Справа № 22ц-874/09 Головуючий у І інстанції Грушицький А.І.
Категорія 20 Доповідач Стрільчук В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2009 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Подолюка В.А,
при секретарі - Самуленку В.О.,
з участю відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, - гаражний кооператив «Шляховик», про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання договору міни недійсним та визнання права власності на гараж за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 30 квітня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 30 квітня 2009 року в позові відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 12 червня 2009 року постановлено стягнути з ОСОБА_2 в доход держави 99 грн. 71 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати це рішення, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що цегляний гараж НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Шляховик» на підставі свідоцтва про право власності від 15 лютого 2008 року, виданого виконкомом Луцької міської ради, належав ОСОБА_1. За договором міни від 7 жовтня 2008 року, посвідченим нотаріально, ОСОБА_1 відчужив згаданий гараж Форманюку С.І. Станом на 5 жовтня 2006 року ОСОБА_1 не був власником спірного гаража як нерухомого майна. Підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання за позивачем права власності на цей гараж немає. Також ним не наведено і підстав для визнання недійсним договору міни.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Встановлені судом та наведені вище обставини підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, виданим на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 7 лютого 2008 року № 72-29 свідоцтвом від 15 лютого 2008 року про право власності ОСОБА_1 на цегляний гараж НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Шляховик» (а. с. 123), фактом відсутності до цього часу в ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на спірне майно, договором міни гаража на житловий будинок від 7 жовтня 2008 року, за яким ОСОБА_1 обміняв належний йому гараж на житловий будинок ОСОБА_3 в селі Чаруків Луцького району (а. с. 124).
Свої позовні вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу гаража та визнання права власності на нього ОСОБА_2 обґрунтував тим, що 5 жовтня 2006 року він за домовленістю з власником гаража НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Шляховик» ОСОБА_1 купив у нього це нерухоме майно за 1500 доларів США. Однак відповідач відмовляється від нотаріального посвідчення договору і вимагає звільнити гараж.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтями 210, 640, 657 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Такий договір є укладеним з моменту державної реєстрації. Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Судом встановлено, що станом на 5 жовтня 2006 року, тобто день, коли згідно з позовними вимогами був укладений договір, який ОСОБА_2 просить визнати дійсним, ОСОБА_1. спірний гараж не належав на праві власності, оскільки він не набув його у встановленому законом порядку (ст. ст. 331, 334 ЦК України), а відтак і не вправі був відчужувати це майно іншим особам.
Тому укладена сторонами угода не тягне за собою ніяких правових наслідків і на дані правовідносини не поширюються правила ч. 2 ст. 220 ЦК України про можливість визнання судом дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, у випадку його виконання та ухилення однієї із сторін від такого посвідчення.
Що стосується передачі ОСОБА_2 ОСОБА_1. грошових коштів, то у випадку доведеності факту їх безпідставного отримання відповідачем позивач вправі у встановленому законом порядку заявити вимогу про їх повернення.
Виходячи з викладеного, давши вірну оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 і представника гаражного кооперативу «Шляховик», права та інтереси яких не порушені, не вплинув на правильність вирішення спору по суті. Тому відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України дана обставина не може бути підставою для скасування рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 30 квітня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді :