КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2016 року                               810/1711/16

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Басая О.В., суддів: Волкова А.С., Харченко С.В.,

за участю секретаря судового засідання Радевича В.О.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідачів – ОСОБА_2,

представника третьої особи – не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОДО +" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, третя особа Міністерство фінансів України, про визнання незаконними і скасування рішень та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОДО +" (далі - позивач, Товариство) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС), Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - ОДПІ), третя особа Міністерство фінансів України, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02;

- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 16.01.2016 №102/10/10-36-15;

- визнати незаконним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 21.03.2016 №6189/6/99-99-15-02-01-15;

- зобов’язати Васильківську об’єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ "ТОДО +" податкової декларації з податку на прибуток підприємств, додатків та доповнення до неї за три квартали 2015 року, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, оскільки вважає, що відмова ОДПІ у прийнятті податкової декларації з податку на прибуток підприємств, додатків та доповнення до неї за три квартали 2015 року, є протиправною, не відповідає законодавству та порушує права та інтереси позивача, оскільки ст. 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено вичерпний перелік підстав, за яких податкова декларація не вважається податковою звітністю. Крім того, представник позивача зазначив, що відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податку, який за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, податкові зобов’язання не нараховував і не мав базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, а за підсумками першого кварталу отримує прибуток, має подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов’язань, а тому вказані ОДПІ в рішенні від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 порушення є формальними та не відносяться до вичерпного переліку підстав, за яких може бути відмовлено у прийнятті такої податкової декларації.

Разом з тим представник позивача зазначив, що у адресованій ГУ ДФС скарзі від 30 грудня 2015 року №55 навів доводи незаконності рішення ОДПІ від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02, однак ГУ ДФС при прийнятті рішення від 16 січня 2016 року не надало оцінку жодному із цих доводів, а тому вважає, що таке рішення не є вмотивованим, що є порушенням п.56.8 ст. 56 ПК України.

Щодо рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 19.10.2015 №21994/6/99-99-15-02-01-15, представник позивача зазначив, що жодним законом не передбачено повноваження ДФС України здійснювати перегляд рішень контролюючих органів нижчого рівня, а тому будь-яке рішення ДФС України за результатами розгляду скарг платників податків в порядку адміністративного оскарження рішень контролюючих органів нижчого рівня є таким, що виходить за межі повноважень ДФС України.

В судовому засіданні представник відповідачів позову не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що податкова декларація з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року не може бути визнана податковою звітністю, так як позивачем не вірно обрано звітний (податковий) період, чим порушено вимоги п. 48.3 ст. 48 та п. 49.11 ст. 49 ПК України.

Представник Міністерства фінансів України у судові засідання не прибував, хоча, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомляв. Заяв, чи клопотань від третьої особи до суду не надходило.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОДО +" зареєстроване як юридична особа 20.11.2007, як платник податків, зборів та обов’язкових платежів перебуває на податковому обліку в Фастівському відділенні Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Позивачем 06.11.2015 подано до Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (Фастівське відділення) податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року з додатками.

Васильківська ОДПІ листом від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 "Щодо відмови у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року разом із додатками до неї визнані не прийнятими (не вважається поданою) у зв’язку з порушенням вимог п. 48.3 ст. 48, п. 49.11 ст. 49 ПК України, а саме: невірно обрано звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація.

Позивач 30 грудня 2015 року оскаржив рішення ОДПІ від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 до ГУ ДФС у Київській області.

Рішенням від 16 лютого 2016 року №102/10/10-36-15 "Про результати розгляду скарги", ГУ ДФС відмовило позивачу у задоволенні вказаної скарги, а рішення ОДПІ від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 залишило без змін.

Вважаючи рішення ОДПІ від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 та рішення ГУ ДФС від 16 лютого 2016 року №102/10/10-36-15 необґрунтованими та незаконними, позивач звернуся із скаргами 27 лютого 2016 року до ДФС України та 26 січня 2016 року до Міністерства фінансів України.

Міністерство фінансів України листом від 12 березня 2016 року №31-11130-09-10/7179 повідомило позивача, що його скарга направлена для розгляду та надання роз’яснення до ДФС України.

21 березня 2016 року рішенням №6189/6/99-99-15-02-01-15 "Про результати розгляду скарги" ДФС України зазначила, що податкова декларація позивача складена з порушенням п. 48.3 ст. 48, п. 49.11 ст. 49 ПК України, а саме невірно обраний звітний (податковий період), за який подається декларація, а тому даній декларації було присвоєно статус "До відома", у зв'язку із чим відмовлено позивачу в задоволенні скарги, а рішення ОДПІ від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 та рішення ГУ ДФС від 16 лютого 2016 року №102/10/10-36-15 залишено без змін.

Рішенням ДФС України від 01 квітня 2016 року №7189/6/99-15-02-01-15 за результатами розгляду скарги від 05.02.2016 №5 та від 27.02.2016 №2702-4, що надійшла для розгляду листом Міністерства фінансів України, позивачу повідомлено, що аналогічна скарга ТОВ "ТОДО +" вже розглядались ДФС України і рішення за наслідками розгляду такої надіслано на адресу позивача з повідомленням про вручення.

Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року протиправною та такою, що порушує права та законні інтереси підприємства, а також не погоджуючись із рішеннями про результати розгляду скарг, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно п. 46.5 ст. 46 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Відповідно до пунктів 48.1-48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

За приписами п. 49.1, п. 49.2, 49.3 ст.49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Суд зазначає, що п. 49.10 ст. 49 ПК України заборонено контролюючим органам відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов’язана прийняти таку декларацію.

Пунктом 49.11 ст. 49 ПК України визначено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

Отже, з аналізу наведених норм податкового законодавства слідує, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов’язком контролюючого органу.

При цьому, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації згідно з п. 49.11 ст. 49 ПК України є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов’язкових реквізитів.

Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року відповідає вимогам ст. 48 ПК України, у зв’язку з чим повинна була бути прийнята контролюючим органом як податкова звітність.

Пункт 49.12 ст. 49 ПК України передбачає, що у разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Як виплаває з наведених правових норм, платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Реалізація цього обов’язку полягає у складенні та оформленні податкової декларації разом із додатками у відповідності до вимог, встановлених ПК України до форми та змісту податкової звітності, а також подачі такої звітності до контролюючого органу.

У свою чергу, контролюючий орган зобов’язаний прийняти належним чином оформлену податкову декларацію; відмова у прийнятті декларації можлива виключно у випадку, коли така декларація заповнена з порушенням вимог п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 ПК України, тобто платником податків не внесено до податкової звітності обов'язкових реквізитів, передбачених згаданими пунктами ст. 49 ПК України або внесено недостовірні обов'язкові реквізити. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не визнано подану позивачем податкову декларацію з податку на прибуток за три квартали 2015 року як податкову звітність з підстав, не передбачених ст.ст.48, 49 ПК України, що є протиправним.

Також відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 ПК України при заповненні та поданні податкової декларації.

Щодо визначених відповідачем підстав невизнання податкової декларації як податкової звітності слід врахувати наступне.

Відповідно до положень абз.10 п.57.1 ст. 57 ПК України (в редакції до 01.01.2015) платник податку, який за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, податкові зобов'язання не нараховував і не мав базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, а за підсумками першого кварталу отримує прибуток, має подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014р. №71-VІІІ внесені зміни до статті 57 ПК України, які вступили в силу 01.01.2015, зокрема п. 57.1 ст. 57 ПК України викладено у новій редакції.

Так, п. 57.1 ст.57 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014) право платника податків подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань не передбачене.

Відмова відповідача у визнанні поданої Товариством декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року податковою звітністю обґрунтована саме положеннями статті 57 Податкового кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014.

Однак, суд звертає увагу на те, що положеннями вищезгаданого Закону України від 28.12.2014 передбачено також внесення змін до підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, а саме викладено пункт 9 у наступній редакції: "У січні - грудні 2015 року та січні - травні 2016 року платники зобов'язані сплачувати щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств відповідно до п. 57.1 ст. 57 цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року. При цьому сума щомісячних авансових внесків за березень - травень 2016 року обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за 2014 звітний (податковий) рік".

Тобто, положення пункту 9 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України у редакції Закону №71-VIII містять імперативну норму, відповідно до якої платники податків, котрі сплачують авансові внески з податку на прибуток підприємств, зобов'язані щомісячно сплачувати такі авансові внески відповідно до пункту 57.1 ст. 57 цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року.

Порівняльний аналіз двох редакцій пункту 57.1 статті 57 ПК України свідчить, що у попередній редакції присутня норма, яка передбачала право платника податку, який сплачує авансовий внесок, подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань. Нова редакція пункту 57.1 ст. 57 ПК України такої норми не містить.

Таким чином, з огляду на положення п. 9 підрозділу 4 Розділу XX Перехідні положення" ПК України, при розрахунку та сплаті щомісячних авансових внесків з податку на прибуток у звітному (податковому) 2015 році мають застосовуватися положення п. 57.1. статті 57 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла до 01.01.2015.

Системний аналіз змін, внесених до ПК України Законом №71-VIII від 28.12.2014, дає підстави стверджувати, що відповідно до положень пункту 9 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України збережено на 2015 рік право платника податку, який сплачує авансовий внесок та за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

Крім того, згідно п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Також слід зазначити, що стадія прийняття податкової декларації податковим органом є по суті формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

З огляду на викладене відмова ОДПІ у прийнятті податкової декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року з підстав невідповідності поданої податкової звітності нормам ст. ст. 48 та 49 ПК України є протиправною.

Відповідно до п. 49.13 ст. 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 ПК України.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 №1503/12/13-12 резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

Оскільки судом встановлено факт протиправної відмови контролюючим органом у прийнятті декларації з податку на прибутку підприємства за три квартали 2015 року, суд приходить до висновку, що така податкова декларація з додатками до неї вважається поданою у момент її фактичного отримання ОДПІ, тобто 6 листопада 2015 року.

В той же час суд вважає, що позовна вимога про зобов’язання ОДПІ включити відомості з поданої ТОВ "ТОДО +" податкової декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року (з доповненнями та додатками до неї) до облікових даних позивача в інформаційних базах даних ДФС України є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 49.8, 49.9 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.

З наведених правових норм вбачається, що податкова декларація реєструється та приймається саме контролюючим органом, після перевірки наявності та достовірності заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Оскільки подана Товариством податкова декларація з податку на прибуток підприємства за три квартали 2015 року не перевірялася контролюючим органом щодо відомостей, зазначених у ній, суд не може брати на себе повноваження органу доходів і зборів.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДФС від 16.01.2016 №102/10/10-36-15 та ДФС України від 21.03.2016 №6189/6/99-99-15-02-01-15, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.2 статті 56 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з п. 56.3 ст. 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (пункт 56.8 статті 56 Податкового кодексу України).

Пунктом 56.9 статті 56 ПК України встановлено, що керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Як випливає із змісту позовної заяви, оскаржуючи рішення ОДПІ, ГУ ДФС та ДФС України, Товариство фактично не погоджується зі змістом даних рішень по суті та з результатами розгляду скарг.

Суд зазначає, що у відповідності до пункту 56.18 статті 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення ОДПІ, ГУ ДФС та ДФС України про відмову у прийнятті податкової звітності.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноважених органів.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду ГУ ДФС та ДФС України скарг позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати їх розгляду.

Доводи позивача, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи щодо оскарження рішення ОДПІ від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 "Про відмову у прийнятті податкової звітності". Саме такий спосіб захисту порушеного права передбачено нормами ПК України.

При цьому суд звертає увагу на те, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. У разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу вимога щодо скасування рішення про результати розгляду скарги не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.

Вказане рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не покладає на платника податків будь-якого обов'язку.

Таке рішення не створює для позивача юридичних наслідків, та не є актом реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 №К/9991/59435/12, від 27.10.2014 №К/800/281/14, 27.10.2014 №К/800/60766/13.

Згідно із ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до вимог ст. 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач і відповідачі не заявляли, судові витрати стягненню на користь сторін не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 26.11.2015 №360/10/10-07-15-02 "Про відмову у прийнятті податкової звітності".

Вважати податкову декларацію з податку на прибуток підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОДО +" за три квартали 2015 року такою, що подана до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області 06.11.2015.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя                                                                                          Басай О.В.

Суддя                                                                                                              Волков А.С.

Суддя                                                                                                              Харченко С.В.