Справа № 2-а-704/09

П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

Іменем України

      27 липня 2009 року                                           м.Харків                                                                        

 Ленінський районний суд м.Харкова  у складі:

головуючого судді               - Гримайло А.М.

при секретарі судового засідання           - Смородської М.С

за участю:

позивач – не прибув

представник відповідача   – не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов’язання вчинити певні дії, -

        В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Харкова з адміністративним позовом, в якому просив суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, зобов’язати відповідача – Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком та провести відповідні нарахування і виплати на користь позивача недоплаченої позивачу як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року.  

Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним.

Позивач є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни».

Всупереч діючого законодавства відповідачем за період з 01.01.2006 року по 30.09.2008 року не виплачувалася доплата до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Відповідач всупереч Рішень Конституційного ОСОБА_2 України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та Рішення Конституційного ОСОБА_2 України № 10-рп від 22.05.2008 року, не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

    В судове засідання  позивач не прибув, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання також не прибув, про дату, час та місце  розгляду справи був повідомлений своєчасно, належним чином. В наданих до суду запереченнях проти адміністративного позову  відповідач позов не визнав, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Справу просив розглядати за відсутності представника відповідача. В обґрунтування  своїх доводів зазначив наступне.

Позивач ОСОБА_3 перебуває на обліку та отримує пенсію за вислугу років в Головному Управління Пенсійного фонду України в Харківській області згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Повноваження щодо призначення та виплати пенсій військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перейшли до органів Пенсійного фонду з 01.01.2007 року. Соціальне забезпечення категорії громадян, яким встановлено статус «Дитина війни» визначається Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Стаття 6 даного Закону встановлює, що пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Згідно зі ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» зазначені пільги дітям війни запроваджуються в 2006 році поетапно, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ОСОБА_4 України з питань бюджету. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» № 3367 від 19.01.2006 року до ст. 110 внесені зміни щодо запровадження пільг дітям війни, а саме: пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом ОСОБА_4 України з питань бюджету. Норми вказаної статті у відповідності до Бюджетного Кодексу мають дію у часі, тобто діють тільки протягом одного бюджетного року. Пунктом 12 ст. 71 закону України «про Державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік. Рішення Конституційного ОСОБА_2 України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» Конституційним ОСОБА_2 України не приймалось. Таким чином, на думку відповідачів рішення Конституційного ОСОБА_2 України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Крім того, відповідач вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат.  Вказав на необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Враховуючи, що законом не був встановлений механізм розрахунків підвищення до пенсій, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» врегульований шляхом внесення змін в цю статтю Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (п.п.2 п. 41 розділ 2) згідно з якими дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання або державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, для учасників війни, яке відповідно до ст. 14 цього Закону становить 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного ОСОБА_2 від 22.05.2008 року по справі № 10-рп/2008 року положення пункту 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»  втратили чинність, як такі, що визначені неконституційними. Починаючи з 22.05.2008 року набрала законної чинності Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Зокрема статтею 8 встановлено, що «Дітям війни» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, для учасників війни.    

Також, відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України.

Суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 народився 05 січня 1935 року.

Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Даний факт підтверджується копією посвідчення позивача  серії П № 097953 з проставленим в ньому штампом «Дитини війни».

Відповідач не заперечує того факту, що Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Окрім того, відповідачем надана до суду довідка про фактично виплачені суми щомісячного підвищення до пенсії згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за 2007-2008 роки, з якої вбачається, що в 2007 року зазначене підвищення до пенсії позивачу відповідачем не виплачувалось, протягом 2008 року було виплачено в таких розмірах: з 01.01.2008 року – 47,00 грн., з 01.04.2008 року – 48,10 грн., з 01.06.2008 року – 48,20 грн., з 01.10.2008 року – 49,80 грн., а всього за 2008 рік було виплачено – 579 грн. 30 коп..

Враховуючи зазначений статус позивача, суд зазначає, що його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

 Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.

 Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ОСОБА_4 України з питань бюджету.

 Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.

 Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 01.04.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України„ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної ОСОБА_4 України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідачі по справі протягом 2006 року діяли у відповідності з діючим законодавством та не мали підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

  Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.07 року   пункт 12 статті 71  Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було визнано такими, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).

Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного ОСОБА_2 України є обов’язковим на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані  не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним ОСОБА_2 України рішення про їх неконституційність.

    Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 09 липня 2007 року.

    Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним ОСОБА_2 Управління Пенсійного фонду України в Харківській області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним ОСОБА_2 України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

    Що стосується вимог про покладення на ГУПФУ обов’язку виплачувати в 2008 році позивачу щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то суд виходить з часткової обґрунтованості таких позовних вимог, виходячи з наступного.

    Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції «дітям війни (крім тих, на які поширюється дія закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

    З 01 січня 2008 року, особам, які мають статус «дитина війни» нараховувалось та виплачувалось  зазначене підвищення, відповідно до встановленого розміру, що підтверджується довідками ГУПФУ.

    Рішенням Конституційного ОСОБА_2 України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного ОСОБА_2 України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, п.п. 61, 62, 66 розділу 2, п.3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п.1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

    Рішення Конституційного ОСОБА_2 України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного ОСОБА_2 України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, Рішення Конституційного ОСОБА_2 України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст. 152 Конституції України, суд вважає, що з 22.05.2008 року ГУПФУ повинен був нараховувати та сплачувати особам, які мають статус «дитина війни» доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним ОСОБА_2 України рішення щодо неконституційності пп. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, ГУПФУ з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

    Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним ОСОБА_2 України, відповідач, здійснюючи особам, які мають статус «дитина війни» доплати, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ГУПФУ діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

    При визначенні розміру доплати до пенсії, що підлягає сплаті за період з 22.05.2008 року слід враховувати сплачену відповідачем доплату до пенсії у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», а саме доплату до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

    Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

    Згідно з ч.3 та ч.4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

    Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.  

                Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

            Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

 Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 - є Управління Пенсійного фонду України в Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до повноважень Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області  відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством,  та виплата підвищення до пенсії позивачу, а суд не повноважний визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі,   суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» покладено на Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області , оскільки позивач є пенсіонером-військовослужбовцем  і має право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» .  

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією  межах відповідно до законів України.

Згідно з абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсій, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсій.

 Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС  у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)  принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30%  доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.

Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»,  яка призвела до  порушення прав позивача на  своєчасне нарахування та отримання  доплати до пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Виходячи із змісту ст.3 та п.2 ч.1 ст.17 КАС України відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими.

Враховуючи те, що Позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між Позивачем і державою встановлений певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Суд відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду,  тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином,  суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Згідно зі ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом – продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

ОСОБА_2 витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.  22, 46, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V,  Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Рішенням Конституційного ОСОБА_2 України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року , Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, ст. ст. 1, 3, ч.2 ст. 11, ч. 2 ст. 72, 94, 99, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162,  ст.ст. 163, 167, 186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

    П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

            Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28.05.2008 року, а саме доплату до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

    В іншій частині позовних вимог відмовити.

    Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (місце проживання:   ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1)  витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через  Ленінський районний суд м.Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови виготовлений 29 липня 2009 року.                          

Суддя                                     А.М.Гримайло