Справа № 461/1596/16 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.

Провадження № 22-ц/783/6151/16 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.

Категорія:81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Берези В.І., суддів: Бойко С.М., Ванівського О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Брикайло М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 10 березня 2016 року у справі за поданням старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, -

в с т а н о в и л а:

оскаржуваною ухвалою відповідне подання задоволено.

Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України боржника - громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, без вилучення паспортного документа, до сплати заборгованості по виконавчому листу № 2-1360/2011, виданому 04.10.2012 Пустомитівським районним судом Львівської області.

Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, просить таку скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні подання. Зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Мотивує тим, що постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 11.08.2015 року боржник не отримувала. Інформація про неявку на виклик державного виконавця на 27.10.2015 року, як вважає апелянт, є недостовірною, оскільки ОСОБА_2 з'явилась на виклик державного виконавця та пояснювала, що не має коштів на даний час для сплати боргу, так як не працює, а також у неї відсутнє будь-яке майно, просила погасити борг за рахунок реалізації заставленого майна. У зв`язку з наведеним ОСОБА_2 не володіла інформацією про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з неї боргу та один раз не з'явилась на виклик державного виконавця, що не є ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на неї рішенням суду. Вважає, що реальної можливості виконати судове рішення у ОСОБА_2 не було - відсутнє рухоме і нерухоме майно, арешт коштів на рахунках в банківських установах, у період зі серпня 2015 року по березень 2016 року не працювала, доходів не отримувала. Крім того, вважає, що державним виконавцем не представлено жодних доказів, які би підтверджували можливість боржника виїхати на постійне місце проживання за кордон з метою ухилення від виконання зобов`язань. Обмеження у праві виїзду за кордон вважає обмеженням її конституційних прав.

В судове засідання зявився представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, а тому, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 2-1360/2011, виданий 04.10.2012 р. Пустомитівським районним судом Львівської області.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області Романом Н.О. від 11.08.2015 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-1360/2011 від 04.10.2012 року, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області /а.с.4/. Дана постанова була скерована ОСОБА_2 в строк для самостійного виконання рішення суду, однак не була отримана ОСОБА_2, оскільки конверт за закінченням терміну зберігання повернувся у відділ.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Так, відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначає, зокрема, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до вимог ст.6 даного Закону, громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, у випадку якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) до виконання зобов`язань.

Відповідно до п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Таким чином, саме ухилення боржника від виконання зобов`язань є обов`язковою передумовою звернення державного виконавця з таким поданням.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем вчинено ряд заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду: 11.08.2015 року винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження; 13.08.2015 року винесено постанову про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; скеровано запити в реєструючі органи щодо виявлення майна боржника, однак такого не виявлено.

Все вищезазначене вказує на те, що державним виконавцем вчинялись заходи, спрямовані на примусове виконання рішення, проте залишається не з`ясованим факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям, а тому для встановлення ухилення від виконання зобов`язань необхідно врахувати як суб`єктивні, так і об`єктивні причини неможливості виконання вимог про сплату боргу, саме суб`єктивні причини - можливість виконати зобов`язання в повному обсязі або частково, але відсутність таких дій без поважних причин, зумовлюють ухилення від виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 11.08.2015 року боржник не отримувала. Конверт разом з постановою вернувся на адресу відділу з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що підтверджує державний виконавець у поданні про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 за кордон. Відтак, ОСОБА_2 не володіла інформацією про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з неї боргу.

Як встановлено судом першої інстанції, на виклик державного виконавця від 12.10.2015 року боржник ОСОБА_2 не з'явилась, про що складено акт державного виконавця від 27.10.2015 року, про причини неявки державного виконавця не повідомлено. Виклик державного виконавця від 12.10.2015 скеровано боржнику рекомендованою кореспонденцією та отримано боржником особисто 21.10.2015 р.

Посилання на факт наявності у ОСОБА_2 невиконаного зобов'язання, покладеного на неї судовим рішенням таодна неявка на виклик державного виконавця не доводить факт ухилення від виконання покладених на неї зобов'язань.Наявне в матеріалах справи повідомлення про перетин ОСОБА_2 державного кордону України, на думку колегії суддів, не підтверджує наміру боржника виїхати за межі України та не виконати рішення суду.

За відсутності доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон є недопустимим.

З урахуванням наведеного, обмеження у праві виїзду за межі України застосовано судом першої інстанції передчасно, без належного з`ясування фактичних обставин, що підлягають перевірці.

Так, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне, адже саме лише невиконання боржником зобов`язань, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Відповідно до ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( ратифікований Законом України 11 вересня 1997р.) та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає недостатніми мотиви, наведені у поданні державного виконавця, для постановлення судом ухвали про задоволення подання.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

За таких обставин, оскаржувану ухвалу слід скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні подання державного виконавця.

Скасування ухвали не позбавляє права державного виконавця за наявності достатніх підстав, які вказують на ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань та після вчинення усіх виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду, повторно звернутись з таким поданням.

Керуючись п.2 ч.2 ст.307, п.2 ч.1 ст.312, ст. ст. 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 10 березня 2016 року скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Береза В.І.

Судді: Бойко С.М.

Ванівський О.М.