КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа№ 910/1796/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Хрипуна О.О.

За участі представників сторін:

Від позивача: Герасимов Д.О.

Від відповідача: Лисенко В.А.

Від третьої особи: Потрохов А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол-Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 по справі №910/1796/16 (суддя: Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол-Лізинг"

до 1. Приватного акціонерного товариства " Страхова компанія "Уніка"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Прокат"

про стягнення 1 376 528, 19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 по справі №910/1796/16 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол-Лізинг" до Приватного акціонерного товариства " Страхова компанія "Уніка" , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Прокат" про стягнення 1 268 698,42 грн. страхового відшкодування за Договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0000501 від 22.05.2012, 40 344,61 грн. пені, 33 159,95 грн. 3% річних, а загалом 1 342 202,98 грн. - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що станом на момент скоєння ДТП (07.06.2014 р.) автомобіль Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, третьою особою був переданий в прокат громадянину ОСОБА_5 за договором прокату автомобіля №6198082620 від 23.05.2014 р. Таким чином, за змістом п. 6.3.3 Договору позивач був зобов'язаний у 5-денния строк письмово повідомити відповідача як страховика за Договором про нові обставини, які впливають на ступінь страхового ризику - передання застрахованого ТЗ в прокат. В той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту виконання позивачем своїх обов'язків з письмового повідомлення відповідача про обставини передання застрахованого транспортного засобу в прокат. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було виконано зобов'язання, передбачене положеннями п. 6.3.3 Договору добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0000501 від 22.05.2012, а тому відповідачем правомірно було реалізовано передбачене п. 11.1.6 Договору добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0000501 від 22.05.2012 право на відмову від виконання зобов'язання по виплаті страхового відшкодування в розмірі 1 268 698,42 грн.. Крім того, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовної вимоги про стягнення страхового відшкодування, судом першої інстанції було відмовлено у стягненні пені та 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, апелянт наголошував на тому, що відповідачем неналежним чином було виконано взяті на себе за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №245002/4098/0000501 від 22.05.2012 з виплати суми страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку (ДТП за участю застрахованого автомобіля), у зв'язку з чим позивач вказував на наявність обумовлених Договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0000501 від 22.05.2012 та законом підстав для виконання відповідачем свого обов'язку з виплати страхового відшкодування у розмірі 1 268 698,42 грн. Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання свого грошового зобов'язання перед позивачем щодо виплати страхового відшкодування, позивач наголошував на обґрунтованості своїх позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 40 344,61 грн. та 3% річних у розмірі 33 159,95 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до автоматизованого розподілу справи № 910/1796/16 між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 апеляційну скаргу по справі № 910/1796/16 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О., поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, порушено апеляційне провадження, справу призначено до розгляду на 07.09.2016.

Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у зв'язку з перебуванням судді Корсакової Г.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/1796/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол-Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 по справі №910/1796/16 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О., розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 07.09.2016.

В судовому засіданні 07.09.2016 представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.09.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛ-Лізинг" (надалі - ТОВ "ОЛ-Лізинг") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (надалі - ПАТ "СК "Уніка") про стягнення 1 342 202,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином було виконано взяті на себе за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №245002/4098/0000501 від 22.05.2012 р. з виплати суми страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача вартості страхового відшкодування у розмірі 1 268 698,42 грн., а також пені у розмірі 40 344,61 грн. та 3% річних у розмірі 33 159,95 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що за кермом застрахованого транспортного засобу в момент вчинення ДТП перебувала особа, яка не мала права керувати таким ТЗ. Крім того, відповідач вказував на те, що позивачем не були виконані всі умови договору №245002/4098/0000501 від 22.05.2012 р., що є самостійною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 22.05.2012 р. між ПАТ "СК "Уніка" (страховик) та ТОВ "ОЛ-Лізинг" (страхувальник) був укладений договір добровільного комплексного страхування на транспорті №245002/4098/0000501 (надалі - "Договір"), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем марки Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що страховим випадком по страхуванню КАСКО є факт понесення збитків страхувальником внаслідок пошкодження, знищення або втрати застрахованого ТЗ та/або додаткового обладнання внаслідок подій, визначених у п. 3.1 договору.

07.06.2014 р. о 06:50 год. на дорозі М-29 Харків-Красноград-Перещепине - /М-18/ 59 км. 200 м. сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ТОВ "ОЛ-Лізинг" під керуванням ОСОБА_6

Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №9397666.

Відповідно до звіту дослідження спеціаліста-автотоварознавця №144822 від 24.07.2014 р., складеного Субєктом оціночної діяльності ОСОБА_7 за наслідками пошкодження автомобіля Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріальний збиток, завданий власникові такого автомобіля, становить 560 540,00 грн. та дорівнює ринковій вартості застрахованого автомобіля.

Позивач вказує, що у зв'язку з настанням страхового випадку - пошкодження автомобіля в ДТП, він звернувся до відповідача разом з необхідними документами для здійснення випалити страхового відшкодування.

Листом №2003 від 19.03.2015 р. відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що під час скоєння ДТП транспортним засобом керувала особа, яка не мала документа, що дає право на керування таким ТЗ.

Спір у справі виник у зв'язку із неправомірною, на думку позивача, відмовою у виплаті страхового відшкодування у розмірі 1 288 495,69 грн. внаслідок настання страхового випадку за Договором.

Договір є договором страхування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Згідно ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічне положення містить і стаття 979 Цивільного кодексу України, за змістом якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк (стаття 20 Закону України "Про страхування").

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про страхування" та ст. 989 Цивільного кодексу України, страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення. Такий обов'язок страхувальник має виконувати з врахуванням принципу розумності.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що страховим випадком по страхуванню КАСКО є факт понесення збитків страхувальником внаслідок пошкодження, знищення або втрати застрахованого ТЗ та/або додаткового обладнання внаслідок подій, визначених у п. 3.1 договору.

07.06.2014 р. о 06:50 год. на дорозі М-29 Харків-Красноград-Перещепине - /М-18/ 59 км. 200 м. сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ТОВ "ОЛ-Лізинг" під керуванням ОСОБА_6

Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №9397666.

У зв'язку з настанням страхового випадку, позивач, виконуючи вимоги п. 7.1 Договору, повідомив страховика про настання спірної ДТП, а також надав страховику необхідні документи згідно з переліком.

Стаття 991 Цивільного кодексу України передбачає підстави відмови страховика від здійснення страхової виплати, крім того, у статті зазначено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Також, стаття 26 Закону України "Про страхування" передбачає, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Пунктом 11.1 Договору передбачено, що підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є:

- навмисні дії страхувальника, його посадових осіб, працівників або осіб, які мають повноваження діяти від його імені, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюються а дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація таких дій встановлюється відповідно до чинного законодавства України (п. 11.1.1);

- вчинення страхувальником, його посадовою особою, працівником або особою, яка має повноваження діяти від його імені, умисного злочину, що призвів до страхового випадку (п. 11.1.2);

- подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору або ро факт настання страхового випадку (п. 11.1.3);

- отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні (п. 11.1.4);

- несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків (п. 11.1.5);

- невиконання страхувальником умов договору (п. 11.1.6);

- інші випадки, передбачені законом (п. 11.1.7).

Таким чином, умовами Договору було передбачено право відповідача як страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі невиконання страхувальником умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч.ч. 1,2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Таким чином, п. 11.1.6 Договору узгоджується з вищенаведеними приписами ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України.

Пунктом 6.3.3 Договору передбачено, що страхувальник зобов'язаний під час дії договору протягом 5 робочих днів письмово повідомити страховика про нові обставини, які впливають на ступінь страхового ризику (продаж ТЗ, заміна кузова або двигуна, установка додаткового обладнання, видача довіреності на керування ТЗ іншій особі, укладення іншого договору страхування ТЗ, передача ТЗ в оренду (суборенду), прокат, заставу, лізинг (сублізинг), користування або дарування, втрата ключів або реєстраційних документів), або зміну даних, зазначених в договорі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, транспортний засіб марки Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачем був переданий в оперативний лізинг Товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Прокат" за лізинговою угодою №20142003 від 20.03.2014 р. Обставини перебування застрахованого транспортного засобу в лізингу містяться в Договорі (розділ "додаткові дані про ТЗ").

В свою чергу, станом на момент скоєння ДТП (07.06.2014 р.) автомобіль Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1, третьою особою був переданий в прокат громадянину ОСОБА_5 за договором прокату автомобіля №6198082620 від 23.05.2014 р.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що за змістом п. 6.3.3 Договору позивач був зобов'язаний у 5-денния строк письмово повідомити відповідача як страховика за Договором про нові обставини, які впливають на ступінь страхового ризику - передання застрахованого ТЗ в прокат.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що передача автомобіля у прокат (тобто, передача речі у користування за плату на певний строк) впливає на ступінь страхового ризику, оскільки певна особа використовує транспортний засіб у своїх цілях, використовує його властивості як засобу пересування що звичайно пов'язано з певними ризиками щодо настання дорожньо-транспортних пригод, крадіжки автомобіля, його пошкодження як внаслідок природних умов (град, дощ, тощо), так і внаслідок дій осіб (подряпини, пошкодження, тощо), тобто ті ризики, які зумовлюються використанням речі.

В той же час, ні на момент вирішення спору судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у справі матеріали справи не містили належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження факту виконання позивачем своїх обов'язків з письмового повідомлення відповідача про обставини передання застрахованого транспортного засобу в прокат.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що суд приходить до висновку, що позивачем не було виконано зобов'язання, передбачене положеннями п. 6.3.3 Договору, а тому відповідачем правомірно було реалізовано передбачене п. 11.1.6 Договору право на відмову щодо виплати страхового відшкодування в заявленому позивачем до стягнення розмірі.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що за змістом п. 7 договору прокату автомобіля №6198082620 від 23.05.2014 р. клієнт несе повну відповідальність за збитки заподіяні пошкодженням або втратою транспортного засобу, у разі якщо такі збитки заподіяні в результаті грубого порушення умов договору: порушення Інструкції з експлуатації транспортного засобу; буксирування іншого транспортного засобу; участь у перегонах або змаганнях, керування транспортним засобом особою, яка перебувала під впливом алкоголю або наркотичних речовин (в т. ч. ухилення від такого огляду) або не вказана у договорі прокату або не має права керування транспортним засобом; виїзд на смугу зустрічного руху коли таки виїзд заборонено ПДР; недотримання вимог дорожніх знаків, що забороняють рух; перевищення швидкості більше ніж на 20 км/год.; проїзд на заборонений сигнал світлофору або жест регулювальника; порушення правил проїзду залізничних переїздів; залишення водієм місця ДТП; навмисні дії спрямовані на пошкодження транспортного засобу; викрадення транспортного засобу з ключами або будь-якими документами на транспортний засіб (реєстраційне посвідчення, договір прокату, шляховий лист тощо).

Статтею 791 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач не має права на укладення договору піднайму. Наймач не має переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем. Капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наймач за договором прокату не має права на укладення договору піднайму. Тобто річ, взята напрокат, має використовуватися виключно самим наймачем для задоволення його особистих побутових потреб. Передавати її в тимчасове оплатне користування третім особам не дозволяється. Разом з тим, дана стаття не забороняє передачу предмета прокату у тимчасове безоплатне користування (позичку) іншим особам, наприклад членам сім'ї наймача або його друзям. В такому випадку відповідальним перед наймодавцем за стан речі залишається наймач.

Як вбачається із вказаного договору прокату, клієнтом за таким договором є громадянин ОСОБА_5, а додатковим водієм - ОСОБА_9 (п. 4 такого договору), а згідно довідки про дорожньо-транспортну пригоду №9397666, застрахований транспортний засіб знаходився під керуванням ОСОБА_6

Тобто, на момент скоєння ДТП 07.06.2014 р., застрахованим транспортним засобом керувала особа, яка не була вказана у договорі прокату, що зумовлює настання відповідальності за відшкодування збитків, завданих такою ДТП, саме клієнтом за договором прокату автомобіля №6198082620 від 23.05.2014 р. на підставі п. 7 такого договору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем, з урахуванням умов Договору, правомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування, що відповідає вимогам Закону України "Про страхування" та умовам Договору добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0000501 від 22.05.2012, а відтак відсутні правові підстави для стягнення з нього на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 1 288 495,69 грн.

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, оскільки у відповідача відсутній перед позивачем обов'язок по виплаті страхового відшкодування в розмірі 1 288 495,69 грн. за Договором, а тому підстави для застосування до відповідача штрафної санкції за невиконання наведеного обов'язку у вигляді пені в розмірі 48 318,59 грн. та застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних в розмірі 39 713,91 грн. - також відсутні.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол-Лізинг" до Приватного акціонерного товариства " Страхова компанія "Уніка" , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Прокат" про стягнення 1 268 698,42 грн. страхового відшкодування за Договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0000501 від 22.05.2012, 40 344,61 грн. пені, 33 159,95 грн. 3% річних, а загалом 1 342 202,98 грн. - не є законними та обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 по справі №910/1796/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ол-Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 по справі №910/1796/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 по справі №910/1796/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1796/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

О.О. Хрипун