Справа №22-ц-1046 2006 р.                                    Головуючий у 1-й інстанції -Куцан В.М.

Категорія-    29                                                           Суддя-доповідач-Криворотенко В.І.

У X В А Л А іменем    України

6 липня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Маслова В.О.

суддів              -  Криворотенка В.І., Хвостика В.І.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

апелянта           - ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буринського районного суду Сумської області від 14 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування реєстрації за місцем проживання та виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності на 1/2 частину будинку, реальний розподіл будинку, визнання права власності на предмети домашнього вжитку,

встановила:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Буринського районного суду Сумської області від 14 квітня 2006 року, яким в задоволенні його позову відмовлено, задоволено зустрічний позов частково - визнано за ОСОБА_2, поновивши йому строк позовної давності, право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 вартістю 15767 грн. 50 коп. як спадщину ОСОБА_5, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 51 грн. повернення сплаченого судового збору, на користь держави -97 грн. 50 коп. судового збору та на користь ДП «Судовий інформаційний центр» - 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог і відмову в задоволенні зустрічного позову.

При цьому апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції, з 7 серпня 1974 року по 26 липня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Після розірвання шлюбу вони разом з дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_4, продовжували проживати однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_2, яку отримав позивач у зв'язку з перебуванням на обліку для поліпшення житлових умов за місцем роботи.

8   жовтня 1992 року зазначена квартира була придбана ОСОБА_1 у приватну власність і зареєстрована на нього.

9   січня 1996 року ОСОБА_1, за згодою ОСОБА_5, продав цю квартиру і придбав житловий будинок АДРЕСА_1, в якому, крім нього, прописались у встановленому законом порядку також ОСОБА_5, ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.

24 листопада 2000 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 ОСОБА_2   разом  з  дружиною  та  сином   ОСОБА_7,   ІНФОРМАЦІЯ_2  року народження, також проживають в будинку АДРЕСА_1.

Колегія суддів, перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки місцевий суд постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Посилання апелянта на те, що спірний будинок був придбаний лише на його кошти, є безпідставними.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що зазначений будинок був придбаний на спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і є їх спільною сумісною власністю, оскільки останні і після розірвання шлюбу проживали однією сім'єю разом зі своїми дітьми і вели спільне господарство, а отже ОСОБА_5 за життя мала право на 1/2 частину спірного будинку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 і після смерті матері проживав у спірному будинку і, таким чином, фактично прийняв спадщину, а тому суд правомірно визнав за ним право власності на 1/2 частину будинку як за спадкоємцем першої черги.

Доводи апелянта про те, що його син та невістка незаконно прописались в будинок АДРЕСА_1, систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання в одному будинку, а заходи запобігання виявились безрезультатними, у зв'язку з чим підлягають виселенню, були предметом розгляду суду, але не давали підстав до задоволення його позовних вимог, оскільки всупереч вимогам ст.60 ч.І ЦПК України ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б підтвердили, що відповідачі дійсно незаконно прописались у будинку та є законні підстави для їх виселення, тим більше, беручи до уваги, що ОСОБА_2 був прописаний у будинку з моменту його придбання, прийняв у спадщину від матері частину вказаного будинку, а відповідачка ОСОБА_6 - член його сім'ї.

Рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 112, 524-527, 529, 548, 549, 553 ЦК УРСР, Закону України «Про власність», ст.ст. 116, 157 ЖК УРСР.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Порушень норм процесуального права, які б мали наслідком скасування чи зміну судового рішення, колегія суддів також не вбачає.

У зв'язку з цим апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду - залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 14 квітня 2006 року в даній справі залишити без зміни.                                               

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня її проголошення до Верховного Суду України.