, орган досудового розслідування в обвинувальному акті лише констатував факт вчинення ОСОБА_1 фізичного опору та застосування до працівників міліції ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 спецзасобу – препарату сльозоточивої та дратівливої дії «Терен-4м», однак не конкретизував при цьому, в чому саме виражався фізичний опір та не вказав про суб’єктивну сторону даного злочину, яка характеризується прямим умислом. Цей недолік обвинувального акту підлягає виправленню, оскільки за змістом норм процесуального закону, формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких відповідно до диспозиції певної         статті КК України можна встановити в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення.

Отже, відсутність відомостей стосовно суб’єктивної сторони складу злочину при викладенні формулювання обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 342 КК України, свідчить про невиконання органом досудового розслідування вимог ст. 91 КПК України та як наслідок висунення обвинувачення, яке наперед є незрозумілим для особи і дає підстави вважати, що органом досудового розслідування не виконано вимоги ст. 291 КПК України при складанні обвинувального акту.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд вийшов за межі ст. 314 КПК України, вдавшись до аналізу правильності викладення обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки перелік вимог до відомостей, які мають міститися в обвинувальному акті та додатках до нього, прямо вказані в ч.2 ст. 291 КПК України, вимоги якої не були в повній мірі виконані органом досудового розслідування.

За таких обставин, колегія суду вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прокурору у зв’язку з його невідповідністю вимогам закону, у зв’язку з чим ухвала суду першої інстанції має бути залишена без змін, а відтак апеляційна скарга прокурора щодо її скасування  без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 120150000000000613 від 19.11.2015 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України, повернуто прокурору Генеральної прокуратури України – без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:   _____________      ______________      _____________

               Т.М.ОСОБА_13ОСОБА_14Фрич