ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа № 917/747/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Істоміна О.А., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1 (довіреність № 3-13 від 18.03.2016 р.); ОСОБА_2 (довіреність № 02-44-02/16 від 24.02.2016 р.);

відповідача – ОСОБА_3 (довіреність № 9 від 01.04.2016 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2071 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016р. у справі № 917/747/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут", смт. Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Полтавська область,

про стягнення 3 303 001,10 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 у справі № 917/747/16 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" 4153028,10 грн. основного боргу, 282961,07 грн. процентів за користування грошовими коштами, 32020,96 грн. 3% річних, 152678,15 грн. інфляційних втрат, 426 439,99 грн. пені та 75709,87 грн. витрат по сплаті судового збору .

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся з апеляційної скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016 у справі № 917/747/16 скасувати в частині неправомірно стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" 24,4% річних за користування грошовими коштами, 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" – відмовити. Також, відповідач просить перерахувати суму судового збору, який був неправомірно стягнутий з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир".

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги. Також, апелянт виклав усні клопотання про зменшення пені на 90 % та про розстрочення виконання рішення, які судовою колегією були залишені без задоволення за недоведеністю.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Позивач зазначив, що укладена між сторонами угода про розірвання договору поставки молока коров’ячого незбираного № 16/0115/2 від 17.01.2015р. не є новацією, а тільки деталізованим порядком розстрочення існуючої у відповідача перед позивачем на момент укладення угоди від 22.10.2015р. заборгованості..

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача та у її відзиві доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 січня 2015 року між сторонами було укладено договір постачання молока коров'ячого назбираного № 16/0115/2, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупця (відповідача) молоко коров'яче незбиране (товар) - сировину власного виробництва в кількості, якості та строки обумовлені цим Договором, що відповідає за якістю чинним державним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у відповідності з умовами цього договору, за договірними цінами, обумовленими в Додатках (протокол узгодження ціни на товар), які є невід'ємними частинами даного Договору (п.1.1 Договору).

Поставка товару оформлюється спеціалізованою товарною накладною за формою 1-ТН (МС), що є невід'ємною частиною ТТН за типовою формою 1-ТН, відповідно до чинного законодавства України та Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої форми товарної накладної на перевезення молочної сировини", затвердженою наказом Мінагрополітики України від 01.07.2012 р. №176. (п. 1.4 Договору).

Згідно п. 3.11. покупець зобов'язаний в строки, передбачені даним Договором, здійснювати повний розрахунок з постачальником за поставлений останнім товар.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що розрахунок з постачальником проводиться за фактичний обсяг переданого товару, на підставі товарно-транспортної накладної, а у випадку оформлення ОСОБА_3 про розходження кількісних або якісних показників молока між покупцем і постачальником, за кількістю та якістю, зазначеними в такому ОСОБА_3.

Відповідно до п. 6.5 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання проводити розрахунок за поставлений товар позивачем в платіжні дні: вівторок та четвер кожного тижня з повним погашенням таким чином: відповідач сплачує на рахунок позивача у вівторок сумарну вартість товару, поставленого протягом 5 попередніх днів (з четверга по понеділок (включно)), у четвер сумарну вартість товару, поставленого протягом 2 днів (з вівторка по середу (включно)).

Позивач зазначає, що на виконання взятих на себе зобов'язань по Договору з 31.01.2015 р. по 31.10.2015 р. ним було поставлено відповідачу молоко на загальну суму 21370428,05 грн., що підтверджується підписаними сторонами приймальними квитанціями та видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Як вказує позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого за договором товару здійснив частково на суму 16742507,25 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач у встановлені Договором строки своїх обов'язків по оплаті поставленого товару в повному обсязі не виконував і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, в зв'язку з чим станом на 22.10.2015 року відповідач мав прострочену заборгованість за поставлений товар на загальну суму 4 627 920,90 грн.

22.10.2015 р. сторонами було укладено Угоду про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року із визначеним порядком виконання зобов'язань між ТОВ “Гадячсир” та ТОВ АФ “Добробут”, згідно з п. 1 якої сторони дійшли згоди про те, що з дати укладення цієї Угоди, зобов'язання постачальника з поставки молока коров'ячого незбираного по Договору №1600115/2 від 17.01.2015 р. припиняються.

Згідно п. 2 даної Угоди станом на 22.10.2015 року відповідач визнав і підтвердив свій основний борг перед позивачем, що виник у зв'язку з несплатою відповідачем поставленого по Договору товару, у розмірі 4 627 920,90 грн., а також визнає і підтверджує свій обов'язок зі сплати процентів, передбачених цією Угодою.

При цьому сторони в п.3 Угоди визначили графік погашення суми основного боргу та процентів за їх користування, а в п.7 Угоди встановили черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, а саме визначили, що у першу чергу сплачуються проценти за користування чужими грошовими коштами; у другу чергу - сума основного боргу.

Виходячи з умов п.5 Угоди сторони дійшли згоди про те, що крім погашення суми основного боргу, покупець щомісяця сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24.4% річних від простроченої суми, які нараховуються з моменту виникнення у відповідача заборгованості по Договору, по кожному окремому платежу.

Станом на 01.07.2016 р. позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 282961,07 грн. заборгованості по оплаті процентів за користування грошовими коштами

Сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір та вважати його розірваним з дати виконання покупцем своїх зобов'язань перед Постачальником, передбачених цією Угодою (п. 13 Угоди).

Позивач вказує, що не зважаючи на укладену Угоду, оплата заборгованості відповідачем здійснювалася із порушенням строків оплати, що були визначені у погодженому графіку погашення заборгованості відповідно до п. 3 Угоди.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 02-05-12/15 від 09.12.2015 року щодо належного виконання умов Угоди від 22.10.2015 року та недопустимості порушень зобов'язань, звертаючи увагу ТОВ “Гадячсир” на те, що підприємство змушене буде звернутися до Господарського суду з вимогою про примусове стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Однак, ТОВ “Гадячсир” відповіді на претензії не надав та продовжував порушувати свої зобов'язання щодо погашення заборгованості по сплаті суми основного боргу та сплаті нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі та строки, що визначені в Угоді від 22.10.2015 року.

Крім того, позивач, на підставі умов Договору та Угоди від 22.10.2015 р., ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 32020,96 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, 152678,15 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, 426439,99 грн., пені, нарахованої на суму основного боргу (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 4153028,10 грн. основного боргу, 282961,07 грн. процентів за користування грошовими коштами, 32020,96 грн. 3% річних, 152678,15 грн. інфляційних втрат, 426 439,99 грн. пені, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини 1 та 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки №16/0115/2 року від 17.01.2015 р., виконав частково, на момент розгляду справи зобов'язання відповідача в частині сплати 4153028,10 грн. ним не виконані. Вказану заборгованість сторони 22.10.2015 р. зафіксували в Угоді про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року, в якій визначили графік і порядок виконання зобов'язань між ТОВ “Гадячсир” та ТОВ АФ “Добробут” згідно договору №16/0115/2 від 17.01.2015 р.

Отже, відповідач, підписавши договір поставки №16/0115/2 року від 17.01.2015 р., видаткові накладні, приймальні квитанції, Угоду про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року від 22 жовтня 2015 року взяв на себе зобов'язання з оплати товару.

На підставі матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 4153028,10 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, визнаються відповідачем та підлягають задоволенню.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ТОВ "Гадячсир" заперечує проти здійснення нарахувань на вказану суму боргу.

Зокрема, апелянт зазначає, що угодою від 22.10.2015р. про розірвання договору №16/0115/2 від 17.01.2015р. сторони припинили зобов’язання за вказаним договором, замінивши їх зобов’язаннями позики в розумінні ст.1046 ЦК України (тобто, на думку апелянта, мала місце новація в розумінні ст.604 ЦК України), у зв’язку з чим, за твердженням ТОВ "Гадячсир", 24,4% річних за користування грошовими коштами, нараховані на неповернену суму боргу, не підлягають стягненню з відповідача, оскільки надання коштів у позику є фінансовою послугою, а позивач не є фінансовою установою або особою, яка може надавати фінансові послуги, отже, не має права нараховувати та стягувати проценти з відповідача.

Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 604 ЦК України новація – спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

Новацію характеризують наступні ознаки: припинення в повному обсязі раніше існуючого первісного зобов'язання; дійсність первісного договірного зобов'язання; наявність домовленості сторін про заміну зобов'язання новим, при цьому, намір замінити одне зобов'язання іншим, повинен бути прямо і недвозначно виражений в тексті договору або ж має випливати із сутності нового зобов'язання; наявність безпосереднього юридичного зв'язку між зобов'язанням, що припинилося, та новим зобов'язанням, яке прийшло йому на зміну; відсутність встановленої договором або законом заборони новації.

Новація - це угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між учасниками виникає нове. Сторони мають обумовити у своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло, і заміну його новим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням; заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 Цивільного кодексу).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні і (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України)

Проте, як вбачається зі змісту угоди від 22.10.2015р., сторони внесли зміни до порядку оплати вартості поставленого позивачем молока, встановивши графік погашення та передбачивши сплату відсотків за користування грошовими коштами позивача, як це встановлено ст. 536 ЦК України.

Із тексту угоди (сторони якої іменуються покупець і постачальник, а не позикодавець і позичальник), не вбачається, що сторонами було припинено первісне зобов'язання, що виникло з договору постачання №16/0115/2 від 17.01.2015р., та замінено його на позикове зобов'язання - як це здійснюється при новації. Угода не передбачає можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань і підстав для інших грошових вимог. Натомість у п.12 угоди сторонами встановлено, що передбачені в п. 3 та п. 5 цієї угоди зобов'язання покупця припиняються, а визначена заборгованість перед постачальником вважається погашеною після їх повного виконання (погашення) в обсязі та строки, передбачені цією Угодою.

Крім того, сторонами угоди не було вчинено дій, які могли б бути підставою для висновку про виникнення нового зобов'язання (позики), а саме: відсутній факт передачі грошових коштів позикодавцем позичальнику.

Таким чином, виходячи з системного аналізу ст. 1046, ст. 1047, ст. 604 ЦК України, а також змісту договору №16/0115/2 від 17.01.2015р. та угоди від 22.10.2015р., колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку правова природа договору (договір поставки) угодою не змінювалася, новація не відбулася, а сторони досягли згоди виключно щодо зміни порядку розрахунків за продукцію, поставлену згідно з Договором №16/0115/2 від 17.01.2015р.

Відповідне узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 16.02.2016р. у справі № 904/7551/15. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 17.12.2008р. та ухвалу від 08.07.2009р., копії яких додано до апеляційної скарги, колегія суддів не вважає належними аргументами, оскільки вказані постанови стосуються виключно застосування норм законодавства про позику, тоді як у даному випадку між сторонами мають місце правовідносини за договором постачання, які на час судового розгляду даної справи не було змінено.

Враховуючи, що пунктом 5 угоди від 22.10.2015р., підписаної обома сторонами, передбачено сплату покупцем постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24,4% річних від простроченої суми (що узгоджується з приписами ст. 536 ЦК України, а також відповідає принципу свободи договору, встановленому ст.ст. 6, 627 ЦК України) – колегія суддів вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача суми процентів за користування чужими грошовими коштами.

Щодо вимог про стягнення пені, ТОВ "Гадячсир" зазначає, що, на його думку, вони не підлягають задоволенню, оскільки до подання позовної заяви ТОВ "Агрофірма "Добробут" не зверталося до ТОВ "Гадячсир" із вимогою (претензією) щодо стягнення пені. В обґрунтування даного твердження апелянт посилається на п. 8 Угоди від 22.10.2015р., яким передбачено, що у разі прострочення покупцем строку виконання своїх грошових зобов'язань, передбачених цією угодою, відповідач зобов'язується сплатити позивачу (у разі його письмової вимоги) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу. Також, апелянт посилається на п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства за порушення грошових зобов’язань", яким роз’яснено порядок застосування ст.530 ЦК України щодо пред’явлення кредитором вимоги до боржника.

Однак, у відповідності до пункту 1.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства за порушення грошових зобов’язань", попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог. Наведеним підтверджується, що відсутність попереднього звернення з вимогою про сплату пені, не обмежує сторону в праві на судовий захист та стягнення вказаного боргу в судовому порядку.

Угодою від 22.10.2015р. було визначено строки виконання грошових зобов’язань з погашення існуючого боргу за поставлений товар і процентів за користування грошовими коштами, а тому, відповідачу було відомо про момент виникнення у позивача права вимагати, а у відповідача обов’язок сплати пені, 3% річних та інфляційних.

Як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача з претензією № 02-05-12/15 від 09.12.2015р. з вимогою належного виконання умов Угоди від 22.10.2015р., але відповідач на зазначену претензію не відреагував.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги також у частині стягнення з відповідача пені відповідно до приписів ч. 2 ст. 546, ст. 549 ЦК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", а також п. 8 Угоди від 22.10.2015р. – на які правомірно посилається місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За результатами проведеного перерахунку, який суд здійснив по кожному платежу окремо, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 32020,96 грн. 3% річних та 152678,15 грн. інфляційних втрат за періоди зазначені в розрахунку.

Апелянт заперечує проти стягнення сум інфляційних та 3% річних, посилаючись на те, що з урахуванням здійснених відповідачем проплат сума боргу постійно змінювалася (що, на думку ТОВ "Гадячсир", не дає змоги з наведеного позивачем розрахунку визначити розмір відповідних нарахувань та перевірити коректність їх розрахунку).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідні розрахунки сум інфляційних та 3% річних, так само як і пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, за визначений позивачем період (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог), які було визнано обґрунтованими судом першої інстанції, в ході апеляційного провадження перевірено колегією суддів та встановлено, що вони є арифметично та методологічно правильними, відповідають обставинам даної справи, нормам чинного законодавства, а також узгоджуються, зокрема, з рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладеними в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р., якими керувався позивач при обчисленні індексу інфляції.

При цьому відповідачем в обґрунтування заперечень проти стягнення вказаних сум не надано суду першої та апеляційної інстанції жодних контррозрахунків на підтвердження іншого розміру, ніж той, який було заявлено позивачем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов про стягнення з відповідача на користь позивача 4153028,10 грн. основного боргу, 282961,07 грн. процентів за користування грошовими коштами, 32020,96 грн. 3% річних, 152678,15 грн. інфляційних втрат, 426 439,99 грн. пені підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016р. у справі № 917/747/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Полтавська область, на рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016р. у справі № 917/747/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.07.2016р. у справі № 917/747/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Слободін М.М.