Категорія: 6.14
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2009 року Справа №2а-24325/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
при секретарі судового засідання Ігнатович О.А.,
за участю сторін:
від військового прокурора - старший помічник військового прокурора Луганського
гарнізону капітан юстиції
Караварданян С.Є. (доручення від 15.05.2009 № 1651)
від позивача - не прибув
від відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянина
ОСОБА_1
до Луганського обласного військового комісаріату
про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб та стягнення витрат на службові відрядження на загальну суму 815,72 грн.,
ВСТАНОВИВ:
16 липня 2009 року Військовий прокурор Луганського гарнізону звернувся до Луганського окружного адміністративного суду в інтересах громадянина ОСОБА_1 з позовом до Луганського обласного військового комісаріату про визнання противоправною бездіяльності посадових осіб та стягнення витрат на службові відрядження на загальну суму 815,72 грн.
В обґрунтування позову прокурор зазначив, що військовою прокуратурою Луганського гарнізону була проведена прокурорська перевірка додержання службовими особами Луганського обласного військового комісаріату вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», іншого законодавства у зазначеній сфері з питань доведення встановлених норм матеріального, продовольчого та інших видів забезпечення.
За результатами проведеної перевірки було встановлено, що перед військовослужбовцями, які знаходяться на фінансовому, речовому, продовольчому та інших видах забезпечення у Луганському обласному військовому комісаріаті, існує заборгованість по відшкодуванню витрат на службові відрядження в межах України.
Вказаною перевіркою також було встановлено, що підполковник ОСОБА_1., виконуючи свої службові обов'язки, впродовж 2008 року за наказами начальника штабу першого заступника командувача військами Південного оперативного командування неодноразово убував у службові відрядження, загальними строком на 7 діб, при цьому на харчування та інші потреби, пов'язані з находженням у відрядженні та виконанням своїх службових обов'язків, витрачав виключно свої особисті грошові кошти , у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 815,72 грн. - некомпенсовані витрати на службові відрядження.
До теперішнього часу Луганським обласним військовим комісаріатом особисті кошти, витрачені майором ОСОБА_1. під час знаходження у службових відрядженнях в сумі 815,72 грн., йому не відшкодовані.
У зв'язку з викладеним, Військовий прокурор просить визнати бездіяльність посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_1. витрат на службові відрядження на загальну суму 815,72 грн. противоправною, стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 витрати на службові відрядження в загальній сумі 815,72 грн.
Позивач у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав суду заперечення щодо позовних вимог, в яких зазначив, що позивач - ОСОБА_1., знаходиться на фінансовому забезпеченні у Луганському обласному військовому комісаріаті. Кошти, виділені для оплати витрат на службові відрядження Департаментом Фінансів Міністерства оборони України на 2008 рік для Луганського обласного військового комісаріату станом на 31 грудня 2008 року повністю використані, тому вимоги позивача задовольнити не надається можливим, оскільки Інструкцією про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження у межах України, затвердженою наказом Міністра оборони України № 9 від 17 січня 2000 року, передбачено відшкодування витрат на службові відрядження тільки за наявності коштів для такого відшкодування. За рахунок коштів, які для таких цілей не виділялися, відшкодування вказаною Інструкцією та Бюджетним Кодексом України заборонено. Просив справу розглянути без його участі ( арк. справи 22).
У судовому засіданні військовий прокурор надав клопотання про приєднання до матеріалів справи розпоряджень (від 20.03.2008 № 6/1/434, від 17.05.2008 № 6/2/621пр, від 24.07.2008 № 6/3/249, від 22.09.2008 № 116/9/48321 та від 05.03.2008 № 6/1/338), на підставі яких позивач убував у службові відрядження, що підтверджує заявлені у позовній заяві вимоги, та уточнення позовних вимог. У судовому засідання прокурор підтримав позов у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові , просив стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь майора ОСОБА_1 заборгованість по відшкодуванню витрат на службові відрядження в загальній сумі 815,72 грн.
Заслухавши пояснення Військового прокурора, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначені засади представництва прокуратурою інтересів держави в суді, яке полягає у здійснені прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності із ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пункт 5 статті 17 Конституції України передбачає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із статтєю 16 Закону України «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни), при надзвичайному стані чи під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або у складі Миротворчих Сил ООН під час участі у міжнародних миротворчих операціях.
Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.
Згідно положень ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Відповідно до ст. 9 Закону України ?ро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 6 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” в редакції, що діяла до 28 березня 2008 року для працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності (крім державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів) встановлені граничні норми добових витрат, а саме, у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, для відряджень у межах України - 25 гривень. З 29.03.2008 (внесено зміни № 209 від 19.03.2008) розмір відшкодування витрат на відрядження у межах України для державних службовців і працівників підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетів, складає 30 грн. за добу.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” передбачено, що підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження в межах України та за кордон, зобов'язані забезпечити їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті країни, куди відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Згідно з п. 6 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності оригіналів підтвердних документів відшкодовуються витрати: на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження; на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків норм добових витрат для країни, куди відряджається працівник, визначених у додатку до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїздах; на комісійні у разі обміну валюти.
Відшкодування витрат на службові телефонні переговори проводиться в розмірах, погоджених з керівником.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач проходить військову (публічну) службу за контрактом на посаді військового комісара Старобільсько-Новопсковського оперативного районного військового комісаріату Луганської області та знаходиться на фінансовому забезпеченні у Луганському обласному військовому комісаріаті.
Виконуючи свої службові обов'язки, позивач впродовж 2008 року за наказами начальника штабу першого заступника командувача військами Південного оперативного командування неодноразово убував у службові відрядження, а саме:
- на 4 доби, з 18 по 21 березня 2008 року до м. Одеса на підставі наказу начальника штабу першого заступника командувача військами Південного оперативного командування від 05.03.2008 № 6/1/338;
- на 3 доби, з 19 по 21 травня 2008 року до м. Одеса на підставі наказу начальника штабу першого заступника командувача військами Південного оперативного командування від 17.05.2008 № 6/2/621.
Виконуючи свої службові обов'язки, позивач їздив у службові відрядження, відповідачем аванс на витрати на вказані відрядження йому не сплачувався, він ніс ці витрати за свої особисті кошти, які не були йому своєчасно повернені відповідачем.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1. здав відповідні оригінали посвідчень про відрядження від 18.03.2008 № 199, від 19.05.2008 № 387 до відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату для відшкодування зазначених витрат (арк. справи 9, 17).
До теперешього часу на підставі наданих ОСОБА_1. документів, підтвержуючих витрати на відрядження на загальну суму 815,72 грн., витрати йому не відшкодовані, що підтверджується листом Луганського обласного військового комісаріату від 09.01.2009 № 77 (арк. справи 6).
Посилання відповідача на Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження у межах України, затверджену наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року № 9, у даному випадку не заслуговує на увагу, оскільки Міністру Оборони України не надано право своїми наказами звужувати права та інтереси військовослужбовців, надані їм законами України. У бюджетному Кодексі України також відсутні норми, які забороняють виплату витрат на відрядження працівникам, які були направлені у такі відрядження у встановленому законом порядку.
За таких обставин суд вважає, що позивач має право на відшкодування понесених ним витрат на вказані відрядження, а відмова відповідача у такому відшкодуванні суперечить вимогам закону.
Спір стосовно розміру сум витрат на відрядження, належних позивачеві, між сторонами відсутній.
Тому суд вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачеві понесені ним витрати на службові відрядження у зазначеному розмірі.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 94 КАС України, а також те, що прокурор відповідно до п. 30 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. № 7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 05 серпня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись Законом України від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон”, ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю .
Визнати бездіяльність посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_1 витрат на службові відрядження на загальну суму 815,72 грн. протиправною.
Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату (ідентифікаційний код 07668758, місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. 1-а Донецька, буд. 10) на користь ОСОБА_1(ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) заборгованість по відшкодуванню витрат на службові відрядження в загальній сумі 815,72 грн. (вісімсот п`ятнадцять гривень сімдесят дві копійки).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 10 серпня 2009 року.
Суддя Т.І. Чернявська