УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 р. Справа № 876/5947/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Багрія В.М.

за участі секретаря судових засідань: Андрушківа І.Я.

позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Мисак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

встановив :

17.05.2016 ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом, у якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП МВС України у Львівській області від 19.04.2016 № 116 о/с, поновити його на посаді поліцейського батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП та виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 позовну заяву залишено без розгляду.

Із цією ухвалою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така не відповідає вимогам закону і прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що на початку розгляду справи в суду не виникало питань щодо повноважень представника здійснювати його функції для захисту прав і законних інтересів позивача та не надходило на адресу останнього жодних повідомлень з приводу неналежного оформлення довіреності такого. Крім того, апелянт вважав, що його явка забезпечується представником ОСОБА_4

Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з відсутністю належного документу, що підтверджує повноваження ОСОБА_4 діяти в інтересах позивача, останнього не було допущено до участі в судовому засіданні, а позивач повторно не з'явився до суду, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, так як розписка повернулась.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 128, п. 4 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

З наведених вище правових норм випливає, що при вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави необхідно з'ясувати: чи належним чином позивача було повідомлено про судові розгляди справи; чи поважні причини неприбуття позивача і його представника до суду; чи наявна заява позивача про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 залишено позовну заяву ОСОБА_2 без руху з причин не надання доказів у справі та витребування оригіналу довіреності представника позивача ОСОБА_4

Після виконання вимог суду, ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 відкрито провадження у цій справі, а 07.06.2016 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 23.06.2016.

23.06.2016 судовий розгляд не відбувся з причин неявки сторін у судове засідання та призначено повторно розгляд справи на 04.08.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 КАС України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

Як вбачається з журналу судового засідання від 04.08.2016 представник позивача з'явився на розгляд справи, встановлювалась його особа, був допущений до участі у справі, зокрема заявляв клопотання про виклик свідків, висловлював думку, щодо заміни відповідача на належного, а після цього суд виніс ухвалу, якою залишив позов без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання (а.с. 24-25).

Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції не взяв до уваги того, що позивач має право брати участь в адміністративному процесі через свого представника.

Суд, встановивши, що довіреність представника не відповідає вимогам закону і не визнавши при цьому обов'язковою участь у судовому засіданні позивача, мав би відкласти розгляд справи, повідомити про це ОСОБА_2 і повторно призначити справу до розгляду.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, залишивши без розгляду позовну заяву позивача, позбавив його можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані ст.6 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

У Рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Суд має перевірити дотримання вимог Конвенції, переконатись що право доступу до суду не було обмежено таким чином, що нанівець зводиться вся його суть, також, обмеження доступі до суду не буде відповідати ч. 1 ст. 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» від 12 липня 2001 року).

З наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що залишаючи позов ОСОБА_2 без розгляду, суд першої інстанції не вжив всіх передбачених нормами КАС України заходів для повідомлення позивача про не допуск його представника до участі в справі та не надав позивачу можливості належним чином оформити довіреність на його представництво в суді і як наслідок виніс необґрунтовану ухвалу про залишення позову без розгляду, чим обмежив доступ до правосуддя позивачу.

Відповідно до п. 3 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч.1 ст. 155 КАС України, має місце порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувану ухвалу слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року у справі № 813/1633/16 - скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.М. Багрій

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 30.09.2016.