Справа №2-5055/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2008 року Оболонський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Махлай Л.Д.
при секретарях Москаленко І.В., Шаровар М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, 3-тя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок,
встановив:
у вересні 2008 року позивачка звернулась до суду з позовом до Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок під літерою „Б", загальною площею 230, 2 кв.м, житловою площею 130, 9 кв.м. , гараж під літерою „Г". сараї під літерами „Е" і „Ж", погріб під літерою „Д", що розташовані по АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову зазначала, що згідно свідоцтва про право власності на домоволодіння, видане виконавчим комітетом Подільської райради народних депутатів м. Києва від 14.10.1988 року, її чоловіку ОСОБА_3 належало на праві власності домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року чоловік помер. Згідно довідки-характеристики на даний час власником цього домоволодіння є вона та її донька, їй належить 5/6 частин, а доньці 1/6 частина. Як зазначено в свідоцтві про право на спадщину, житловий будинок під літерою „А" має житлову площу 24, 5 кв.м. та знаходиться на земельній ділянці, розмір якої складає 1794, 42 кв.м. На даній земельній ділянці без отримання відповідних дозволів було побудовано житловий будинок літера „Б", загальною площею 230, 2 кв.м. , а також гараж літера „Г", сарай літера „Е" і „Ж", погріб літера „Д". Згідно висновку спеціаліста з будівельно-технічних досліджень КНДІСЕ житловий будинок АДРЕСА_1 відповідає вимогам нормативних документів, які чинні в галузі будівництва.
У судовому засіданні позивачка підтримала позов з підстав, викладених в позовній заяві та просила його задовольнити. При цьому пояснила, що будівництво будинку та господарських будівель було завершене її чоловіком у 1992 році.
Представник відповідача в суді позов не визнала та пояснила, що земельна ділянка позивачці у встановленому порядку не надавалася, а тому у неї не виникає право на самовільно збудовані споруди.
3-тя особа в суді позов підтримала та просила його задовольнити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення ради трудового колективу Вієвського лівобережного ПЕС від 19.04.1988 року було продано ОСОБА_3, який користувався цим будинком з 1976 року. Даний будинок потребував капітального ремонту та його знос складав 53%. За зазначений будинок ОСОБА_3 було сплачено 1710 крб., що підтверджується квитанцією.
За рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів № 659 від 10.10.1988 року було оформлено право власності на цей будинок за ОСОБА_3 та видано йому свідоцтва про право власності (а.с. 8, 9).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів № 218 від 25.02.1991 року ОСОБА_3 було надано дозвіл зробити реконструкцію цього будинку із заміною будівельних матеріалів та його розширення.
Натомість ОСОБА_3 залишивши куплений будинок у такому ж вигляді поруч збудував новий будинок загальною площею 230, 2 кв.м, житловою площею 130, 9 кв.м. , гараж, два сараї та погріб. Дані будівлі були збудовані на земельній ділянці, яка перейшла у його користування при купівлі будинку № 39 та за яку сплачувався податок.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що земельна ділянка ніколи в користування позивачці не надавалася, оскільки з листа головного архітектора Подільського району від 08.05.1990 року вбачається, що ця земельна ділянка відведена у 1959 році Києво-Святошинській ділянці електромереж та не була освоєна замовником. Саме з цих підстав і було надано дозвіл на реконструкцію будинку на цій земельній ділянці ОСОБА_3.
При купівлі будинку межі земельної ділянки, на якій він розташований були вже визначені та разом з правом власності на будинок до ОСОБА_3 перейшло і право користування земельною ділянкою на якій він розміщений разом з допоміжними приміщеннями.
Згідно листа Головного управління містобудування та архітектури від 09.02.2001 року плану земельної ділянки відведеної Києво-Святошинській ділянці електромереж не виявлено за давністю років.
Згідно зі свідоцтвом про шлюб позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 з 11.01.1970 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
На час розгляду справи 1/6 частина будинку по АДРЕСА_1 належить дочці померлого - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23.02.2007 року, інша частина будинку 5/6 належить позивачці, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16.09.1999 року, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14.11.1977 року.
ОСОБА_4 у судовому засідання вказала, що не проти оформлення права власності на самовільні будови за позивачкою, оскільки будівництво поводилося її батьками за час перебування в шлюбі та вона на той час була неповнолітня.
Згідно висновку № 4168 спеціаліста з будівельно-технічних досліджень складеного 21.08.2008 року КНДІСЕ, житловий будинок АДРЕСА_1, який на плані забудови земельної ділянки, що міститься в технічному паспорті на будинковолодіння, позначений літерою „Б", відповідає вимогам нормативних документів, які чинні в галузі будівництва (а.с. 13-17).
Згідно ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Судом встановлено, що самочинно збудоване майно знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивачки на законних підставах.
Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі чи споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.
З часу купівлі будинку ОСОБА_3, а після його смерті позивачкою регулярно сплачується земельний податок, що підтверджується квитанціями. При передачі будинку у власність земельна ділянка, на якій він розташовуй була огороджена та межі ділянки, за яку сплачувався податок були визначені. Згідно чергового кадастрового плану розмір цієї земельної ділянки складає 1 794, 42 кв. м.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги законні та обґрунтовані.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 376, 377 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок під літерою «Б» загальною площею 230, 2 кв. м. , житловою площею 130, 9 кв.м. , гараж під літерою «Г», сараї під літерами «Е» та «Ж», погріб під літерою «Д», які розташовані за адресою АДРЕСА_1
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.