ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

За позовом прокурора Сторожинецького району  Чернівецької області в інтересах держави в особі Управління праці та соціального захисту населення Сторожинецької районної державної адміністрації, м. Сторожинець Чернівецької області

до відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Сторожинецького відділення № 6730 ВАТ “Державний ощадний банк України”, м. Чернівці

про визнання недійсними договорів, стягнення коштів у сумі 170592,81 грн.

                                                                      Суддя      Т.І. Ковальчук

Представники:

Від позивача –Роговська К.М., дов. № 21 від 09.01.2007 р.

Від відповідача –Мамонтова І.В., завідуюча юридичним сектором, дов. від 17.08.2006 р., Гренчук М.І., керуюча філією, дов. від 16.08.2006 р.

Прокурор –Швець О.А.

За погодженим клопотанням учасників судового процесу спір вирішено поза межами двох місяців згідно з ч. 4 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 52, 54).

СУТЬ СПОРУ:          

Прокурор Сторожинецького району  Чернівецької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі позивача до відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Чернівецького обласного управління про визнання недійсними договорів № 6 від 03.01.2003 р. та № 16 від 23.02.2004 р., а також стягнення з відповідача отриманих за цими договорами коштів у сумі 170592,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем і Сторожинецьким відділенням Ощадбанку укладено договори № 6 від 03.01.2003 р. та № 16 від 23.02.2006 р., на умовах та на виконання яких позивачем сплачено відповідачу кошти за послуги з виплати державної допомоги сім’ям з дітьми в сумі 170592,81 грн. Однак, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 р. № 1596 зазначені послуги повинні надаватися безоплатно, відтак вказані договори є недійсними як такі, що не відповідають вимогам закону, а отримані банком за цими договорами кошти мають бути стягнуті на користь позивача.

Ухвалою від 08.02.2007 р. замінено відособлений підрозділ відповідача Чернівецьке обласне управління ВАТ “Державний Ощадний банк України” на Сторожинецьке відділення № 6730 ВАТ “Державний Ощадний банк України”.

Відповідач надав відзив та доповнення до нього, у яких позов не визнав з тих підстав, що предметом договору № 6 від 03.01.2003 р. є розрахунково-касове обслуговування юридичної особи –позивача на платних умовах, що не суперечить законодавству,  а договір № 16 від 23.02.2004 р. укладено на виконання постанови КМУ № 1596 від 30.08.1999 р., відповідно до якої операції з відкриття поточних рахунків, зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги з них здійснюються уповноваженими банками безоплатно, і згідно з умовами цього договору відповідач зобов’язався відкрити рахунки пенсіонерам і одержувачам допомоги та видати безкоштовно ощадні книжки, а позивач зобов’язався оплачувати комісію в розмірі 0,5% за касове обслуговування, що також не суперечить законодавству, обгрунтовує свої заперечення проти позову відповідач також тим, що прокурором не доведено підстав недійсності оспорюваних договорів, взаємовідносини сторін щодо комісійної винагороди за цими договорами стосуються виключно сторін угоди і відповідають умовам закону, зокрема Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Прокурор і представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, представники відповідача позов не визнали.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, встановивши фактичні обставини у справі та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід частково відмовити.

Так, суд встановив наступне.

03.01.2003 р. між позивачем і відповідачем в особі Сторожинецького відділення № 6730 було укладено договір № 6 на розрахунково-касове обслуговування, згідно з яким відповідач зобов’язався здійснювати розрахунково-касове обслуговування позивача, а позивач своєчасно з 25-30 числа кожного місяця здійснювати оплату за виконані банком операції і надані послуги за поточний місяць (пункти 1, 6 договору, т.с. 1, а.с. 17,18). Додатком № 1 до вказаного договору сторони обумовили перелік та вартість послуг за цим договором (а.с. 19).

Згідно з наданими позивачем доказами за розрахунково-касове обслуговування по договору № 6 від 03.01.2003 р. відповідачем отримано  плату на загальну суму 29284,58 грн. (т.с. 2, т. с. 3, а.с. 2-4).

23.02.2004 р.  між сторонами по справі було укладено договір № 16, предметом якого сторони визначили виконання банком функцій з виплати грошової допомоги, передбачених Порядком виплати грошової допомоги через їх поточні рахунки у банківських установах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596, обумовили, що їх взаємовідносини з виплати грошової допомоги через їх поточні рахунки регулюються, зокрема, цим договором та вищеназваним Порядком (а.с. 20-21). Статтею 2 цього договору встановлено, що Банк (відповідач) і Управління (позивач) погоджуються про те, що операції з відкриття поточних рахунків, зарахування грошової допомоги з них проводяться Банком на платній основі, у параграфі 2 ст. 3 договору визначено, що Управління зобов’язується, зокрема, оплачувати за касове обслуговування комісійні в розмірі 0,5% від загальної суми виплати грошової допомоги. Параграфом 3 ст. 3 договору № 16 від 23.02.2004 р. передбачено безкоштовне відкриття одержувачам допомог поточних рахунків та видачу безкоштовно ощадних книжок та інші обов’язки банку з виплати грошових допомог без зазначення умови щодо оплатності будь-якої з наведених у цьому параграфі операцій.

За договором № 16 від 23.02.2004 р. відповідач отримав плату за касове обслуговування на загальну суму 141308,23 грн. (т.с. 2, т. с. 3, а.с. 2, 5-8). Указана плата сплачувалася позивачем одночасно з перерахуванням на рахунок відповідача субвенцій на виплату державної соціальної допомоги відповідним категоріям одержувачів, окремо зазначалася у відповідних платіжних дорученнях з вказівкою на код класифікації видатків відповідного бюджету на оплату послуг та інших видатків –КЕКВ-1139. Видатки позивача на оплату послуг банку протягом 2003-2006 років визначалися в установленому порядку Кошторисами доходів і видатків на відповідні періоди по видах соціальних допомог (т.с. 3, а.с. 16-44).

Під час проведення Контрольно-ревізійним відділом в Сторожинецькому районі ревізії дотримання законодавства при використанні бюджетних коштів, призначених  на заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та інших питань діяльності,  в Управлінні праці та соціального захисту населення Сторожинецької райдержадміністрації, оформленої актом № 24-30-42/45 від 27.09.2006 р., встановлено, що за договорами № 6 від 03.01.2003 р. та № 16 від 23.02.2004 р. всупереч п. 5 Постанови КМУ від 30.08.1999 р. № 1596 встановлена плата за касове обслуговування в розмірі 0,5% від загальної суми грошових допомог замість безоплатного обслуговування (т.с. 1, а.с. 12-16).

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що оспорювані договори суперечать вимогам постанови  Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 р. “Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року N 734”, що підтверджується також актом КРВ у Сторожинецькому районі від 27.09.2006 р. № 24-30-42/45, а тому мають бути визнані недійсними з підстав, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР, ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України.

Указом Президента України “Про впорядкування сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України” від 04.07.1998 р. № 734 у ст. 3 установлено, що, починаючи з 1 січня 1999 року, виплата пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів і одержувачів грошової допомоги здійснюється установами банків за рахунок коштів Пенсійного фонду України через особові рахунки пенсіонерів і одержувачів грошової допомоги (крім пенсіонерів та одержувачів грошової допомоги, які проживають у сільській місцевості, де немає відділень установ банків). За здійснення операцій із зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги з особових рахунків у банках пенсіонери і одержувачі допомоги не несуть ніяких витрат.

Перелік установ банків, через які здійснюється виплата пенсій та грошової допомоги, а також порядок виплати пенсій та грошової допомоги через ці установи визначаються Кабінетом Міністрів України і Національним банком України.

Постановою Кабінету Міністрів України  № 1596 від 30.08.1999 р. затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках (далі –Порядок), який регулює питання виплати пенсій та грошової допомоги, що нараховуються відповідно органами Пенсійного фонду та органами праці та соціального захисту населення і фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду та відповідних бюджетів, за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх вклади до запитання (поточні рахунки) в установах уповноважених банків (далі - поточні рахунки). Уповноваженими банками є банки, визнані переможцями конкурсу на право виплати пенсій та грошової допомоги через банківські рахунки за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги, що проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з якими за результатами цього конкурсу Мінпраці та Пенсійним фондом укладено відповідні договори (п. 1 Порядку). 

Пунктом  2 Порядку встановлено, що виплата пенсій та грошової допомоги згідно з цим Порядком здійснюється через поточні рахунки, що відкриваються у банках, з якими Пенсійний фонд та Мінпраці за результатами конкурсу укладають відповідні угоди з визначенням санкцій за недотримання ними договору перед одержувачами.

У відповідності до п. 4 Порядку установи уповноважених банків здійснюють відкриття поточних рахунків, проводять операції із зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки відповідно до цього Порядку, угод, укладених ними з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, управліннями праці та соціального захисту населення райдержадміністрацій, виконкомів міських, районних у місті рад (далі - органи праці та соціального захисту населення) або центрами з нарахування і виплати пенсій та допомоги - у регіонах, де функціонують такі центри,  пунктом 5 Порядку передбачено, що операції з відкриття поточних рахунків, зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги з них (у тому числі з доставкою додому) здійснюються уповноваженими банками безоплатно.

Рішенням конкурсної комісії від 21.12.2001 р. по відбору банків, у яких за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги можуть відкриватися рахунки для виплати пенсій та грошової допомоги, вирішено укласти з ВАТ “Державний ощадний банк України”  договір про забезпечення виплати пенсій та грошової допомоги за згодою одержувачів через їх поточні рахунки строком на один рік (т.с. 1, а.с. 98). Такий договір укладений з ВАТ “Державний ощадний банк України” 28.12.2001 р. і передбачає, що сторони погоджуються про те, що операції з відкриття поточних рахунків, зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги з них (у тому числі з доставкою додому) проводяться установами банку безоплатно. Відповідними додатковими угодами дія вказаного договору була продовжена до 01.01.2005 р. (т.с. 1, а.с. 78-84).

Ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час укладення договору № 6 від 03.01.2003 р. встановлювала, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Аналізом змісту договору № 6 від 03.01.2003 р. на розрахунково-касове обслуговування суд не вбачає порушень законодавства  під час його укладення.

У відповідності до Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”,  в редакції, чинній на час укладення вказаного договору, розрахунково-касове обслуговування визнається як послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов’язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами. Згідно зі ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Текст договору № 6 від 03.01.2003 р. не містить положень щодо здійснення відповідачем операцій із зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги з особових рахунків у банках пенсіонерам і одержувачам допомоги за плату.

За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання вказаного договору недійсним по ст. 48 ЦК України, оскільки не встановив, що положення цього договору суперечать чинному на час його укладення законодавству.

Щодо вимог про визнання недійсним договору № 16 від 23.02.2004 р. з підстав його невідповідності Указу Президента України від 4 липня 1998 року N 734 та постанови  Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 р. суд дійшов наступних висновків.

Порівняльним аналізом змісту положення, закріпленого в ст. 2 цього договору щодо погодження сторонами про те, що операції з відкриття поточних рахунків, зарахування грошової допомоги з них проводяться установою Банку на платній основі, змісту такої ж умови, передбаченої сторонами у статті 2 договору  від 10.05.2006., укладеного про той же предмет на наступний період (т.с. 1, а.с. 38,39), та змісту пункту 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року N 734 і пунктів 2,4,5 Порядку, суд дійшов висновку, що згідно зі статтею 2 оспорюваного договору № 16 від 23.02.2004 р.  сторони домовилися саме про оплатне здійснення операцій з відкриття одержувачам пенсій і грошової допомоги поточних рахунків, зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги з них, що суперечить положенням зазначених нормативних актів.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначено  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, встановивши, що ст. 2 договору № 16 від 23.02.2004 р. суперечить пункту 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року N 734 та постанові КМУ № 1596 від 30.08.1999 р., суд вважає що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення  з відповідача 170592,81 грн., то вона не ґрунтується на законі і задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1. ст. 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ст. 208 ГК України визначено, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов’язання з інших підстав кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за зобов’язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов’язання не передбачені законом.

У ході судового розгляду справи встановлено, що на виконання оспорюваних договорів відповідачем отримано кошти на загальну суму 170592,81 грн.

 Однак правовою підставою для отримання цих коштів була не умова щодо платного здійснення операцій з відкриття одержувачам пенсій і соціальних допомог поточних рахунків, зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги з них, а домовленість сторін щодо оплати позивачем послуг банку з розрахунково-касового обслуговування позивача, яка не суперечить законодавству і є одним із способів реалізації принципу свободи договору, визначеного ст. 3 ЦК України. Так, предметом договору № 6 від 03.01.2003 р. є здійснення розрахункового касового обслуговування позивача в цілому, а за договором № 16 від 23.02.2004 р. умова щодо оплати за касове обслуговування позивача викладена в абз. 4 параграфу 2  ст. 3 цього договору і не поширюється на одержувачів пенсій і соціальних допомог. Ототожнювати ж оплату послуг за розрахунково-касове обслуговування юридичної особи – позивача та плату за відкриття поточних рахунків та зарахування і виплати допомоги з них одержувачам пенсій і соціальних допомог –фізичним особам немає жодних підстав. З огляду на ці міркування суд не приймає посилань прокурора і позивача як на доказ в обгрунтування позовних вимог на акт ревізії КРВ у Сторожинецькому районі № 24-30-42/45 від 27.09.2006 р., оскільки висновки в акті щодо незаконного одержання відповідачем коштів від позивача за розрахунково-касове суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відтак, суд дійшов висновку, що кошти в сумі 170592,81 грн.  за здійснення розрахунково-касового обслуговування позивача як юридичної особи отримані відповідачем на законних підставах у відповідності до укладених договорів, не пов’язані з виконанням оспорюваних положень договорів щодо платного здійснення операцій з відкриття одержувачам пенсій і соціальних допомог поточних рахунків, зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги, тому в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача цих коштів в порядку застосування наслідків недійсності договору, належить відмовити. Суд також зазначає, що у ході судового розгляду не встановлено фактів одержання відповідачем плати за здійснення операцій з відкриття одержувачам пенсій і грошової допомоги поточних рахунків, зарахування і виплати пенсій та грошової допомоги, а також умислу однієї чи обох сторін оспорюваних договорів на укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          У задоволенні позову частково відмовити.

2.          Визнати недійсним договір № 16 від 23 лютого 2004 року, укладений між Сторожинецьким відділенням № 6730 ВАТ “Державний ощадний банк України” та управлінням праці та соціального захисту населення Сторожинецької райдержадміністрації, в частині статті 2.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Сторожинецького відділення № 6730 (м. Сторожинець Чернівецької області, вул. Федьковича, 11, р/р 290929002 у ВАТ “ДОБУ”, код 02768113) на користь Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За згодою учасників судового розгляду в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 17 квітня 2007 року.

                               Суддя                                                              Т.І. Ковальчук.