№ 11а-61-2008
Головуючий по справі - СЛОБОДЯНЮК П.Л.
Доповідач - ЄЛФІМОВ О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2008 року. м. Київ.
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі:
головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І., суддів - полковників юстиції ЄЛФІМОВА О.В. та БРЕДЕЛЬОВА О.М. , при секретарі ОЛІЙНИК К.О., за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції БУДОВОГО СМ. , потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2.та захисника -адвоката ОСОБА_3, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката на вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 18 вересня 2008 року, яким молодший сержант військової частини А-0231,
ОСОБА_4,
який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Осипенко Бердянського району Запорізької області, українець, не одружений, не судимий, призваний на військову службу в жовтні 2007 року, засуджений за ч. 2 ст. 424 КК України, із застосуванням ст. ст. 69, 62 КК України, до покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні строком на 1 (один) рік.
Як зазначено у вироку ОСОБА_4 скоїв злочин при таких обставинах.
Протягом червня 2008 року молодший сержант ОСОБА_4, будучи для солдат ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 начальником за військовим званням, всупереч вимог ст. ст. 11, 49, 50, 58, 59 Статуту внутрішньої служби та ст. 4, 45 Дисциплінарного статуту ЗС України, перевищуючи надану йому владу, діючи з невірного розуміння інтересів служби, показуючи свою удавану перевагу над підлеглими, застосував до останніх фізичне насильство при наступних обставинах.
Так, 22 червня, в приміщенні комори казарми, ОСОБА_4, пред'явивши солдату ОСОБА_1 надумані претензії з приводу неналежного виконання ним обов'язків військової служби, умисно наніс один удар кулаком в ногу потерпілого, спричинивши синець, що відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Крім того, 25-26 червня, біля 20 години, він же, перебуваючи на спортивному майданчику частини, будучи невдоволеним ігноруванням солдатом ОСОБА_6 його вимоги з присідання, умисно наніс тому два удари кулаком в ногу, спричинивши легкі тілесні ушкодження у вигляді синців.
Далі, 29 червня, ОСОБА_4, біля 8 години ранку, будучи невдоволеним тим, що солдат ОСОБА_1 без його дозволу вийшов зі строю, наказав потерпілому піднятися на 2-ий поверх казарми, де умисно наніс ОСОБА_1 по сідницям один удар дерев'яною палкою, спричинивши синець, тобто легке тілесне ушкодження.
Після цього, в цей же час, 29 червня, ОСОБА_4, в приміщенні казарми, пред'являючи надумані претензії солдату ОСОБА_2 з приводу його поганого контролю за діями солдата ОСОБА_1, наніс ОСОБА_2 п'ять ударів дерев'яною палкою по сідницям, спричинивши також легкі тілесні ушкодження.
Крім того, в цей же день, близько 15 години, в приміщенні казарми, ОСОБА_4, умисно наніс ОСОБА_1 один удар кулаком в грудну клітину, в результаті чого
останньому було спричинено фізичний біль.
В апеляції адвокат ОСОБА_3, не погоджуючись з рішенням суду, просить вирок скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях ОСОБА_4 складу злочину. При цьому робиться посилка на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильність тлумачення закону і його істотні порушення.
На думку апелянта ні на досудовому слідстві ні в судовому засіданні не було здобуто достатніх беззаперечних доказів вини ОСОБА_4 в скоєнні інкримінованого діяння, крім показів потерпілих . Останні ж, почали свідчити про факти насильства відносно них, лише у військової прокуратурі. Раніше, жоден з них не оскаржував нестатутні дії сержанта командуванню і результатами службової перевірки ці факти виявлені не були Як не були виявлені і будь які тілесні ушкодження у потерпілих при чергових медичних обстеженнях в військовой частині.
Далі в скарзі стверджується, що в силу упередженого ставлення, суд безпідставно відхилив заяви засудженого про те, що у коморі, де нібито був побитий ОСОБА_1, він не міг знаходиться, бо ключі від неї були відсутні. А також не прийняв до уваги покази свідка ОСОБА_7 - командира роти, в частині того, що вказані ключі знаходяться під охороною днювального у спеціальному тубусі, до якого сторонні особи не могли мати доступу. Крім того, цей же командир роти впевнено заявляв в суді, що якби був побитий хто не будь із його підлеглих, то він знав би про це.
На думку адвоката, не можуть впливати на доведеність вини ОСОБА_4 і висновки судово-медичної експертизи, які тільки підтверджують сам факт наявності у потерпілих тілесних ушкоджень, котрі можуть співпадати за часом та способом нанесення і бути спричинені при інших обставинах, а не від дій його підзахисного.
Крім того, посилаючись на факт закриття органами досудового слідства кримінальної справи в частині застосування засудженим фізичного насильства відносно солдата ОСОБА_5(за відсутністю події злочину), адвокат в цілому робить висновок про надуманість приводів та підстав до порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 і його незаконне засудження.
Допустив і інші порушення кримінально-процесуального законодавства, в тому числі не дав оцінки доказам з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, суд, в супереч ст. 22 КПК України, помилково визнав ОСОБА_4 причетним до злочину. В зв'язку з цим, на погляд адвоката, вирок не можна визнати законним і обгрунтованим.
Заслухавши доповідача, виступ захисника-адвоката ОСОБА_3 в підтримку апеляції, думку прокурора та потерпілих, які вважали необхідним вирок залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, суд регіону приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_4 за ст. 424 ч.2 КК України засуджений необгрунтовано є безпідставним, оскільки висновок суду 1-ї інстанції про винність засудженого в скоєному відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на повно та об'єктивно досліджених в судовому засіданні і належним чином оцінених та наведених у вироку доказах, які зібрані по справі.
В обґрунтування вироку про винність ОСОБА_4 в застосуванні насильства щодо підлеглих, правильно покладені покази потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, в тому числі і на очних ставках з засудженим, наведені в рішенні суду пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, які були послідовні на протязі всього провадження по справі, доповнювали один одного і узгоджувались як між собою, так і з іншими доказами. Вони ж, в супереч твердженням апелянта, підтверджуються висновками проведених по справі судово-медичних експертиз про характер та ступень
тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілим.
Будь - яких підстав не довіряти показам потерпілих та наведених в вироку свідків, в матеріалах справи не має.
З належною повнотою перевірялась в судовому засіданні, чому дана належна оцінка у вироку, і заява ОСОБА_4 щодо неможливості його знаходження 22 червня у приміщенні комори казарми, де було вчинено насильницькі дії щодо ОСОБА_1. При цьому суд, дав належну оцінку всім зібраним по справі доказам в їх сукупності, обгрунтовано визнав покази потерпілого ОСОБА_1 достовірними, а твердження підсудного розцінив як намагання уникнути відповідальності за вчинене та мотивовано відхилив їх.
Що стосується посилання адвоката на факт закриття органами досудового слідства кримінальної справи в частині застосування засудженим фізичного насильства відносно солдата ОСОБА_5 (за відсутністю події злочину), то ці обставини, навпаки, тільки підтверджують об'єктивність та всебічність дослідження доказів по справі, правильність їх оцінки і законність наступних висновків. Рішення було прийнято на користь ОСОБА_4, об'єм його обвинувачення зменшено, що не може бути розцінено стороною захисту, як упередженість з боку органів слідства.
Всупереч твердженням адвоката, не перешкодило і не могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і те, що про заподіяне насильство, потерпілі почали свідчити лише в військової прокуратурі, а командування ці факти не виявило, в тому числі і при чергових медичних обстеженнях. Як пояснили потерпілі, про насильство з боку ОСОБА_4 вони нікому не доповідали тому, що боялись принижень з боку спів службовців. І лише після того, як слідчий при проведенні перевірки, в присутності медичного працівника виявив у них синці, вони вимушені були розповісти правду. Що стосується командування роти, то контроль з його боку за фактичним станом справ в підрозділі та проведенням чергових медичних оглядів, був формальний і тому всі факти нестатутних відносин скривалися. (а.с. 34, 37-38, 40). На ці недоліки органи досудового слідства відреагували відповідним поданням на адресу командира військової частини А0231.
Таким чином, повно і всебічно розглянувши справу, суд гарнізону постановив законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Такий висновок не спростовують і інші доводи апеляційної скарги.
Порушень кримінально-процесуального закону, які могли б потягнути за собою скасування або зміну вироку - не встановлено.
Покарання ОСОБА_4 призначено з урахуванням характеру та ступені суспільної небезпеки скоєного, обставин справи та даних про особу засудженого, а тому відповідає скоєному і є справедливим.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 362, 366 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 18 вересня 2008 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 - без задоволення.
ВІРНО ЗА НАЛЕЖНИМИ ПІДПИСАМИ: СУДДЯ ВІЙСЬКОВОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЦЕНТРАЛЬНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ