АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Усика Г.І.

суддів - Пікуль А.А., Ратнікової В.М.

при секретарі - Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору та договорів про внесення змін до іпотечного договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору та договорів про внесення змін до кредитного договору та іпотечного договору, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 05.12.2005 р. на підставі протокольного рішення АКБ «Укрсоцбанк» від 29.11.2005 р. № 220, довідки Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву від 30.11.2005 року № 6-13/1930 та договору про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредиту на придбання житла, між нею та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір № 08-038/468к, відповідно до якого Банк надав їй кредит у розмірі 52 500 доларів США зі сплатою 12,75% річних на строк до 05.12.2020 р. Цільове призначення кредиту: придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 58,6 кв.м.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 05.12.2005 р. між нею та АКБ «Укрсоцбанк»укладено іпотечний договір № 08-038/501і, відповідно до якого вона передала Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Справа №758/13463/14-ц

№ апеляційного провадження:22-ц/796/10218/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Богінкевич С.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.

10.11.2009 р. між нею та АКБ «Укрсоцбанк» укладено додаткову угоду до договору кредиту від 05.12.2005 р., відповідно до якої внесено зміно до умов кредитування. В цей же день укладено договір про внесення змін до іпотечного договору від 05.12.2005 р., відповідно до якого сторони домовилися викласти п.п.1.4.1., 1.4.2. п. 1.4. іпотечного договору в іншій редакції.

На виконання умов кредитного договору вона сплатила 61 287, 81 доларів США, що підтверджується довідкою від 05.12.2013 р.

03.02.2014 р. з відповіді ПАТ «Укрсоцбанк» їй стало відомо, що при укладенні оспорюваного кредитного договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія.

Посилаючись на відсутність у Банка індивідуальної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на право здійснювати кредитні операції (надавати кошти позичальникам фізичним особам - резидентам України в іноземній валюті), у зв'язку з чим кредитний договір не відповідає законодавству України, що регулює порядок видачі кредиту в іноземній валюті, зокрема Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України, та укладений в порушення ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонено здійснювати нечесну підприємницьку діяльність, просила суд з урахуванням уточнень, визнати недійсними кредитний договір від 05.12.2005 р. № 08-038/468к та всіх додаткових угод до нього, а також визнати недійсним іпотечний договір від 05.12.2005 р. № 08-038/501і та договору про внесення змін до нього, застосувати наслідки недійсності правочину, та стягнути з АКБ «Укрсоцбанк» на її користь 10 012,81 доларів США, в гривнях по курсу Національного банку України.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представники ОСОБА_1 просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивачки у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначали, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд дійшов помилкового висновку про те, що за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»є наявність у Банка генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представники ОСОБА_1 в повному обсязі підтримували викладені в апеляційній скарзі доводи і просили її задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції з наведених підстав є незаконним та необґрунтованим.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» в судове засідання не з׳явився, про час та місце розгляду справи зазначена юридична особа була повідомлена належно, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення судової повістки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_1, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, посилаючись на те, що вони були укладені з дотриманням вимог діючого законодавства у сфері валютного кредитування, що діяло на час укладення кредитного договору, та з дотриманням вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед підписанням договорів позивачка була ознайомлена з їх умовами, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору і застережень до договору не висловлювали.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 05.12.2005 р. між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 08-038/468к, відповідно до якого банк надав позивачці кредит у розмірі 52 500 доларів США із сплатою 12,75% річних за користування кредитними коштами, строком до 05.12.2020 р. Кредит надавався на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 58,6 кв. м.

Додатковою угодою до кредитного договору від 10.11.2009 р. внесені зміни щодо умов кредитування, зокрема процентів та терміну погашення суми основної заборгованості до 05.06.2025 р. включно, та порядку погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 05.12.2005 р. між сторонами укладено іпотечний договір № 08-038/501і, відповідно до якого ОСОБА_1 передала АКБ «Укрсоцбанк» в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. 10.11.2009 р. до зазначеного договору внесені зміни, зокрема у зв'язку з внесенням змін до договору кредиту п.п. 1.4.1., 1.4.2. п. 1.4 іпотечного договору викладені в іншій редакції.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, а ОСОБА_1 зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості за договором та сплати процентів не виконала, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваного судового рішення в частині відсутності належного обґрунтування, та неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить з наступного .

ОСОБА_1 обґрунтовувала незаконність укладеного між нею та АКБ «Укрсоцбанк» кредитного договору відсутністю у Банка на час його укладення індивідуальної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на право надавати кредитні кошти позичальникам фізичним особам - резидентам України в іноземній валюті, а також забороною діючого законодавства на здійснення розрахунків в іноземній валюті між резидентами України.

Перевіряючи зазначені доводи, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

За змістом ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Оскільки АКБ «Укрсоцбанк» мав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення валютних операцій, суд дійшов висновку, що укладений кредитний договір в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

При цьому керувався тим, що Порядок надання дозволу Національним банком України на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483, відповідно до п. 1.5 якого використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Суд першої інстанції правильно застосував положення п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», не дослівно процитувавши його, а обґрунтовуючи свою правову позицію, виходячи із його змісту, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що суд неточно навів зміст положення п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» не впливає на правильність висновків суду.

Щодо вимог п.п. «в» п. 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то суд першої інстанції правильно зазначив, що законодавством не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті, та пославшись на п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, та правову позицію колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 01.12.2010 р. дійшов правильного висновку, що за відсутності нормативних умов застосування індивідуальних ліцензій щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку та, що разі наявності у банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.

Такий висновок суду узгоджується з роз'ясненням, викладеним у п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, відповідно до якого у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень ст. 11 цього Декрету, ст. 44 Закону України «Про національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженепостановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з п. 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі для ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

Встановивши наявність у відповідача генеральної ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правих підстав для визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення представниками ОСОБА_1 положень чинного законодавства, що регулює спірні відносини, і не спростовує правильність висновків суду першої інстанції, а тому колегія суддів не убачає підстав для її задоволення.

Зважаючи на викладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити а рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: Судді: