АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/3607/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 619/3384/14-ц ОСОБА_1

Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин Доповідач – Міненкова Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого: Міненкової Н.О.

суддів: Пономаренко Ю.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Лошакової Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року за позовом прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_3, відділу Держземагенства в Дергачівському районі Харківської області, Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа - Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області про визнання недійсним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, -

в с т а н о в и в:

У липні 2014 року прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою, в якій після уточнення просив суд визнати недійсним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації № 1158 від 29.11.2007 року «Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського  господарства  на території Малоданилівської селищної ради громадянину ОСОБА_5; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322055900:02:000:0024) площею 1,0 га серія ЯД № 053277, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010869300029, виданий на ім’я ОСОБА_5; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь держави в особі Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку (кадастровий номер 6322055900:02:000:0024) площею 1,0 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

В обґрунтування позову зазначив, що за результатом перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів 28.04.2014 року до ЄРДР внесено відомості № 4201422028000015 за ч. 2 ст. 364 КК України та розпочато досудове розслідування відносно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів та районного відділу архітектури і містобудування.

Розпорядженням Дергачівської РДА №850 від 29.11.2006 року ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту.

ОСОБА_5 на підставі вищевказаного  розпорядження за допомогою землевпорядних  підприємств ТОВ «НАТОЛ-7» та ЗАТ «Галичина» розроблено проекти землеустрою, які погоджено органами виконавчої влади району.

На підставі проекту землеустрою Дергачівською РДА розпорядженням № 1158 від 29.11.2007 року затверджено проект землеустрою ОСОБА_5 та передано у власність земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного розпорядження Дергачівської РДА ОСОБА_5  отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району за межами населеного пункту; земельній ділянці під час приватизації присвоєно кадастровий номер 6322055900:02:000:0024.

Державний акт серія ЯД № 053277 зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300029 на ім`я ОСОБА_5 (6322055900:02:000:0024).

В ході перевірки на підставі висновків спеціалістів у сфері геодезичної діяльності - Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» та ПП «Перспектива-Земля», встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_5 з кадастровим номером 6322055900:02:000:0024 знаходиться на території земель, наданих у постійне користування  Данилівському дослідному держлісгоспу (зараз - ДП  «Харківська лісова наукова дослідна станція») та займає квартал № 232 Дергачівського лісництва, яке структурно входить до ДП  «Харківська лісова наукова дослідна станція» .

Вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:02:000:0024, була передана фізичній особі без погодження з Данилівським дослідним держлісгоспом та без надання дозволу на вилучення вказаних земель з постійного користування ДП  «Харківська лісова наукова дослідна станція» .

А тому, з огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки у власність відповідне право ОСОБА_5  в силу ст.116 ЗК України набуте протиправно.

Крім того, документацією із землеустрою та розпорядженнями Дергачівської РДА взагалі не передбачалася зміна цільового призначення спірної земельної ділянки.

З огляду на те, що спірними розпорядженнями дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення не надавався, вказані розпорядження протиправно спрямовані на зміну цільового призначення земель лісового фонду всупереч ч. 4 ст. 20 ЗК України та ст. 57 ЛК України, відповідно до яких зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться за погодженням з органами лісового господарства.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року позовні вимоги прокурора задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанцій ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом порушено норми процесуального та матеріального права. Рішення не відповідає обставинам справи.

Апелянт вказує, що прокуратура Дергачівського району Харківської області у своїй позовній заяві недопустимо та незаконно обґрунтовує свої позовні вимоги, посилаючись на п. 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України, тоді як на території України діяв на той час та є діючим й сьогодні єдиний основний нормативний документ, який регулює на Україні усі без винятку правовідносини, пов’язані з набуттям або припиненням прав власності або користування земельними ділянками фізичних та юридичних осіб - Земельний кодекс України, згідно якого право користування будь-якою земельною ділянкою виникає тільки після отримання документа, який посвідчує право користування цією земельною ділянкою та його державної реєстрації, до цього моменту діюче на той час законодавство забороняло будь кому приступати до використання земельними ділянками.

Позивачем не надано доказів на підтвердження його доводів, що спірні земельні ділянки належали особі, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом.

Звертає увагу на те, що Данилівському лісгоспу спірні землі ніяким компетентним на те органом у користування не надавались та незважаючи на п. 4 вказаного прокурором наказу УкрНДІЛГА № 45-а від 31.05.2002 року відповідні документи на право постійного користування Данилівським дослідним держлісгоспом частин земель лісового фонду Жовтневого держлісгоспу до цього часу не оформлені.

Зазначає, що судова практика дійсно містить випадки, коли судами задовольняються аналогічні позовні заяви та відміняються як незаконні деякі державні акти про передачу громадянам у власність земельних ділянок з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України. Але це відбувається виключно у тих випадках, коли позивачами були доведені факти надання їм цих земель у постійне користування відповідними органами державної влади та Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, на які вони посилались, були виготовлені та оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема Інструкції «Про порядок проведення лісовпорядкування» від 12.09.1985 року.

Вказує, що по даній справі стороною позивача до суду надані планово - картографічні матеріали виключно у вигляді так званих планшетів, які виготовлені з грубим порушенням діючого законодавства, тому не можуть бути документальним підтвердженням для визнання Данилівського держлісгоспу землекористувачем

Відповідно до ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено що, розпорядженням Дергачівської РДА № 850 від 29.11.2006 року ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту.

ОСОБА_5 на підставі вищевказаного  розпорядження за допомогою землевпорядних  підприємств ТОВ «НАТОЛ-7» та ЗАТ «Галичина» розроблено проекти землеустрою, які погоджено органами виконавчої влади району.

На підставі проекту землеустрою Дергачівською РДА розпорядженням № 1158 від 29.11.2007 року затверджено проект землеустрою ОСОБА_5 та передано у власність земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного розпорядження Дергачівської РДА ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району за межами населеного пункту, земельній ділянці під час приватизації присвоєно кадастровий номер 6322055900:02:000:0024.

Державний акт серія ЯД № 053277 зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010869300029 на ім`я ОСОБА_5 (6322055900:02:000:0024).

Звертаючись у суд з зазначеними вище позовними вимогами позивач посилався на перевірки та висновки спеціалістів у сфері геодезичної діяльності - Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» та ПП «Перспектива-Земля», якими було встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_5 з кадастровим номером 6322055900:02:000:0024 знаходиться на території земель, наданих у постійне користування  Данилівському дослідному держлісгоспу (зараз - ДП  «Харківська лісова наукова дослідна станція») та займає квартал № 232 Дергачівського лісництва, яке структурно входить до ДП  «Харківська лісова наукова дослідна станція». А тому вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:02:000:0024, була передана фізичній особі без погодження з Данилівським дослідним держлісгоспом та без надання дозволу на вилучення вказаних земель з постійного користування ДП  «Харківська лісова наукова дослідна станція».

Вважав, що своїми розпорядженнями Дергачівська РДА фактично вилучила з постійного користування Данилівського УкрНДІЛГА 3 га земель лісогосподарського призначення без згоди вказаного землекористувача, що є грубим порушенням ст. 149 Земельного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що судовим розглядом було достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка належить Данилівському Держлісгоспу (нова назва ДП « Харківська лісова науково – дослідна станція»), а розпорядженням Дергачівської РДА фактично вилучено з постійного користування зазначеного підприємства землі лісогосподарського призначення. Цільове призначення земельної ділянки не змінювалось. Судом зазначено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, наданої Данилівському дослідному державному лісгоспу у постійне користування.

Судова колегія вважає, що висновки суду не ґрунтуються на доказах, що зібрані у справі, які є суперечливими і суд ці суперечності не усунув.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в ч. 2 ст. 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних і лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», земельним та лісовим законодавством.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов’язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у ст. 20 ЗК України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 ЗК України, відповідно до ч. 7 якої Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених ст.ст. 149, 150 цього Кодексу.

У зазначених статтях йдеться про порядок вилучення певних земельних ділянок.

Згідно із ч. 6 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки з державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч. ч. 5, 9 цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч.ч. 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції не врахував, що позивачем не було надані належним чином оформлені планово – картографічні матеріали лісовпорядкування, які б підтверджували доводи заявлених позовних вимог щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та право позивача на їх постійне користування.

З матеріалів справи вбачається, що під час лісовпорядкувальних робіт у Данилівському дослідному держлісгоспі (2003 – 2007 роки), в порушення діючої Інструкції « Про порядок проведення лісовпорядкування» від 12.09.1985 року, а саме п.п. 1.3.1, 2.3.3., 3.6.1,3.6.25,4.1.1 не встановлювались, не поновлювались і не погоджувались під час лісовпорядкувальних робіт межі між територією Данилівського лісгосппу та землевласниками і землекористувачами, розташованими на території Дергачівського району, насамперед з Малоданилівською селищною радою, що було підтверджено в листі Малоданилівської селищної ради від 27.11 2014 року за вих.. 02-19Д031, в якому зазначено, що межі між селищною радою і Данилівським дослідним лісгоспом не встановлювались

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ухвалою судової колегії апеляційного суду Харківської області від 17 лютого 2016 року було залишено без змін рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року по справі за позовом прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Харківська лісова наукова дослідна станція» до ОСОБА_6, ОСОБА_3, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», в особі Харківської регіональної філії відділу Держземагенства в Дергачівському районі Харківської області, треті особи: Реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції, Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Вказаним рішення суду в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Рішення районного суду і ухвала апеляційного суду не скасовані, а тому висновки, які містяться у цих документах є обов’язковими при розгляді справи за участі тих самих сторін або сторони.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначеними вище судовими рішення зазначено, що у судовому засіданні встановлено, що спірна земельна ділянка позивачу ніколи ніким не надавалась, ця ділянка не вкрита лісом, на її території знаходився житловий будинок, у якому згідно наданої до суду Домової Книги досі зареєстровані люди за адресою: Харківська область, Дергачівський р-н., с. Мала – Данилівка.

Відповідно до інформації від 04.12.2014 року за вих.№ 021,1068 обмін ділянками між Радою та Данилівським лісгоспом мав місце у 1995 році. Згідно наданого викопіювання саме на цих спірних ділянках й знаходився зазначений житловий будинок.

В зазначеному рішенні була надана оцінка одному із доказів на який посилався позивач, а саме, наявності планшетів, та зазначено, що ці планшети   не завірені Дергачівським районним відділом земельних ресурсів, чим було грубо порушено вимоги п.4.5.10 цієї Інструкції. На наданих до суду планшетах не відображені численні факти обміну земельними ділянками між позивачем та Мало-Данилівською селищною Радою, які мали місце у 2002-2009 рр.

Суд зазначив, що єдиний документ - планшет, оформлений та виготовлений з грубим порушенням діючого законодавства, а саме п. 4.5.10. Інструкції «Про порядок проведення лісовпорядкування» від 12.09.1985 року, а також п.2.1.4. інструкції «Про порядок складання та розмноження лісових карт» від 11.12.1986 року, згідно яких планшети, які мають спільні межі з іншими землекористувачами, повинні бути завірені в органах землеустрою того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Визнано безпідставним посилання представника позивача як на доказ на  статистичну форму 6 «ЗЕМ», оскільки ця форма ніякого відношення до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування не має й відображає тільки загальні кількісні статистичні показники без будь-якої прив’язки до конкретної спірної земельної ділянки.

Суди прийшли до висновку, що неможна вважати, що спірна земельна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення, оскільки ця ділянка Данилівському держлісхозу ніким не надавалась і ніколи не використовувалася для потреб лісного господарства.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року, яким було відмовлено в позові про визнання недійсним державного акту про право власності на спірну земельну ділянку набрало законної сили і висновки, викладені у ньому є для суду, який розглядає справу за участю тих самих сторін і з тих самих підстав є преюдіційними.

При розгляді даної справи суду не були надані нові докази, які безспірно підтверджують доводи позивача.

З акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 565 від 04 липня 2014 року вбачається, що як на підставу доведеності належності спірної земельної ділянки позивачу та віднесення її до земель лісогосподарського призначення особи, які склали акт послались на листи Данилівського Держлісгоспу від 16.04.2014 року №-133/0, Директора інституту «Харківдіпроагроліс» №-А-10-793, Директора ПП «Перспектива – Земля від 23.04. 2014 року №-П-З-028.

Між тим, статтею 1 Лісового Кодексу розкривається значення таких понять як «лісова ділянка» – ділянка лісового фонду України з визначеними межами і « земельна лісова ділянка» - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами. Але суду не було надано доказів, що такі межі визначалися.

Права та обов’язки постійних лісокористувачів передбачені в ст. 19 Лісового Кодексу. Щодо зобов’язань постійних користувачів, то останні повинні вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони та відтворення, вести первинний облік лісів і.т.і.

Тобто, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст.. 63 ЛК полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв’язок їх використання із лісокористуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації приймалося 19.11.2007 року щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення та у відповідності до ч. 5 ст. 32 Лісового Кодексу, згідно з якою районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території передають у власність, надають у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 га, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють право користування ними.

Протягом семи років позивач, своє право на користування зазначеними земельними ділянками не використовував, облік земель лісогосподарського призначення на цій території не вів. Позов було пред’явлено після того, як прокуратурою було здійснено перевірку та складено акт.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення судом вирішувалося питання щодо наслідків спливу позовної давності. Суд зазначив, що наслідки спливу строків позовної давності не підлягають застосуванню, так як про порушення законодавства прокуратурі стало відомо лише під час перевірки, а саме в 2014 році.

Судова колегія вважає, що дані висновки суду не узгоджуються з правовими висновками ВСУ які були зроблені в постанові судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі за №-6-68цс15, які зводяться до наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

ОСОБА_7 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Дія Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей ОСОБА_7 прийнято після спливу позовної давності.

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції щодо позовної давності не узгоджується з вищезазначеною постановою ВСУ.

Але судова колегія відмовляє в позові за недоведеністю позовних вимог та наявністю преюдіційного рішення суду, щодо спору.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» .

Рішення набирає законної сили після його проголошення та можу бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий - Н.О. Міненкова

Судді - Ю.А. Пономаренко

ОСОБА_2