2/243/2970/2016

243/5802/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2016 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Сидоренко І.О.

секретаря Рудь Т.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

третьої особи, що не заявляє самостійних

вимог на стороні відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 8 Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Слов’янського хіміко-механічного технікуму, третя особа ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

До Слов’янського міськрайонного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Слов’янського хіміко-механічного технікуму, третя особа ОСОБА_3, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Дана позовна заява мотивована тим, що позивач працював з 2002 року у Слов’янському хіміко-механічному технікумі на різних посадах. Наказом № 245 від 06.12.2010 року він був призначений на посаду заступника директора з адміністративно-господарської роботи. Наказом по технікуму № 036-К від 21.06.2016 року з позивачем був припинений трудовий договір та його звільнено з посади заступника директора з господарської роботи відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП України. Підставою для звільнення адміністрація технікуму вважає вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 02.11.2015 року. В судовому засіданні Слов’янського міськрайонного суду Донецької області було встановлено, що позивач, виконуючи обов’язки викладача за сумісництвом. Вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 354 КК України. Вироком суду він був визнаний винним та йому було призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 4250,00 грн. Вирок суду не забороняє продовження роботи, як викладача, так і заступника директора з господарської роботи. В подання директора технікуму ОСОБА_3 на ім’я голови профспілки технікуму ОСОБА_4 зазначено, що ОСОБА_1, не будучи службовою особою, отримав неправомірну вигоду, у зв’язку з чим адміністрація технікуму просить надати згоду на розірвання трудового договору з заступником директора з господарської роботи ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Листом від 21.06.2016 року голова профспілки технікуму ОСОБА_4 надала згоду на звільнення заступника директора з господарської роботи ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Дане рішення профспілкового комітету вважає неправомірним, оскільки покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення не виключає можливості продовження роботи викладача, а також заступника директора з господарської роботи.

Пункт 3 ст. 43 КЗпП України передбачає, що підставою для розірвання трудового договору з працівником є вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи. На цій підставі можуть бути звільнені особи, зазначені в ст. 50 Закону України «Про освіту», як учасники педагогічного процесу. Це – керівникі, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники системи освіти, відповідно до ст. 28 Закону України «Про освіту».

Просить суд поновити його на посаді заступника директора з господарської роботи та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні обґрунтуванню позовної заяви. Наполягав на тому, що він просить поновити його на посаді заступника директора з господарської роботи, а дана посада виключає його участь у навчальному та виховному процесі. Він працював викладачем за сумісництвом, після чого був звільнений та поновлений на роботі тільки на посаді заступника директора з господарської роботи.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, надала пояснення, в яких зазначила, що ОСОБА_1 здійснив кримінальне правопорушення, що підтверджується вироком суду. Відповідно до п. 3.4.1 Уставу технікуму учасниками навчально-виховного процесу є всі працівники технікуму, а відповідно до п. 2.8 посадової інструкції заступника директора технікуму з господарської роботи ОСОБА_1, на нього покладається обов’язок проводити спеціальний інструктаж зі студентами з безпеки життєдіяльності з доведенням спеціально розробленої і затвердженої інструкції за їх підписом з оформленням в спеціальному журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що вважає звільнення ОСОБА_1 правомірним, оскільки він вчинив кримінальне правопорушення. На його звільнення була отримана згода профспілкового комітету. Він вважає таке звільнення правильними, оскільки звільнити ОСОБА_1 у зв’язку з набранням вироку законної сили неможливо, так як ОСОБА_1 було призначено покарання у вигляді штрафу, який він сплатив. В задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши подані документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до запису № 25 від 25.02.2015 року в трудовій книжці, ОСОБА_1 поновлений на посаду заступника директора – директора з господарської роботи.

21.06.2016 року позивач звільнений зі Слов’янського хіміко-механічного технікуму, про що свідчить наказ № 036-К про припинення трудового договору.

Вироком Слов’янського міськрайонного суду від 02 листопада 2015 року ОСОБА_1 був визнаний винуватим в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України та йому призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 4250,00 грн. зі спеціальною конфіскаціє 600,00 грн. Даним вироком встановлено, що ОСОБА_1 виконуючи функції викладача та використовуючи власне становище викладача предмету «Основи правознавства» допомагав студентам заочного факультету виконати письмову контрольну роботу, за що отримав неправомірну винагороду в розмірі 600,00 грн.

Позивач звільнений за ч. 3 ст. 41 КЗпП України. тобто за вчинення працівником, який виховує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Вчинення кримінального правопорушення безсумнівно є аморальним проступком.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням), до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження роботи. Однак, в судовому засіданні встановлено, що позивач був засуджений вироком Слов’янського міськрайонного суду до покарання у вигляді штрафу, що не виключає можливості продовження роботи. Тому, суд доходить до висновку та погоджується зі ствердженням третьої особи ОСОБА_3, що звільнення позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не є правильним.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 28 своїй Постанові № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів, Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про освіту» учасниками навчально-виховного процесу є, в тому числі й керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Відповідно до п. 3.4.1 Статуту Слов’янського хіміко-механічного технікуму учасниками навчально-виховного процесу у технікумі є педагогічні працівники; особи, що навчаються у технікумі та інші працівники технікуму.

Пунктом 2.8 Посадової інструкції заступник директора технікуму з господарчої роботи ОСОБА_1 передбачено, що перед позачерговими роботами за межами технікуму, він зобов’язаний забезпечити проведення спеціального інструктажу зі студентами з безпеки життєдіяльності з доведенням спеціально розробленої і затвердженої інструкції за їх підписом з оформленням в спеціальному журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці, що підтверджує ту обставину, що позивач, при виконанні своїх посадових обов’язків, зобов’язаний спілкуватися зі студентами.

На підставі вищевикладеного, суд доходить до висновку, що ОСОБА_1, займаючи посаду заступника директора з господарської роботи Слов’янського хіміко-механічного технікуму, також є учасником навчально-виховного процесу та займається виховною діяльністю студентів, а тому підпадає під категорію осіб, які можуть бути звільнені відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

На виконання вимог ст. 43 КЗпП України 30.05.2016 року директором Слов’янського хіміко-механічного технікуму голові профспілки Слов’янського хіміко-механічного технікуму було надіслано подання з проханням надати згоду на розірвання трудового договору з позивачем на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Однак, 21.06.2016 року головою профспілки Слов’янського хіміко-механічного технікуму ОСОБА_4 надана відповідь про те, що більшістю голосів прийнято рішення дати згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, відповідно до якої підставою припинення трудового договору є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

Отже, згоди на звільнення позивача профспілковим комітетом отримано не було.

Проаналізувавши обставини справи та виходячи з вищенаведених законодавчих положень, суд доходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог. Та обставина, що згода профспілкової організації була надана на звільнення позивача з інших підстав, на даний висновок суду вплинути не може, оскільки, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації допускається у випадку звільнення керівника підприємства, установи, організації та його заступників, а як було встановлено в судовому засіданні, позивач займав посаду заступника директора Слов’янського хіміко-механічного технікуму з господарської роботи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 27, 59, 60, 61, 88, 192, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 41, ст. 43, 43-1 КЗпП України, п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Слов’янського хіміко-механічного технікуму, третя особа ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_5