Справа № 520/16843/14-ц

Провадження № 2/520/1208/16

Рішення

іменем України

12 вересня 2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Прохорова П.А.

при секретарі Цвігун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом про звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, в якому після уточнень позовних вимог просить визначити, що частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі № 50, що знаходиться у будинку № 2 по вул. Валентини Терешкової в м. Одесі є рівними та становлять по 1/2 квартири за кожним із них; перевести на неї, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 права та обов'язки співвласника - ОСОБА_2 на 1/2 квартири № 50, що знаходиться у будинку № 2 по вулиці вул. Валентини Терешкової в м. Одесі, за вартістю 391 825,50 грн. (триста дев’яносто одна тисяча вісімсот двадцять п’ять гривень 50 коп.) в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за Виконавчим написом від 3 червня 2014 року, виконаного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за номером 992 в розмірі 438 647,05 грн. (чотириста тридцять вісім тисяч шістсот сорок сім гривень 05 копійок), визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири № 50 у будинку № 2 по вулиці Валентини Терешкової в м. Одесі та припинити право власності ОСОБА_2 на вказану 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Свої вимоги вона мотивує тим, що10 серпня 2011 року відповідач - ОСОБА_2 отримав від неї у позику грошову суму у розмірі 364 178,45 грн., що складає в еквіваленті 45 689,07 доларів США, строк повернення яких настав 29 листопада 2013 року.

У зв’язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов’язань, щодо повернення грошових коштів, вона звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 для вчинення виконавчого напису, якою від 3 червня 2014 року було вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача – ОСОБА_1, невиплачених в строк на підставі договору позики, посвідченого 10 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 2277, грошових коштів у сумі 438 647,05 грн., строк повернення яких настав 29 листопада 2013 року, та пені у розмірі 13 037,02 грн., нарахованої за прострочення платежу.

Однак, і в подальшому відповідач ОСОБА_2 не повернув суму боргу та ухилявся від виконання виконавчого напису, в тому числі оформленням права власності на нерухоме майно на ім’я своєї дружини – ОСОБА_3.

Відповідачам ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2, яку вони придбали 11 лютого 2011 року, у період шлюбу та зареєстрували за ОСОБА_5

В зв’язку з тим, що ОСОБА_2 не повертає вказані грошові кошти позивач звернулася до суду з позовом про звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності.

Приймаючи участь у судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні наведеним у позові.

В останнє судове засідання представник позивача не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності позивача та її представника, заявлені позовні вимоги, з урахуванням уточнень, підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 повідомлялась про розгляд справи у встановленому законом порядку та жодного рахзу до суду не з'явилась, про причини своєї неявки у судові засідання суд не повідомила, жодних заяв, клопотань чи заперечень до суду не надала.

Відповідач ОСОБА_2, який згідно долучених до матеріалів позову відомостей є представником ОСОБА_6, приймав участь у судових засіданнях з вирішення справи, надав суду усні та письмові пояснення та заперечення щодо заявлених позовних вимог, у останні судові засінання не з'явився, повідомив суд про неможливість явки у судові засіданяня у зв'язку з необхідністю догляду за його матір'ю ОСОБА_7 та в зв'язку з такою обставиною, просив суд передати справу на розгляд за місцем його тимчасового перебування - до Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області, або зупинити провадження у справі до зміни обставин.

Разом з тим, цивільно-процесуальне законодавство не передбачає таких підстав зупинення провадження, як зазначені відповідачем ОСОБА_2, та разом з тим підсудність цієї справи Київському районному суду м. Одеси, визначена за приписами ст. 114 ЦПК України - за місцем знаходження спірного нерухомого майна, та відповідно до закону є виключною. Таким чином місце тимчасового перебування відповідача не є підставою для вирішення судом питання про передачу справи на розгляд до іншого суду.

Таким чином суд вказує на те, що справа перебує у провадженні суду вже тривалий час, супинення провадження у ній неможливе в силу відсутності відповідних праівових підстав, а подальше відкладення її розгляду на невизначений термін суперечить нормам національного законодавства та приписам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, щодо розумного строку вирішення справи та засад правової визначеності.

При цьому вбачається, що відповідач надав до суду свої письмові доводи та заперечення щодо суді позову, - в обґрунтування своїх заперечень відповідач – ОСОБА_2, посилається на те, що договір позики, укладений між ним та позивачкою є договором інвестування. Крім того, відповідач – ОСОБА_2 посилається на те, що частина спірної квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_3 в силу умов шлюбного договору, укладеного між ними від 24 травня 2013 року, а також в силу придбання вказаної квартири за гроші сестри ОСОБА_3

З такого суд вказує на те, що впродовж розгляду справи судом відповідачі об'єктивно мали можливість надати суду свої усні пояснення, звернути до суду з клопотаннями чи заявами, а тому, з огляду на повторну неявку відповідачів та наведені обставини провадження у справі, суд доходить висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних серед її матеріалів доказів та пояснень.

У зв’язку з викладеним суд вказує на наступне.

Засади ст.ст. 3,11 ЦПК України, ст. 15 ЦК України, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, а також охоронюваних законом інтересів судом.

Згідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому відповідно до системного аналізу положень ст.ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, сторони при вирішенні спору зобов’язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог. Доказування у цивільному судочинстві ґрунтується на засадах змагальності та диспозитивності.

Так, дослідивши доводи сторін, перевіривши їх долученими до матеріалів справи доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до договору позики, посвідченого 10 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 2277, з подальшими внесеннями змінами та доповненнями, посвідченими тим же нотаріусом, від 8 вересня 2011 року за реєстровим номером 2464, від 21 жовтня 2011 року за реєстровим номером 2918, від 15 листопада 2011 року за реєстровим номером 3139, від 9 квітня 2012 року за реєстровим номером 981 та від 9 червня 2012 року за реєстровим номером 1779, ОСОБА_2 отримав у позику грошову суму у розмірі 364 178,45 грн. (триста шістдесят чотири тисячі сто сімдесят вісім гривень 45 коп.), що складає в еквіваленті 45 689,07 доларів США (сорок п’ять тисяч шістсот вісімдесят дев’ять доларів США 07 центів), строк повернення яких настав 29 листопада 2013 року (а.с. 7 – 12).

3 червня 2014 року виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, невиплачених в строк на підставі договору позики, посвідченого 10 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 2277, з подальшими внесеннями змінами та доповненнями, посвідченими тим же нотаріусом, від 8 вересня 2011 року за реєстровим номером 2464, від 21 жовтня 2011 року за реєстровим номером 2918, від 15 листопада 2011 року за реєстровим номером 3139, від 9 квітня 2012 року за реєстровим номером 981 та від 9 червня 2012 року за реєстровим номером 1779, грошових коштів у сумі 438 647,05 грн. (чотириста тридцять вісім тисяч шістсот сорок сім гривень 05 копійок), строк повернення яких настав 29 листопада 2013 року, та пені у розмірі 13 037,02 грн. (тринадцять тисяч тридцять сім гривень, 02 копійки), нарахованої за прострочення платежу (а.с. 14).

Відповідачам ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2, яку вони придбали 11 лютого 2011 року, у період шлюбу та зареєстрували за ОСОБА_5 (а.с. 74 – 75).

Відповідно до п. 11 Договору купівлі-продажу від 11 лютого 2011 року ОСОБА_2, як чоловік ОСОБА_3, надав свою згоду на укладення такого договору та справжність його підпису засвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 11 лютого 2011 року за реєстровим номером 291 (а.с. 75).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Кореспондуючими є норми ч.3 ст. 368, 369 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 1 ст. 357 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч.1 ст. 368 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 СК України).

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами.

Крім того, відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є, в тому числі, і майно, нажите подружжям за час шлюбу.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Відповідно до статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 ЦК України.

Положеннями статті 366 ЦК України визначено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

З урахуванням того, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 належить Відповідачам на праві спільної сумісної власності, існує процедура задоволення вимог кредитора за рахунок частки у праві спільної сумісної власності, відповідно до умов якої, у разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової/сумісної власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ст.ст. 366, 371 ЦК України).

Крім того, для стягнення боргу за договором позики, можливе звернення стягнення на спільне майно подружжя за зобов'язаннями одного з подружжя.

Відповідно до статті 65 СК при укладенні договору одним з подружжя вважається, що він діє за згодою іншого.

При цьому, договір позики був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, що створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, або кошти одержані за договором, використані в інтересах сім'ї.

Про наявність такої згоди дружини ОСОБА_2 свідчить п. 7 Договору позики від 20.08.2011 р., п. 2 Договору про внесення змін та доповнень до Договору Позики (08.09.2011 р.), п. 2 Договору про внесення змін та доповнень до Договору Позики (21.10.2011 р.), п. 2 Договору про внесення змін та доповнень до Договору Позики (15.11.2011 р.), п. 2 Договору про внесення змін та доповнень до Договору Позики (20.04.2012 р.), п. 2 Договору про внесення змін та доповнень до Договору Позики (09.06.2012 р.) (а.с. 7 – 12, 178 – 179).

Відповідно до Висновку судової інженерно-технічної (будівельно-технічної та оціночно-будівельної) експертизи за № 3057/4597/24 від 12 березня 2016 року, виконаного Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України розділити квартиру АДРЕСА_1, з виділом 1/2 її частки в складі житлових і підсобних приміщень, які б відповідали нормативно-технічним та санітарним вимогам ДБН – неможливо. Квартира неподільна.

В зв’язку з чим позивач, у відповідності до ч.2 ст. 366 ЦК України звернулася до відповідача ОСОБА_2 з вимогою про продаж ним 1/2 квартири № 50, що розташована у будинку № 2 по вулиці Валентини Терешкової в м. Одесі, з направленням суми виторгу на погашення боргу .

Однак, таку вимогу відповідач проігнорував, чим фактично відмовив у проведенні добровільної реалізації своєї частки квартири, в зв’язку з чим позивач набув право вимагати переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Відповідно до Висновку судової інженерно-технічної експертизи за № 3057/4597/24 від 12 березня 2016 року, наданого Одеським НДІСЕ ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 783 651,00 грн., 1/2 цієї квартири відповідно – 391 825,50 грн.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

З урахуванням викладеного можливо зробити висновок, що відповідачем – ОСОБА_2 не виконуються зобов’язання за Виконавчим написом від 3 червня 2014 року, виконаного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за номером 992 в розмірі 438 647,05 грн. (чотириста тридцять вісім тисяч шістсот сорок сім гривень 05 копійок), що призводить до порушення прав позивача – ОСОБА_1, яка із застосуванням процедури задоволення своїх вимог, передбачених ст.ст. 366, 371 ЦК України, набула права вимагати переведення на себе прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Одночасно, суд вважає, що заперечення відповідача ОСОБА_2 проти позову не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_3 на підставі умов шлюбного договору від 24 травня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям (ч.1 ст. 92 СК України).

Відповідно до ч.1 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94 СК України).

Згідно з ч.2 ст. 95 СК України якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Із наданої відповідачем копії шлюбного договору вбачається, що він укладений 24 травня 2013 року (а.с. 159), а право власності на квартиру АДРЕСА_1 набуто відповідачами 11 лютого 2011 року (а.с. 74 – 75), в зв’язку з чим спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо посилань відповідача ОСОБА_2 на факт придбання спірної квартири за грошові кошти сестри ОСОБА_3, то такі доводи не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання у зв’язку з ненаданням відповідачем ОСОБА_2 відповідних належних доказів цього.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 10, частин 1,4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також є необґрунтованими доводи відповідача що договір позики, укладеного між ним та позивачкою який на його думку є договором інвестування, оскільки договір позики не визнаний недійсним, крім того, на підставі діючого договору позики приватним нотаріусом виконано виконавчий напис про стягнення грошових коштів.

З урахуванням викладено суд приходить до висновку, що позовній вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати, в рівних частинах, з кожного.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57 – 60, 88, 209 ч.3, 213 – 215 ЦПК України, ст.ст. 325, 357, 366, 368, 369, 371 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 65, 69, 70, 92, 93, 95 СК України, пп. 5, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності задовольнити.

Визначити, що частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі № 50, що знаходиться у будинку № 2 по вул. Валентини Терешкової в м. Одесі є рівними та становлять по 1/2 квартири за кожним із них.

Перевести на ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 права та обов'язки співвласника - ОСОБА_2 на 1/2 квартири № 50, що знаходиться у будинку № 2 по вулиці вул. Валентини Терешкової в м. Одесі, за вартістю 391 825,50 грн. (триста дев’яносто одна тисяча вісімсот двадцять п’ять гривень 50 коп.) в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за Виконавчим написом від 3 червня 2014 року, виконаного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за номером 992 в розмірі 438 647,05 грн. (чотириста тридцять вісім тисяч шістсот сорок сім гривень 05 копійок) та визнати за ОСОБА_1, 19 жовтня 1977 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею – 44,2 кв.м, житловою – 28,8 кв.м.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею – 44,2 кв.м, житловою – 28,8 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат в розмірі по 1959,13 грн., з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя П. А. Прохоров