АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 645/9683/15-ц Головуючий суддя І інстанції Іващенко С. О.

Провадження № 22-ц/790/6039/16 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого – Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

ОСОБА_1,

за участю секретаря – Брулевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 – представника ОСОБА_3 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3  про стягнення боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики в розмірі 444500,00 гривень та судовийзбір в сумі 444 500,00 гривень.

       В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 28 січня 2013 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав суму в розмірі 444 500,00 грн., що підтверджується розпискою, якою зобов’язується повернути кошти 01 травня 2013 року. Відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення грошових коштів за договором позики, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2016 року позов  ОСОБА_4 -  задоволено.  Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача суму заборгованості в розмірі 444 500,00 грн (чотириста сорок чотири тисячі п’ятсот грн..). та сплачену суму судового збору в розмірі 4 445,00 грн ( чотири тисячі чотириста сорок п’ять грн.).

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2016 року ОСОБА_5 – представника ОСОБА_3 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення, заяву ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі – залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 ставить питання про скасування вказаного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, вирішити питання про судові витрати. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначає, що спірна боргова розписка від 28.01.2013 року була складена ОСОБА_3 проти його волі, під загрозою фізичних та душевних страждань.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за договором мають виконуватися належним чином, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_3 отримав позику від ОСОБА_4 в сумі 444 500,00 грн. до 01 травня 2013 року. На підтвердження укладення договору позики та його умов позичальником, тобто, відповідачем, була написана  розписка, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не передбачено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що за вище зазначеною розпискою від 28.01.2013 року сума боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 становить 444 500, 00 грн.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїм правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6079цс14 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми боргу.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2016 року- залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.М. Шаповал

Судді: І.С. Кіпенко

ОСОБА_1