ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2016 року Справа № 904/1300/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антонік С.Г.(доповідач)

суддів: Подобєд І.М., Чимбар Л.О.

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

від позивача за первісним позовом: Вакуленко А.Л., представник, довіреність №б/н від 10.08.2016 р.;

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2, представник, довіреність №3-254 від 15.02.2013 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністративно-господарське підприємство"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2016 року у справі № 904/1300/16

за позовом Державного підприємства "Адміністративно-господарське підприємство", м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору та стягнення 51 000,00 грн.

та за зустрічним

позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ

до Державного підприємства "Адміністративно-господарське підприємство", м. Дніпропетровськ

про стягнення 846 012,85 грн.

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.09.2016р. справа № 904/1300/16 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Антонік С.Г., суддів Подобєд І.М., Чимбар Л.О.

Ухвалою суду від 07.09.2016р.даною колегією суддів справа № 904/1300/16 прийнята до свого провадження.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2016р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Державного підприємства "Адміністративно-господарське підприємство" грошові кошти у сумі 51 000,00грн., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1 378,00грн.

В задоволенні вимоги про визнання недійсним договору від 01 жовтня 2015 року відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Адміністративно-господарське підприємство" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованість у сумі 654 000,00грн., 3% річних у сумі 8 871,25грн., втрати від інфляції у сумі 19 176,63грн., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 10 230,72грн.

В решті позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Рішення суду про часткове задоволення первісного позову мотивоване тим, що особа, яка перерахувала грошові кошти на рахунок ФОП ОСОБА_3 у розмірі 35 492,49 грн. згідно квитанції №0.0.454375489.2 та згідно квитанції №11 від 28.10.2015 на суму 14 999,00грн., з урахуванням відсотків по комісії за здійснення операцій зняття коштів ( всього 51 000,00грн.), станом на 28.10.2015. не була керівником ДП "Адміністративно-господарське підприємство", відповідно не мала права розпоряджатися грошовими коштами підприємства. В частині відмови в позові про визнання договору від 01.10.2015 року недійсним, суд керувався ст..638 Цивільного кодексу України та зазначив, що позивач помилково вважає, що недосягнення згоди з усіх істотних умов договору впливає на його недійсність; по-друге, спірний Договір містить всі його істотні умови, а тому є укладеним. Державним підприємством "Адміністративно господарське підприємство" не доведено обставин щодо недійсності договору підряду від 01.10.2015 року.

Рішення суду по зустрічному позову мотивоване доведеністю заборгованості ДП "Адміністративно-господарське підприємство" перед ФОП ОСОБА_3 Зменшуючи розмір 3% річних, суд посилався на помилку в розрахунках.

Не погодившись з рішенням суду, ДП "Адміністративно-господарське підприємство" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду від 20.04.2016р. скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким задовольнити первісний позов та відмовити в зустрічному.

В апеляційній скарзі позивач по первісному позову посилається на:

- невідповідність змісту договору підряду вимогам чинного законодавства, укладеним з порушенням умов та виконання зобов'язань, що є підставою для визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків;

- суд не прийняв до уваги те, що питання демонтажу рекламних засобів приймається тільки на підставі розпорядження голови облдержадміністрації;

- суд не прийняв до уваги усні та письмові заперечення та пояснення з приводу зустрічного позову, в яких ДП "Адміністративно-господарське підприємство" просило в задоволенні зустрічного позову відмовити на підставі первісного.

Представник ДП "Адміністративно-господарське підприємство" в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та вказала, що сторонами договору було порушено його умови в частині надання заявок на кожен окремий об'єкт демонтажу (п.1.1.Договору). Недійсність договору підтверджується порушенням регламенту узгодження порядку демонтажу рекламних засобів органами Укравтодору. Просить апеляційну скаргу задовольнити.

ФОП ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу не надав.

Його представник в судовому засіданні зазначила, що сторонами договору в процесі його виконання в усній формі погоджувалися об'єкти, які необхідно було демонтувати. При цьому ФОП ОСОБА_3 здійснювався демонтаж рекламних засобів розташованих поза межами населених пунктів Дніпропетровської області та поза межами смуги відведення автомобільних доріг. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, заслухавши пояснення представників сторін встановила наступне.

Між ФОП ОСОБА_3 (підрядник) та Державним підприємством "Адміністративно господарське підприємство" (замовник) укладено договір підряду від 01.10.2015 року, згідно умов якого підрядник зобов'язується виконати роботи по демонтажу металевих конструкцій на об'єктах, які зазначаються в заявках, а замовник - прийняти і оплатити виконану роботує. Об'єм робіт по демонтажу металевих конструкцій, місцезнаходження конструкцій, замовник зазначає в заявках на виконання робіт (п.п.1.1, 1.2. договору).

Відповідно до п.п.2.1. - 2.3. Договору, сторонами погоджено, що вартість робіт, які виконуються підрядником за цим договором, визначається на підставі договірної ціни, яка погоджена сторонами і зазначається в рахунках.

Замовник здійснює оплату виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника протягом семи банківських днів від дати виставлення підрядником відповідного рахунку.

Рахунок на оплату виконаних робіт виставляється підрядником протягом двох банківських днів від дати підписання сторонами акта при ймення-передачі виконаних робіт.

Згідно п.5.1 Договору, приймання виконаних робіт оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт).

Роботи, які виконуються підрядником, приймаються протягом трьох днів з дня надання їх до приймання. Днем приймання виконаних робіт є день підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт. Вказаний акт виготовляється в двох екземплярах, підписується, скріплюється печатками сторін (п.5.3. договору).

Пунктом 9.1 сторони визначили, що договір діє до 01.10.2016 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

ДП "Адміністративно - господарське підприємство» звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору від 01 жовтня 2015 року, укладеного між ним та ФОП ОСОБА_3 та стягнення з останнього 51000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відсутні письмові заявки, передбачені п.1.1. Договору, що є порушенням його умов. Відсутні будь-які розрахунки ціноутворення з демонтажу. Недійсність договору підтверджується порушенням регламенту узгодження порядку демонтажу рекламних засобів органами Укравтодору, як то встановлено п.19 постанови Кабінету Міністрів України №1135 від 05.12.2012 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів". Також зазначає, що демонтаж рекламоносіїв був здійснений не ДП "Адміністративно-господарське підприємство", як спеціалізованим підприємством, а сторонніми особами за відповідним дорученням директора підприємства ОСОБА_4 згідно укладеного договору на виконання цих робіт, що не відповідає вимогам п. 24 Порядку надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів Дніпропетровської області затвердженого розпорядження Голови обласної державної адміністрації м. Дніпропетровська № Р-208/0/3-13 від 29.03.2013р.

В частині стягнення грошових коштів позовні вимоги обґрунтовані, що грошові кошти від імені підприємства були перераховані ФОП ОСОБА_3 директором підприємства ОСОБА_5 після його звільнення з посади, тобто не повноважною особою.

ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути з ДП "Адміністративно-господарське підприємство" заборгованість у розмірі 846 012,85 грн. Позов мотивовано неналежним виконанням ДП "Адміністративно-господарське підприємство" умов договору підряду від 01 жовтня 2015 року в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт.

Щодо первісного позову.

Відповідно до ч.1. ст..215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 - 3, 5 ст..203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно абз.2, 4 п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно п.п. 7.1., 7.7.Статуту ДП "Адміністративно господарське підприємство", розпорядження голови обласної державної адміністрації від 18.03.2014 №К-94/0/5-14 станом на дату укладення договору підряду директор підприємства ОСОБА_6 мав повноваження на укладання договорів.

Розпорядженням голови облдержадміністрації від 29.03.2013р. затверджено Порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів Дніпропетровської області (далі Порядок).

Пунктом 3 Порядку встановлено, що робочим органом є управління інфраструктури Дніпропетровської ОДА, яке відповідно до п.24 Порядку своїм наказом визначає підприємство, установу, організацію яка здійснює організацію та проведення примусового демонтажу рекламних засобів.

Наказом Управління інфраструктури Дніпропетровської ОДА від 10.04.2015р. ДП «Адміністративно-господарське підприємство» визначено відповідальним за організацію і проведення примусового демонтажу рекламних засобів поза межами населених пунктів Дніпропетровської області.

Отже договір підписаний повноважними особами.

Укладений договір не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства та вчинений у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків.

Матеріалами справи не встановлено, що волевиявлення учасників не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі.

Посилання позивача на те, що сторонами не визначена вартість робіт з демонтажу, в договорі відсутні будь-які розрахунки ціноутворення (калькуляція, розрахунок) за роботи з демонтажу, що підтверджують фактичну ціну за виконані роботи, як на підставу недійсності договору не приймаються судом до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже ціна договору відносить до істотних умов договору.

Колегія суддів зазначає, що відсутність у договорі істотних умов не є підставою для визнання його недійсним, а може свідчити лише про неукладеність договору.

У пункті 2.1. договору сторони зазначили, що вартість робіт, які виконуються підрядником за цим договором, визначається на підставі договірної ціни, яка погоджена сторонами і зазначається в рахунках (рахунки містяться в матеріалах справи).

Таким чином спірний Договір містить всі його істотні умови, а тому є укладеним.

Невиконання стороною обов'язків за договором або порушення, допущені в процесі виконання договору не є підставою для визнання договору недійсним, про що зазначено в п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Тому посилання позивача на недотримання умов договору в частині письмових заявок та на порушенням регламенту узгодження порядку демонтажу рекламних засобів органами Укравтодору не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім того колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.19 Типових правил розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2012р. №1135, підлягають демонтажу рекламні засоби, розміщені з порушенням Типових правил. Демонтаж таких засобів у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється за рішенням Укравтодору за поданням, зокрема відповідної облдержадміністрації.

Пунктом 32 Порядку передбачено, що примусовий демонтаж рекламних засобів проводиться на підставі рішення Укравтодору лише у тому разі, коли рекламний засіб розташований у межах смуги відведення автомобільних доріг.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що ФОП ОСОБА_3 були демонтовані саме рекламні засоби, розміщені у межах смуги відведення автомобільних доріг, позивачем за первісним позовом не надані.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду, який відмовив в задоволенні первісного позову, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених законом, у частині визнання договору недійсним.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 18.03.2014 №К-94/0/5-14 на посаду директора ДП "Адміністративно господарське підприємство" призначено ОСОБА_6 (а.с.30 том 1).

На підставі заяви ОСОБА_6 від 27.10.2015 головою обласної державної адміністрації видано розпорядження від 27.10.2015 №К-492/0/5-15 про звільнення його з посади директора за угодою сторін на підставі п.1 статті 36 Кодексу законів про працю України".

З матеріалів справи вбачається, що 28 жовтня 2015 року на рахунок ФОП ОСОБА_3 були перераховані грошові кошти у розмірі 35 492,49 грн. згідно квитанції №0.0.454375489.2 (а.с.42 том 1) та згідно квитанції №11 від 28.10.2015 на суму 14 999,00грн., з урахуванням відсотків по комісії за здійснення операцій зняття коштів сума становить 51 000,00грн. (а.с.43 том 1).

Оскільки станом на 28.10.2015р. ОСОБА_6 не був керівником ДП "Адміністративно-господарське підприємство", відповідно не мав права розпоряджатися грошовими коштами підприємства і його дії в подальшому не були схваленні позивачем то господарський суд правильно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 51 000 грн.

За зустрічним позовом ФОП ОСОБА_3 просив стягнути з ДП «Адміністративно-господарське підприємство» 661 085,00 грн. основного боргу, 110 401, 02 грн. пені, 46 275, 95 грн. штрафу, 9 074,07 грн. 3% річних та 19 176,63 грн. втрат від інфляції.

На виконання умов договору сторонами складено та підписано акти надання послуг з демонтажу:

№1 від 16.10.2015 на загальну суму 433 800,00грн, у тому числі демонтаж рекламних засобів у кількості 72 шт. на загальну суму 324 000,00грн., демонтаж рекламних засобів у кількості 30 штук на суму 105 000,00грн. та зберігання рекламних засобів на суму 4 800,00грн. (а.с.64 том 1);

№2 від 20.10.2015 на суму 227 285,00грн., у тому числі демонтаж рекламних засобів у кількості 50 штук на суму 225 000,00грн., зберігання рекламних засобів на суму 2 285,00грн. (а.с.69, том 1).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 виставив Державному підприємству "Адміністративно господарське підприємство" рахунки-фактури на оплату вартості наданих послуг з демонтажу рекламних засобів:

№1 від 16.10.2015 на суму 433 800,00грн. (рахунок отримано позивачем за первісним позовом 16.10.2015),

№2 від 20.10.2015 на суму 227 285,00грн. (рахунок отримано позивачем за первісним позовом 20.10.2015).

У грудні 2015 року та у січні 2016 року ФОП ОСОБА_3 звернувся до ДП "Адміністративно-господарське підприємство" з претензією від 25.12.2015, вих. №25/12/15, та від 13.01.2016, вих. №13/01/16, про сплату вартості виконаних робіт у сумі 610 593,51грн., з врахуванням коштів, які надійшли на рахунок ФОП ОСОБА_3 у сумі 50 491,49грн.

Претензії ФОП ОСОБА_3 були залишені ДП "Адміністративно-господарське підприємство" без задоволення, а на адресу ФОП ОСОБА_3 18.01.2016, вих.. №64/01-16, направлена вимога про повернення грошових коштів у сумі 51 000,00грн., як безпідставно отриманих.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України (ст.ст.525, 526 ЦК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.

ДП "Адміністративно-господарське підприємство" свої зобов'язання по оплаті в установлений договором строк не виконало, що і стало причиною спору.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Акти надання послуг підписані з боку ДП «Адміністративно-господарське підприємство» без зауважень. Тобто роботи вважаються прийнятими і на замовнику лежить обов'язок щодо їх оплати.

Відповідно до п.2.2.Договору, розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника на протязі семи банківських днів від дати виставлення підрядником відповідного рахунку.

З урахуванням наведеного, виконані роботи (надані послуги) за договором підряду повинні бути оплачені:

- за актом наданих послуг з демонтажу рекламних засобів №1 від 16.10.2015 на суму 433 800,00грн. (рахунок отримано позивачем за первісним позовом 16.10.2015) - 27.10.2015 включно,

- за актом наданих послуг з демонтажу рекламних засобів №2 від 20.10.2015 на суму 227 285,00грн. (рахунок отримано позивачем за первісним позовом 20.10.2015) - 29.10.2015 включно.

Доказів оплати стороною не надано.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ФОП ОСОБА_3 нарахував три відсотки річних за період з 27.10.2015 по 10.04.2016 у сумі 9 074,07грн. та втрати від інфляції у сумі 19 176,63 за період жовтня 2015 року по березень 2016 року.

Господарський суд, перевіривши розрахунок, обґрунтовано дійшов висновку про стягнення 3 % річних за період з 28.10.2015р. по 10.04.2016р. включно у розмірі 8 871,25грн. (з суми 429 000,00грн. за період прострочки з 28.10.2015р. по 10.04.2016р. 3% річних складають 5 843,48грн., з суми 225 000,00грн. за період прострочки з 30.10.2015р. по 10.04.2016р. - 3027,77грн.).

Перевіривши розрахунок інфляційних суд правильно зазначив, що за період з листопада 2015 року по березень 2016 року інфляційні складають 27 834,97грн., а оскільки відповідач просив стягнути 19 176,63грн. обґрунтовано стягнув дану суму.

Пеню та штраф позивач за зустрічним позовом нарахував та просить стягнути на підставі ст..231 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Господарський суд вірно зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді пені та штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Оскільки допущено порушення грошового зобов'язання, то суд правильно відмовив у стягненні пені та штрафу.

З урахуванням наведено колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністративно-господарське підприємство" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2016 року у справі № 904/1300/16 залишити без змін.

Головуючий суддя ___________________ С.Г.Антонік

Судді ___________________ Л.О.Чимбар

__________________ І.М.Подобєд