КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-26160/08 Головуючий у І інстанції: Сало Т.Б.
Суддя-доповідач: Швед Е.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Шведа Е.Ю., суддів Хрімлі О.Г. та Горяйнова А.М., при секретарі Ліжевській Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради та управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради м. Вінниці про визнання протиправними дій та стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги як інваліду війни, -
В С Т А Н О В И Л А:
В грудні 2007 року позивач звернувся в суд з позовом про стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 1 та 2 групи до 5 травня відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальних захисту» за 2004 -2007 роки.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2008 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що оскільки позивач незадоволений розміром щорічної допомоги до 5 травня за 2004-2007 роки, а звернулася до суду лише в грудні 2007 року, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду встановлений ст.99 КАС України в частині вимог за 2004, 2005, 2006 рік. Що стосується вимог за 2007 рік, то з врахуванням того, що на момент виплати допомоги до 5 травня у 2007 році Закон України «Про державний бюджет на 2007 рік» в частині розміру виплати розміру щорічної разової допомоги не був визнаний неконституційним, відповідачі діяли відповідно до вимог діючого законодавства.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. На думку апелянта, оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом війни 2 групи, а з 2006 року інвалідом 1 групи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 16.05.2006 року.
Статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII) передбачено, що інвалідам війни 2 групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8, а інвалідам 1 групи в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV «Про Державний бюджет України на 2004 рік» установлено виплату цієї допомоги в розмірі 160 гривень, Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІУ «Про Державний бюджет України на 2005 рік» установлено виплату цієї допомоги в розмірі 330 гривень, Законом України від 20 грудня 2005 року №3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» установлено виплату цієї допомоги в розмірі 400 гривень.
Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Отже, для вирішення цього спору суду попередньої інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами законів України «Про Державний бюджет України на 2004 та 2006 роки» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення відповідно законів України «Про Державний бюджет України на 2004 та 2006 роки».
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком Ленінського районного суду м. Вінниці, що позивач пропустив встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до суду за захистом своїх прав, а його посилання на не пропущення вказаного строку є необґрунтованими, оскільки позивач користуючись пільгами учасника війни, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, в тому числі і виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня, повинен був знати про норму даного закону і з того часу мав право на звернення до суду, однак звернувся в суд з позовом лише в грудні 2007 року.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення одноразової грошової допомоги за 2004, 2005, 2006 роки.
Що стосується позовних вимог про стягнення одноразової грошової допомоги за 2007 рік, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року встановлено виплату вищевказаної допомоги в розмірі 450 гривень. Відповідачем була виплачена позивачу разова грошова допомога до Дня Перемоги у 2007 році, як інваліду війни, у розмірі 450 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується довідкою, яка наявна в матеріалах справи (а.с.7). При цьому дія статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на час виникнення спірних правовідносин була зупинена пунктом 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Як вірно зазначив суд першої інстанції, посилання позивача на пункт 1 Рішення Конституційного Суду України №6 -рп/2007 від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХИ.
За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлений 21 серпня 2009 року.
Головуючий суддя Е.Ю. Швед
Суддя О.Г. Хрімлі
Суддя А.М. Горяйнов