Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/3621/16 Головуючий у 1 інстанції: Смолка І.О.

Є.У.№ 331/2062/16-ц Суддя-доповідач: Крилова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» про стягнення середнього заробітку за за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 01.03.2005 р. його на підставі наказу № 20-к від 25.02.2005 р. було прийнято до Державного проектного інституту «Запоріжцивільпроект», який має зараз назву Державне підприємство «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» на посаду інженера 2 категорії бригади № 14, групи з підготовки вихідних даних та погодження проектів, де працював по 07.03.2015 р. на посаді інженера 1 категорії групи з підготовки вихідних даних та погодження проектів. 07.03.2015 р. позивача було звільнено на підставі наказу № 45-к/ос від 06.03.2015 р. з посади інженера 1 категорії групи з підготовки вихідних даних та погодження проектів за скорочення штату, п.1 ст.40 КзпП України.

При звільнені позивачу не в повному обсязі було виплачено заробітну плату.

Він неодноразово звертався до суду з заявами про видачу наказів на отримання заробітної лати, ухвалювались неодноразово заочні рішення, якими з відповідача стягувались суми боргу по заробітній платі. Однак, борг не виплачується, суми боргу по наказам і за рішеннями суду також не виплачуються.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2015 р. по 29.02.2016 р. в сумі 6513,57 грн.

Заявою від 02.06.2016 р. позивач збільшив розмір позовних вимог, просить стягнути суму боргу за період з 01.12.2015 р. по 31.05.2016 р. у розмірі 33120,34 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За вимогами статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказаних вимог судом не дотримано.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на те, що підприємство не сплачувало належні працівникові грошові суми у зв'язку з арештом майна відповідача та грошових коштів.

Натомість як вбачається зі справи, підприємство відповідача хоча і є державним, проте здійснює фінансово-господарську діяльність ( а.с.63). Та обставина, що керівні працівники допускали порушення та зловживання, що призвели до арешту майна і як наслідок до неотримання працівниками належних їм грошових сум, не може свідчити про відсутність вини підприємства.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно ст. 27 Закону України "Про оплату праці", пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, (далі - Порядку) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та наявної довідки про (а.с.6) позивач фактично працював та отримував заробітну плату за ті місяці які передували звільненню у листопаді та грудні 2014 року.

При цьому з огляду на нараховану йому заробітну плату середньоденна заробітна плата становить 103, 39 гр.

Кількість днів прострочення визначена позивачем з1 лютого 2015 р. по 31 травня 2016 року та становить 121 день.

Відтак стягненню підлягає грошова сума за зазначений період прострочення (103,39 х 121 день ) - 12510,19 гр.

З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

За ст. 88 ЦПК якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір, який становить 606,32 гр.

Керуючись ст. ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12510,19 гр. (дванадцять тисяч п'ятсот десять гр. 19 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» на користь держави судовий збір у розмірі 606,32 гр.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: