Справа №2-360/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2009 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого     - судді Ружицької Т.В.

при секретарі     -     Авдєєнко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Євпаторійського міського суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку заробітної плати та моральної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що вона з 01 липня 2007 року працювала у відповідача на посаді бухгалтера, з заробітною платою у розмірі 600 грн. щомісячно.

31 грудня 2007 року трудовий договір було розірвано на підставі п.4 стю 36 КЗпП України. Проте, за період роботи їй була виплачена заробітна плата лише за липень 2007 року, за останні п'ять місяців відповідач їй не виплатив заробітну плату. Просить стягнути з відповідача заробітну плату в розмірі 2653 грн. 83 коп., компенсацію за затримку заробітної плати в розмірі 1497 грн. 90 коп., моральну шкоду в розмірі 1500 грн..

В судовому засідання позивачка підтримала свої позовні вимоги, дала пояснення аналогічні викладеному у позові, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та врахувати те, що вона звернулася до суду лише через три місяці, оскільки вважала, що відповідач сплатить їй заборгованість по заробітній платі у добровільному порядку.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили у їх задоволенні відмовити Відповідач пояснив, що позивачці сплачено заробітну плату, інакше би він не зміг сплатити пенсійні та соціально-страхові внески, про що надав суду лист з Управління пенсійного фонду України в Сакському районі АР Крим № 1132/02-05 від 04 березня 2009 року, згідно якого відповідач з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року сплачував відчислення до пенсійного фонду за найману працю робітників і заборгованості немає, а також лист Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків № 168/05 від 04 березня 2098 року, згідно якого він сплачував зазначені відчислення.

Вислухавши доводи позивачки, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступними підставами.

Судом встановлено, що позивачка з 01 липня 2007 року працювала у відповідача на посаді бухгалтера, що підтверджується трудовим договором від 01 липня 2007 року, укладеного між сторонами, згідно якого позивачка зобов'язалася виконувати роботу бухгалтера, а відповідач зобов'язався   сплачувати її працю щомісячсно в розмірі 600 грн.

Зазначений договір зареєстровано Сакським міськрайоним Центром зайнятості 05 липня 2007 року за № 7277.

Зазначений трудовий договір було розірвано 31 грудня 2007 року на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням. За період роботи позивачці було виплачено заробітну плату за липень 2007 року, а з серпня 2007 року по грудень 2007 року заробітна плата їй не виплачувалася і кінцевий розрахунок з позивачкою не проведено.

Таким чином, заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2007 року по грудень 2007 року складає 2653 грн. 83 коп., що що підтверджується розрахунком заборгованості заробітної плати. Кінцевий розрахунок при звільненні складає 157 грн. 06 коп., що підтверджується зазначеним розрахунком.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного договору.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, ст. 115 Кодексу законів про працю України, кожний має право на заробітну плату не нижче гарантованого державою мінімуму, яка повинна виплачуватися регулярно в робочі дні, не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні робітника, виплата всіх сум, що причитаються йому від підприємства, установи, організації, проводиться у день звльнення. Якщо робітник в день звільнення не працював, то зазначені суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим робітником вимог про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України, якщо невиплата за виною власника або уповноваженого ним органу звільненому робітнику сум, що йому повинні бути надані, в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутністі спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити робітнику його середній заробіток за весь час затримання по день фактичного розрахунку.

Таким чином, на день подачі позовної заяви, компенсація за затримку розрахунку при звільненні позивачці складає 1497 грн. 90 коп. ( 499 грн. З коп. - фактична заробітна плата, затримка розрахунку при звільненні - 3 місяці = 499, 3x3 = 1497 грн. 90 коп.)

Відповідачем не надано доказів, що спростовували би вимоги позивачки.

Суд не приймає до уваги надані відповідачем листи з Управління пенсійного фонду України в Сакському районі АР Крим № 1132/02-05 від 04 березня 2009 року та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків № 168/05 від 04 березня 2098 року, окільки зазначені внески є обов'язковими і вони сплачуються незалежно від виплати працівникам заробітної плати.

Так, відповідно до п.6 ст.20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, внески пенсійному фонду необхідно сплатити не пізніше 20 календарного дня з дати закінчення звітного місяця, незалежно від того, сплачувалася зарплата працівникам, чи ні.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягають стягнення заборгованість по заробітні платі в розмірі 2653 грн. 83 коп. та компенсація за затримку виплати заробітної плати в розмірі 1497 грн. 90 коп.

Крім того, тривала невиплата заробітної плати відповідачем причинила позивачці моральну шкоду, оскільки у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по виплаті заробітної плати, тобто, прямого порушення ст.115 КЗпП України, позивачка тривалий час не мала коштів до існування, на придбання предметів першої необхідності, в тому числі, на утримання своєї сім'ї, зазнав постійні переживання, пов'язані з бездіяльністю відповідача. Таким чином, діями відповідача порушені права позивачки, що передбачені Законом України «Про оплату праці», а також права громадянина, що закріплені ст. 43 Конституції України

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган відшкодовує працівнику моральну шкоду у випадку, якщо з його вини були порушені

законні права працівника,  що привело до моральних страждань, втрати     нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових сузиль для організації свого життя.

З урахуванням ступеню вини відповідача, характеру і глибини внутрішніх переживань, необхідності організувати свої життя інакше, виходячи з обставин спричинення шкоди, що позивачка перенесла нервовий стрес, враховуючи поведінку обох сторін, їх матеріальний стан, а також, у зв'язку з такими подіями позивачка хвилювалася, витрачала час та намагалася відновити порушений звичний для неї порядок життя, вимушена займатися захистом свого порушенного права, виходячи з принципів розумності і справедливості, суд вважає, що розмір заподіяної моральної шкоди складає 400 грн. Така компенсація моральної шкоди є справедливою, виваженою та зрозумілою.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судові витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

На підставі ст.43 Конституції України, ст.ст.2, 5, 21, 22 Закону України «Про оплату праці», ст.9, 21, 94, 115, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст. 10,11, 57-60, 88, 209, 212, 214, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку заробітної плати та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2653 грн. 83 коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 1497 грн. 90 коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 400 грн. 00 коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір: державне мито у розмірі 51 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.