Справа № 2-а-429/09

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

20 серпня 2009р.                                                                 м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:

Головуючого -  судді Малухіна В.В.,

при секретарі – Левченко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя про визнання дій протиправними, перерахунку та стягненню щомісячної недоотриманої допомоги, -                                                                      

В С Т А Н О В И В:

23.04.2009 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя про визнання дій протиправними, перерахунку та стягненню щомісячної недоотриманої допомоги, мотивуючи тим, що вона має статус – «діти війни» і відповідно до  ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», який набув чинності з 01.01.2006 року,  відповідач повинен  сплачувати 30% надбавку до пенсії, яка, у відповідності зі ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» повинна дорівнювати розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, але  з 1.01.2006р. зазначена надбавка їй відповідачем не сплачувалася.      

В судовому засіданні позивачка заявлені вимоги підтримала повністю, також просила поновити пропущений строк позовної давності для звернення до суду.

Представник відповідача – Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя в судове засідання не з’явився, про день, місце і час слухання справи був своєчасно та належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив, тому суд, на підставі вимог ч.4 ст.128 КАС України, розглянув справу на підставі наявних доказів. Відповідно ст. 71 ч. 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, вивчивши представлені докази, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, має статус дитини війни відповідно до ст.1  ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення 02.09.1945 року Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1 від 25.07.1996 р.(л.с. 5), у зв’язку з чим має право на пільги та соціальні гарантії, передбачені цим законом, в тому числі право на отримання державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.6 зазначеного Закону.

Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64,68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни” №2195-IV від 18.11.2004 року (із змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” , Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.02.2002 року №11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за №208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Отже, Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень в розумінні ст.3 КАСУ, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІУ від 18.11.2004, в редакція, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489-\/ зупинена на 2007 рік дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України» інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-УІ від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено ст.46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Ч 2.ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до ч.3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, положення ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік», не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.

Таким чином, ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною першою ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-І/ від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 - 470,00грн., з 01.04.2008 - 481,00грн.,з 01.07.2008 р.- 482,00грн., з 01.10.2008 - 498,00грн.,

Таким чином, щомісячна державна соціальна допомога дітям війни за період з травня по грудень 2008 р. – 1170,60 грн, згідно наступного розрахунку: з травня по червень 2008 р. 144,3 грн. (481,00 грн х 30%), з липня по вересень 2008 р. 144,6 грн. (482,00 грн х 30%), з жовтня по грудень 2008 р. 149,4 грн. (448,2 грн. х 30 %).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі  повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділен державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 та 2007 роки та за період з січня по квітень 2008  року позивачем пропущений, оскільки позивач звернулася до суду 23.04.2009 р., тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, посилання позивача, що вона дізналася про порушення свого права лише у листопаді 2008 р. не підкріплено ніякими доказами і суд позбавлений можливості визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною.

Згідно із ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

У відповідності до ч.3 ст.162 КАС України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, на підставі вище вказаного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача частково мотивовані та обґрунтовані, оскільки зворотного відповідачем, в порушення вимог ст.71 КАС України, не доведено та не представлено належних і беззаперечних доказів обґрунтованості своїх дій, і відповідно даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим, пов’язані із невиконанням вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» по підвищенню пенсії на 30% від мінімальної пенсії за віком ОСОБА_1 – протиправними та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим провести ОСОБА_1 перерахунок по підвищенню пенсії за віком з 22.05.2008 року на 30% від мінімальної пенсії за віком згідно з вимогами  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Позивач не просила стягнути сплачені судові витрати з відповідача на свою користь.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64,68, 75, 92, 95, 96, 152  Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008, ст. ст. 9-12, 17, 23, 71, 72, 86, 99, 94, 158-163, 167, 186 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим, пов’язані із невиконанням вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» по підвищенню пенсії на 30% від мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 року ОСОБА_1 -- протиправними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим провести ОСОБА_1 перерахунок по підвищенню пенсії за віком на 30% від мінімальної пенсії за віком згідно з вимогами  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Сплачені судові витрати залишити за позивачем.

Постанову може бути оскаржено до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Центральний районний суд м. Сімферополя заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення та апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: