ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

13 вересня 2016 року м. Київ № 826/17778/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про відвід у справі

за позовомОСОБА_1

до третя особа:Кабінету Міністрів України Державна служба України з контролю за наркотиками

провизнання протиправним та скасування розпорядження,

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_3;

від позивача: ОСОБА_4

від відповідача: Артеменко Є.І

від третьої особи: Меншук В.В.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державна служба України з контролю за наркотиками про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/17778/14, призначено судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2015 року задоволено заяви суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., Качура І.А. про самовідвід у справі 826/17778/14 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державна служба України з контролю за наркотиками, про визнання протиправним та скасування розпорядження. Передано справу 826/17778/14 для визначення іншого складу суду Окружного адміністративного суду міста Києва згідно з вимогами статті 32 та 15-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва №1358 від 22.04.2016 року, у зв'язку з самовідводом суддів, в провадженні яких перебувала справа і не була ними розглянута, справу № 826/23462/15 передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

22.04.2016 року справу передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Іщуку І.О. Крім іншого, відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.04.2016 року визначено склад колегії суддів: Погрібніченко І.М., Шулежко В.П.

В судовому засіданні 13.09.2016 р. позивачем заявлено клопотання про відвід колегії суддів Окружного адміністративного суду м.Києва: Іщука І.О., Погрібніченка І.М., Шулежка В.П.

Заява обґрунтована тим, що колегія суддів у зазначеному складі прямо чи опосередковано заінтересована в результаті розгляду справи, що позивач обґрунтовує посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 2, ст. 5, п. 13 ст. 5 Закону України «Про очищення влади». Позивач зазначає, що Міністерство юстиції України є органом, уповноваженим на проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади». Згідно наказу Міністерства юстиції України № 276/7 від 06.03.2007 р. «Про впорядкування представництва інтересів держави, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України в судах України», Мін'юст представляє Кабінет Міністрів України у всіх судових справах, зокрема, і в даній справі.

Відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України є суб'єктом звернення щодо подання про звільнення суддів.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що у будь-якому випадку судді не можуть бути незалежними від Міністерства юстиції України та Кабінету Міністрів України, який є відповідачем по справі.

Окрім того, відповідно до ст. 97 Закону України «Про судоустрій України» Міністру юстиції України надано право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді. В якості доказів позивач наводить справу № 820/18262/14, в якій суддею було прийнято рішення про поновлення ОСОБА_7 на посаді начальника відділу по роботі з кадрами прокуратури Харківської області, виплати йому середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. У зв'язку із прийняттям рішенням у даній справі Міністр юстиції Павло Петренко 05 грудня 2014 року підписав подання у Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про притягнення судді, якою було прийнято рішення у вказаній справі, до дисциплінарної відповідальності та звільнення її із посади за порушення присяги.

Зокрема, позивач посилається на рішення у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), яке прийнято Європейським судом з прав людини від 09.01.2013 р. В даному рішенні заявник посилався на те, що його справа не розглядалася «незалежним та безстороннім судом», а провадження не здійснювалося згідно з процедурою, передбаченою національним законодавством, яке закріплює низку важливих процесуальних дій. Судовий перегляд справи здійснювався суддями ВАСУ, які також перебували в межах дисциплінарної юрисдикції ВРЮ.

Позивач вважає, що тиск Кабінету Міністрів України та Мін'юсту України на колегію суддів є також очевидним з огляду на те, що 18.05.2016 р. Кабінет Міністрів України прийняв рішення звернутися до ВККС України та у Вищу раду юстиції з вимогами перевірити на предмет відповідності і присязі дії суддів у справах, які розглядалися, зокрема, і членами колегії суддів у даній справі, у зв'язку з незадоволенням рішенням зазначених суддів у справах, які вони розглядали і призупинили дію рішення суб'єкта владнаних повноважень (в порядку забезпечення позову).

З огляду на викладене позивач вважає, що його справа у якій відповідачем та представником останнього є Кабінет Міністрів України та Міністерство юстиції України має тотожні обставини та відповідний політичний характер, що свідчить про неможливість об'єктивного розгляду справи суддями даної колегії.

Позивач зазначає, що тиск на всіх суддів колегії також проявляється у тому, що Міністр юстиції України Павло Петренко офіційно заявляє, «що Закон України «Про очищення влади» не передбачає втручання суддів в процес люстрації чиновників. Цей Закон низкою положень передбачає автоматичну люстрацію, що означає лише необхідність встановлення чи займала людина конкретну посаду в певний період часу, а тому суди взагалі не повинні приймати позови таких осіб, а повернути такі заяви без розгляду».

Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що колегія суддів, маючи обізнаність із тим, що категорії справ по «люстрації» не повинні розглядатися судами в принципі та, беручи до уваги дії Кабінету Міністрів України у разі винесення рішення проти їх офіційної позиції, позивач вбачає їх опосередковану заінтересованість у результаті розгляду даної справи.

Окрім того, на думку позивача, відводу підлягає колегія суддів у зв'язку із існуванням інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості суддів, що свідчить про відмову суду у задоволенні заяви позивача про прискорення розгляду справи. Позивач вважає, що оскільки попередня колегія суддів, яка розглядала справу взяла самовідвід, а не відвід за його заявою, відповідно справа повинна була бути призначена судом до розгляду протягом 20 днів з моменту винесення ухвали суду від 26.04.2016 р. про прийняття справи до свого провадження.

Також як на підставу упередженості складу колегії суддів, позивач вказує на незадоволення його заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Представник відповідача заперечував проти задоволення заяви про відвід колегії суддів.

Представник третьої особи залишив вирішення вказаного питання на розсуд суду.

Ознайомившись із заявою представника позивача, суд вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року N 2453-VI (надалі - Закон № 2453-VI) ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статей 6, 48 Закону N 2453-VI суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Судовий захист є юрисдикційною формою захисту порушених або оспорюваних суб'єктивних прав та інтересів. Сутність такої форми захисту полягає в тому, що особа, яка вважає, що її права та законні інтереси порушені неправомірними діями інших осіб чи органів, звертається за захистом до суду як державного органу, уповноваженого вирішувати спори з метою відновлення порушеного права й припинення такого порушення. Визначальною складовою принципу захисту прав та інтересів є забезпечення гарантій права кожної людини на ефективний судовий захист.

Право на судовий захист законних прав та інтересів кожного громадянина гарантується статтею 55 Конституції. Цією нормою передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. За змістом статті 64 Основного закону, право на судовий захист не може бути обмежене.

У висновку N 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи підкреслюється, що мета, для досягнення якої повноваження надані суддям, - дати їм можливість здійснювати правосуддя шляхом застосування закону, забезпечуючи право кожної людини реалізовувати належні йому права та/або законні інтереси, яких вона була або може бути несправедливо позбавлена.

Статтею 14 Закону N 2453-VI визначено, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Отже, прийняття процесуальних актів, а також дії суду під час розгляду справи належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження дій чи актів, що стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Правову оцінку дій суд здійснює під час розгляду справи. Перевірку законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень має виключно відповідний суд згідно процесуальним законодавством в межах провадження відповідної справи.

Відповідно до ст. 27 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться: 1) якщо він брав участь в розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді. Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

В контексті наведеного слід зауважити, що право на подання заяви про відвід судді (колегії суддів) є однією із гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

VII Конгрес ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками 1985 р. схвалив Основні принципи незалежності судових органів, де проголошується, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни; судові органи вирішують передані їм справи неупереджено, на підставі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання прямого чи непрямого з будь-якого боку і з будь-яких причин; незалежність судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і додержання прав сторін. Незалежність судів та підкорення їх лише закону забезпечується організаційними та процесуальними гарантіями. Організаційні гарантії незалежності передбачаються ст. 126 Конституції, а однією з гарантій незалежності суддів є також право судді, який незгодний з рішенням більшості, на письмове викладення своєї окремої думки. Крім того проявом принципу незалежності суддів є їх незалежність від вищестоящих судів. При здійсненні вищестоящими судами функцій судового нагляду вони не вправі втручатися у розгляд конкретних справ.

Відтак, поки рішення суду зберігає законну силу, не можна ставити під сумнів його правосудність, а крім того не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності і скасування в установленому порядку судових рішень, оскільки суддя діяв добросовісно за своїм внутрішнім переконанням.

Слід звернути увагу також на те, що Європейський суд з прав людини вимогливо підходить до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини, в першу чергу, виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Зокрема, про вказане свідчить рішення по справі «Васілеску проти Румунії», в якій орган, уповноважений ухвалювати остаточне рішення по справі, був підпорядкований Генеральному прокурору.

Суд також констатує, що незгода з рішеннями суду сама по собі не може вказувати на наявність в діях судді упередженості, позаяк кожне рішення суду, зокрема і процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.

Так, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 р. «Про незалежність судової влади» зазначено, що «Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень» (п. 10 постанови).

Водночас, пунктами 2 та 3, 4 вказаної постанови визначено, що суддям забезпечуються свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числу прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб». Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення.

Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.

Порушенням принципів самостійності судів та незалежності суддів слід визнавати, зокрема, витребування від судді пояснень з питань, які підлягають чи були предметом обговорення у нарадчій кімнаті або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб, витребовування чи вилучення судових справ, розгляд яких не завершено, а також отримання матеріалів судових справ (копій документів, які містяться у справі, виписок з неї тощо) з порушенням встановленого законом порядку (неповноважним суб'єктом, без належного документального оформлення тощо).

При оцінці рішень судді як незаконних, в тому числі і як неправосудних, слід керуватись правовими позиціями Конституційного Суду України, викладених у Рішенні у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 11 березня 2011р. № 2-рп/2011, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини третьої статті 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР зі змінами права Вищої ради юстиції витребувати від судів копії судових справ, розгляд яких не закінчено.

У мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України зазначається: «Законом №2181 викладено в новій редакції статтю 25 Закону № 22 (мається на увазі Закон «Про вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. № 22 98/ВР), за частиною третьою якої Вищу раду юстиції наділено правом витребувати від суду копію всієї судової справи, розгляд якої не закінчено. Наведене положення Закону № 22 фактично означає, що Вища рада юстиції може перевіряти судові справи судів усіх рівнів та інстанцій до закінчення їх розгляду судами, а також давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи, хоча такі повноваження не передбачені статтею 131 Конституції України для цього органу і можуть здійснюватися тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції. Тому витребування Вищою радою юстиції будь-яких матеріалів судової справи (оригіналів чи копій) має наслідком надання оцінки вчинених суддею процесуальних дій. Така оцінка до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Важливим у наведеній правовій позиції Конституційного Суду України є те, що оцінка процесуальним діям судді може даватись тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції, і не може даватись будь-якими органами, їх посадовими особами, організаціями, підприємствами і установами, громадянами тощо.

Додатково слід зазначити, що Додатком до Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Європи 17 листопада 2010 р. на 1098-му засіданні заступників міністрів, зазначено (встановлено), що судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно, однак судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень (§15); рішення судів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених в законодавстві (§16); коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру до неї (§18); під час розгляду всіх справ судді повинні діяти незалежно та неупереджено, забезпечувати сторонам можливість бути об'єктивно вислуханими, пояснювати за потреби процедурні питання (§60); тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (§66); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (§68); дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином (§69); судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (§70).

Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Незалежність судів встановлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на такий захист. Недоторканність суддів не є особистим привілеєм, а як один з елементів статусу суддів має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом.

Таким чином, реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України).

Зважаючи на викладене, суд критично оцінює посилання позивача на вислови Міністра юстиції України Павла Петренка щодо того, що категорії справ, які стосуються «люстрації», не повинні розглядатися судами, оскільки, в даному випадку, опосередковану заінтересованість можливо вбачати у діях всіх суддів, які розглядають вказані категорії справ. Між тим, в провадженні Окружного адміністративного суду м.Києва перебуває ряд інших справ відносно осіб, які були звільненні на підставі Закону України «Про очищення влади», зокрема, й в провадженні колегії суддів, які були визначені автоматизованою системою документообігу суду в даній справі.

Суд також відхиляє доводи позивача щодо порушення дисциплінарних проваджень у справах, зокрема, в одній з яких є Кабінет Міністрів України, оскільки вказані справи, окрім політичного характеру, не мають жодних тотожних обставин. Слід також зазначити, що на даний час Вищою кваліфікаційною комісією суддів України під час перевірки не встановлено в діях суддів порушень закону під час прийняття рішень.

Слід звернути увагу на те, що позивач, усвідомлюючи тиск на всю судовому систему в Україні в даний час, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, оскільки розуміє, що це остання гілка влади, яка на сьогоднішній день може захистити його права. Позивач, цитуючи висловлювання заступника Голови Окружного адміністративного суду м.Києва Келеберди В.І., сам погоджується із тим фактом, що «на сьогоднішній день влада публічно звинувачує суддів у тому, що вони не вчинили».

Таким чином, політична ситуація в країні та дії влади щодо проведення реформ, зокрема, і у судовій системі не можуть бути прямими доказами опосередкованої зацікавленості колегії суддів у розгляді даної справи.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає необґрунтованими прогнози позивача щодо налаштованості колегії суддів з огляду на обізнаність дій Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України щодо винесення рішень, які суперечать їх офіційній позиції. Зокрема, наведене спростовується практикою прийняття рішень на користь осіб, які звернулися до Окружного адміністративного суду м.Києва за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, в яких відповідачами є Кабінет Міністрів України та/або Міністерство юстиції України.

Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на наявність інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості суддів та той факт, що справу не було призначено до розгляду на протязі 20 днів з дня винесення ухвали про прийняття справи до свого провадження та відмови у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки дані рішення відповідним чином мотивовані, а незгода з такими рішеннями не може свідчити про упередженість суддів.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає необґрунтованими та безпідставними твердження позивача про те, що ставлення колегії суддів до справи, у якій стороною є Міністерство юстиції України не є об'єктивним.

Слід окремо зазначити, що недовіра позивача висловлена не окремо колегії суддів, а суддям вцілому, оскільки, на його думку, справи, у яких виступає Міністерство юстиції України не можуть бути об'єктивно розглянуті до усунення в державі залежності суддів від Міністерства юстиції України щодо атестації та люстрації.

Так, для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об'єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними.

Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Системно проаналізувавши наведені позивачем доводи та надані на їх підтвердження докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відводу колегії суддів, зокрема, обставин, які свідчать про опосередковану заінтересованість чи/та упередженість колегії суддів, а тому в задоволенні заявленого клопотання про відвід колегії суддів у даній справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 29-31, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної скарги на постанову суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді: І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко

Повний текст ухвали виготовлено 16.05.2016 р.