Судове рішення #58906008

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/6016/16-ц

Провадження № 2/643/4128/16

27.07.2016 року м. Харків

Московський районний суд у складі:

головуючого судді Мамалуй М.В.,

секретаря Бровкіної М.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, свої вимоги позивач обґрунтовує наступним.

18.08.1989 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. За час шлюбу було придбано двокімнатну квартиру загальною площею 44,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка зареєстрована за відповідачем. Вказана квартира набута в порядку приватизації.

У відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній на дату приватизації квартири від 17.12.1997) приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них.

При приватизації вищевказаної квартири на ім’я відповідача, із спільних коштів подружжя було здійснено доплату грошима за площу, яка перевищує площу, яку має право отримати наймач безоплатно у процесі приватизації. Так, загальна площа квартири становить 44,2 кв.м., Безоплатна норма приватизації складає 31.кв.м. Розмір надлишку площі квартири, за яку відповідач здійснив доплату, зі спільних коштів подружжя складає – 13,2 кв.м.

Згідно із положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України (в ред. від 01.04.1996, яка діяла на момент придбання квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Приватизована квартира до роздільної власності подружжя не відноситься.

Так, відповідно до статей 69-70 СК, ст. 372 ЦК України: майно, що є у спільній сумісній власності ділиться між співвласниками порівну.

На підставі наведеного, позивач просить: визнати існування права спільної сумісної власності на 13,2 кв.м. двокімнатної квартири загальною площею 44,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, починаючи з 23.04.1999 року; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати право власності за позивачем на спірну квартиру у розмірі 1/7 частини.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги із підстав вказаних у позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні залишив позов на розсуд суду. Підтвердив, що 18.08.1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. У період перебування у шлюбі, він приватизував двокімнатну квартиру загальною площею 44,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та оформив право власності на квартиру за собою. У зв’язку з чим, вважає спірну квартиру своєю особистою власністю. Відповідач підтвердив, що зі спільних коштів подружжя було сплачено доплату за перевищення площі, яка підлягає безоплатній приватизації.

Судом з матеріалів справи, пояснень сторін встановлено.

Відповідно до копії свідоцтва, виданого Московським відділом РАЦС 19.02.1991 року, актовий запис № 1391: між ОСОБА_3 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) 18.08.1989 року було зареєстровано шлюб.

У період шлюбу за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано двокімнатну квартиру загальною площею 44,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право власності на житло №5-99-177911 від 23.04.1999 року, право власності зареєстроване КП «ХМБТІ» 28.04.1999 року, запис у реєстровій книзі № П-5-48873).

Згідно із ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У відповідності до вимог статей 12, 15-17 Закону України «Про власність» (в редакції чинній на момент придбання квартири), праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю.

Положеннями ч.1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній на дату приватизації квартири) визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. У статті 3 та 5 цього закону значиться, що приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймачаі кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.

У відповідності до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції закону, яка діяла на момент придбання квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно із ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції чинній на момент придбання квартири) визначено яке майно є роздільним майном подружжя.

Суд погоджується з доводами позивача, що на момент придбання квартири та оформлення права власності, закон не відносив приватизовану квартиру до роздільної (особистої) власності подружжя, проте оскільки безоплатна приватизація житлової площі за своїм правовим змістом не може вважатись придбанням майна за рахунок заробітку (доходу) подружжя, то і майно набуте шляхом безоплатної приватизації не може вважатись спільним майном подружжя. Разом з цим, якщо продаж надлишків загальної площі квартир здійснюється за сумісні кошти подружжя, то така квартира в цій частині може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідач у запереченні на позовну заяву та особистих поясненнях зазначив, що ним було здійснено доплату при приватизація квартири за надлишок площі квартири, яка перевищує норму безоплатної приватизації. Грошові кошти, як зазначає відповідач, були ним отримані від позивача, тобто є такими, що відносяться до спільних коштів подружжя.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

На підставі вказано, суд приходить до висновку, що доплата за надлишок площі квартири, при її приватизації була здійснена зі спільних коштів подружжя.

Із копії технічного паспорту вбачається, що загальна площа квартири становить 44,2 кв.м.

Безоплатна норма приватизації складає 21 кв.м. +10 кв.м. = 31.кв.м., згідно вимог ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Таким чином, розмір надлишку площі квартири, за яку відповідач здійснив доплату, зі спільних коштів подружжя складає – 13,2 кв.м.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а саме у пунктах 23, 24 зазначено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірна квартира, в частині 13,2 кв.м. була набута подружжям у спільну сумісну власність на момент її придбання за спільні кошти.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.1. ч.1. ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Таким чином, оскільки право спільної сумісної власності позивача на 13, 2 кв.м. квартири виникло в момент її оформлення на Відповідача та існує на час звернення до суду, вбачаються підстави для задоволення вимог Позивача, щодо визнання права спільної сумісної власності на частину квартири.

В той же час, вимога позивача щодо зазначення конкретної дати - 23.04.1999 року, виникнення права спільної сумісної власності, суд вважає не обґрунтованою та не доведеною позивачем, оскільки право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем 28.04.1999 року.

Стосовно вимоги, про визнання права власності за Позивачем на 1/7 частину квартири, суд вважає що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно із ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Стаття 372 ЦК України визначає умови поділу майна, що є у спільній сумісній власності, а саме майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги підляшають частковому задоволенню, а саме в частині поділу спільного майна подружжя, а саме 13,2 кв.м. двокімнатної квартири, у рівних частках по 6,6 кв.м., тобто по 1/7 та визнання права власності за позивачкою на вказану частину.

Керуючись статями 209, 212-215 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна – задовольнити частково.

Визнати право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 13,2 кв.м двокімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 44,2 кв.м.

Визнати за ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) право власності на 1/7 (одну сьому) частину двокімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 44,2 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 680,91 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Повний текст рішення складено 29.07.2016 року.

Головуючий суддя М.В. Мамалуй


  • Номер: 2/643/4128/16
  • Опис: про розірвання шлюбу та поділ майна
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 643/6016/16-ц
  • Суд: Московський районний суд м. Харкова
  • Суддя: Мамалуй М.В.
  • Результати справи: залишено без змін рішення апеляційної інстанції
  • Етап діла: Розглянуто у касаційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 19.05.2016
  • Дата етапу: 29.01.2020
  • Номер: 22-ц/790/1181/17
  • Опис: за позовом Гайдар Тамари Федорівни до Гайдар Вілана Сергійовича про поділ майна
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 643/6016/16-ц
  • Суд: Апеляційний суд Харківської області
  • Суддя: Мамалуй М.В.
  • Результати справи: заяву задоволено частково; Ухвалено нове рішення по суті позовних вимог у зв'язку із:
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 22.12.2016
  • Дата етапу: 10.03.2017
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація