ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2016Справа №910/10371/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О.

До Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович

третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт"

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Бондаренко М.Г.(дов. від 01.04.2016)

Від відповідача: Королецька В.А.(дов. від 08.06.2015)

Від третьої особи-1: не прибув

Від третьої особи-2: не прибув

Від третьої особи-3: ОСОБА_4 (дов. від 06.12.2015)

Від третьої особи-4: ОСОБА_4 (особисто)

Від третьої особи-5: не прибув

Від третьої особи-6:не прибув

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 13.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.06.2016 порушено провадження у справі №910/10371/16 та призначено до розгляду на 29.06.2016. Також даною ухвалою залучено до участі у справі третіх осіб: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2016 задоволено клопотання позивача про здійснення розгляду справи в закритому судовому засіданні, залучено до участі у справі в якості третьої особи - 6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті - Стейт», розгляд справи відкладено на 14.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 розгляд справи відкладено на 28.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 13.09.2016.

В судове засідання 13.09.2016 представники третіх осіб - 1, 2, 5, 6 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Представники сторін та третіх осіб - 3, 4 в судове засідання 13.09.2016 з'явилися, надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідача та треті особи - 3, 4 проти задоволення позовних вимог заперечили.

Позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015, яка була встановлена позивачем в порядку передбаченому ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує на тій підставі, що під час укладання договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015, його сторонами не було допущено жодних вказаних в ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обставин, що могли стати підставою нікчемності правочину.

В судовому засіданні 13.09.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 26.05.2015 між позивачем, як первісним кредитором та відповідачем, як новим кредитором було укладено Договір про відступлення прав вимоги (далі - Договір), відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ОСОБА_3 (боржник), а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній п. 5 Договору, у порядку та строки, встановлені договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за кредитним договором № 898 від 19.07.2012 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, іпотечним договором від 19.07.2012, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С. О. за реєстровим № 5629, предметом якого є іпотека належного Боржнику нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 (Іпотечний договір), які були укладені між первісним кредитором та ОСОБА_4.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований за № 6252.

Відповідно до п.2 Договору до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором, в тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісії та штрафних санкцій за кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу права вимоги, вказаний в п. 3 договору, а також всі права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Згідно з п. 3 Договору станом на 25.05.2015 заборгованість за кредитним договором становить 303 509, 57 грн.

За змістом п. 5 Договору за відступлені права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 303 509, 57 без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2 банківських днів з дня укладення договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; банк отримувача - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; № рахунку: НОМЕР_1; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: "оплата за договором відступлення права вимоги від 26.05.2015".

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 первісний кредитор передав (відступив), а новий кредитор в свою чергу прийняв права вимоги за Договором.

Крім того, на виконання умов Договору відповідач сплатив позивачу за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі 303 509, 57 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 49 від 27.05.15.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015 № 348 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015 № 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29.05.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ". Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Любов Олександрівну. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ" запроваджено строком на 3 місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно.

Вказана інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі інтернет (www.fg.gov.ua) та є загальновідомою, а тому відповідно до норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк" Л.О. Пантіної №26/ТА від 29.05.2015 вирішено здійснити перевірку договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "Український професійний банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до протоколу № 6 від 24.07.2015 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу №26/ТА від 29.05.2015, комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було виявлено, що Договір про відступлення права вимоги від 26.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований за № 6252, укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, якою заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи Банку; розрахунки за договором відступлення проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Кредитора, відкритому в Банку, чим було прямо порушено заборону, встановлену Постановою №293/БТ, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України; умови Договору відступлення, укладеного між Банком та ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС", прямо передбачають передачу ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС", що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитним договором та надає кредитору Банку - ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" переваги перед іншими кредиторами. За таких обставин, комісією з перевірки договорів (інших правочинів) вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за № 6252, що є нікчемним згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк" Пантіною Л.О. повідомлено відповідача про нікчемність Договору повідомленням № 01-10/3283 від 03.08.2015, в якому викладено вимогу повернути протягом десяти днів з дня отримання зазначеного повідомлення всі отримані згідно з умовами нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи відповідно до акту приймання-передачі від 27.05.2015).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 року № 562 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 158 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "УПБ" з 31.08.2015 по 30.08.2016, призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О. та делеговано їй всі повноваження ліквідатора, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", строком на 1 рік з 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року включно.

Вказана інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі інтернет (www.fg.gov.ua) та є загальновідомою, а тому відповідно до нормстатті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що Договір про відступлення права вимоги від 26.05.2015 є нікчемним, оскільки банк безоплатно здійснив відчуження майна, так як розрахунки за спірним договором було проведено через внутрішній рахунок банку, проте постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ встановлено обмеженням щодо обов'язку ПАТ "УПБ" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочин, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно положень ст.47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час подання позовної заяви до господарського суду) уповноважена особа Фонду визначається виконавчою дирекцією Фонду з чітко визначеними межами повноважень. Уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.3 статті статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Пунктом 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ч.5 ст.34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з ч.1 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як роз'яснено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За таких обставин, оскільки правочин, перевірка якого здійснюється в порядку ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", може вважатись нікчемним лише з підстав, передбачених цим законом, в справі про застосування наслідків нікчемних правочинів суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх нікчемність і настання певних юридичних наслідків.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Нормами ч. 6 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 5.1. глави 5 розділу 1 Положення № 346 передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора в разі потреби в посиленні контролю за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ було віднесено Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" до категорії проблемних строком до 180 днів; із дня прийняття цієї постанови та до кінця строку, визначеного в п. 1 цієї постанови, встановлено для ПАТ "УПБ" обмеження, зокрема, не передавати в забезпечення майно та активи. При цьому, пунктом 6 постанови Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ зобов'язано ПАТ "УПБ" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами Українською міжбанківською платіжною системою (УкрКарт) згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів з кореспондентським рахунком у ПАТ "Розрахунковий центр").

За змістом ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків:щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів;

4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

Як відзначалось судом, за приписами п. 5 Договору, за відступлені права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 303 509,57 без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2 банківських днів з дня укладення договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; банк отримувача - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; № рахунку: НОМЕР_1; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: "оплата за договором відступлення права вимоги від 26.05.2015".

Суд не приймає до уваги вказані доводи позивача, оскільки обмеження, встановлені у постанові Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ, а саме заборона використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та необхідність здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, стосується лише здійснення Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" міжбанківських переказів і не поширюються на внутрішньобанківські операції.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні " кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Суд звертає увагу, що відповідач не є банківською установою, тому не має можливості відповідно до вимог чинного законодавства України відкривати кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі в Національному банку України, а також здійснювати міжбанківські перекази. Грошові кошти за Договором про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 були перераховані відповідачем позивачу саме з власного поточного рахунку, відкритого в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк"; а тому розрахунки між юридичною особою-клієнтом і банком за спірним правочином не є міжбанківськими переказами і не можуть здійснюватись через кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі через кореспондентський рахунок позивача в НБУ. Таким чином, обмеження, встановлені у постанові Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ, не застосовуються до вказаних правовідносин сторін за Договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015.

Не приймаються судом доводи позивача щодо встановлення у постанові Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ обмежень для ПАТ "УПБ", зокрема, не передавати в забезпечення майно та активи, оскільки за своєю правовою природою Договір про відступлення прав вимоги від 25.05.2015 не відноситься до договорів, що забезпечують виконання зобов'язань, а отже, його укладення не могло порушити встановленого абз. 10 п. 3. Постанови НБУ від 30.04.2015 обмеження щодо передачі в забезпечення майна та активів.

Крім того, постанова Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ, якою віднесено Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" до категорії проблемних, не є нормативно-правовим актом, є актом індивідуальної дії, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, містить гриф "банківська таємниця", та не може встановлювати обов'язки та обмежувати права осіб, на яких дія такого акту не поширюється (в тому числі з огляду на те, що він не міг бути відомий інший особам, крім самого банку). Також, наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Постанови Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу", а не визнання правочину недійсним.

При цьому, акт індивідуальної дії вирізняться споміж інших юридичних актів тим, що стосується конкретної особи.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме:чіткеформулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. Тобто такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Постанова №693/БТ від 30.10.2014 правління Національного банку України Національного банку України була прийнята стосовно позивача, а не обох контрагентів за спірним правочином, внаслідок чого не може мати юридичних наслідків для відповідача.

Стосовно доводів позивача про те, що умови спірного Договору прямо передбачають передачу відповідачем, який є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитним договором та надає кредитору Банку - відповідачу переваги перед іншими кредиторами, а також банк безоплатно здійснив відчуження майна, відмовився від власних майнових вимог; банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним, суд відзначає наступне.

Відповідно до п.п.1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

За своєю правовою природою Договір про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 є оплатним, оскільки сторони спірного правочину встановили вартість, яку відповідач повинен сплатити позивачу за відступлення права вимоги, тобто не є договором про безоплатне відчуження майнових прав.

При цьому, заявником також не представлено до матеріалів справи доказів того, що внаслідок укладання спірного правочину банк став неплатоспроможним та фактично не міг виконувати зобов'язання перед іншими кредиторами. Навпаки, за твердженнями самого позивача, відповідачем було сплачено грошові кошти в якості виконання свого зобов'язання за Договором, що фактично вказує на отримання банком грошових коштів, що у подальшому могли бути використані для виконання останнім своїх зобов'язань перед іншими кредиторами.

Частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить вичерпний перелік підстав нікчемності правочинів.

З вказаного випливає, що у випадку коли тимчасовий адміністратор/ліквідатор неплатоспроможного банку вважає правочин нікчемним та бажає визнати його нікчемним або застосувати наслідки нікчемності цього правочину, він повинен чітко навести посилання на конкретні приписи ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та обґрунтувати в чому саме полягає нікчемність конкретного договору, проте останнім не надано належних обґрунтувань нікчемності Договору.

Оскільки при укладанні оспорюваного Договору було дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України, жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за цим Договором не настала.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, враховуючи, що твердження позивача стосовно недійсності Договору є доказово необґрунтованими та юридично неспроможними, господарський суд дійшов висновку, що підлягають залишенню без задоволення позовні вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме зобов'язання відповідача повернути на користь позивача права майнової вимоги, отримані за Договором, повернути оригінали документів, отримані згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015, внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та внести зміни про суб'єктів в записі про обтяження.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Отже, враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.09.2016.

Суддя Л. Д. Головатюк