Справа №2а-9243/09/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
«18» серпня 2009 року |
м. Одеса |
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бутенко А.В.,
при секретарі - Рачкові О.І.,
за участю сторін:
представник позивача - ОСОБА_1 (по довіреності)
від відповідача представник - ОСОБА_2 (по довіреності)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до військової частини А2238 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на службове відрядження в сумі 150 грн.
ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_3 до військової частини А2238 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на службове відрядження в сумі 150 грн.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з тих підстав, що він проходить військову службу за контрактом начальником гаражу військової частини А 2214 (м. Одеса). В період з 25.11.2008 по 29.11.2008 року він знаходився у службовому відрядженні у місті Бахчисарай ( АРК Крим) у зв'язку із здачею військового майна. Відповідно до п.1. Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 17.01.2000 року № 9, за кожний день перебування у відрядженні, й за час перебування в дорозі виплачуються добові, витрати на проїзд до місця відрядження та назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду. З урахуванням тривалості відрядження та за правилами нарахування добових підлягають до виплати грошові кошти в сумі 150 грн. Зазначені кошти фінансовою службою військової частини А 2238 не виплачуються у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень для здійснення зазначених виплат, що є протиправною бездіяльністю.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав посилаючись на те, що відповідно до п.1.2 зазначеної Інструкції, військовослужбовці у службові відрядження можуть направлятися в разі дійсної потреби та за наявності коштів на відрядження. Кошторисні призначення для виплати витрат на відрядження на момент вибуття військовослужбовця у відрядження та після його повернення були відсутні. При цьому представник відповідача підтвердив, що правовідносини, які виникли у ході виконання прапорщиком ОСОБА_3 обов'язку військової служби дійсно регулюються законодавством України про відрядження. У зв'язку з чим позивач має право на їх відшкодування.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що брали участь у справі, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач проходить військову службу в Збройних силах України, що згідно з положеннями п.15 ч.1 ст.3 КАС України відноситься до поняття публічної служби. Спори щодо проходження служби, у тому числі й спори щодо отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно з п.2 ч.1 ст.17,104 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Прапорщик ОСОБА_3 проходить військову службу за контрактом начальником гаражу у військовій частині А2214, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1, виданого 20.10.1997 року (а.с.9). Військова частина А 2214 знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини А 2238, що підтверджується копією доручення командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України від 11.11.2005 року № 41 (а.с.31).
Суд встановив, що в період з 25.11.2008 по 29.11.2008 позивач на підставі наказів командира військової частини А 2214 знаходився у службовому відрядженні у місті Феодосія (АРК Крим) у зв'язку із здачею майна автомобільної служби, що підтверджується копією наказу командира військової частини А 2214 № 187 від 24.11.2008р. (а.с.10) та посвідчення про відрядження № 25/3/1911 від 24.11.2008р. (а.с.7).
Відповідно до ст.121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання компенсацій у зв'язку із службовими відрядженнями, але виплати відповідачем не здійснюються. Грошові кошти для виплати витрат на відрядження у відповідача були відсутні, що підтверджується довідкою відповідача від12.08.2009 року № 154/13/297 (а.с.40).
Відповідно до п.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 17.01.2000 року № 9 (далі - Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини, в якій службовець проходить службу. У службові відрядження військовослужбовці можуть направлятися в разі дійсної потреби та за наявності коштів на відрядження, з військових частин, які утримуються на самостійних штатах, командиром військової частини.
Тривалість службового відрядження обчислюється за кількістю днів перебування у відрядженні, з урахуванням вихідних, святкових і неробочих днів та часу перебування у дорозі.
Військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, направленим у службові відрядження одиночним порядком, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, й за час перебування в дорозі виплачуються добові у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених Інструкцією.
В одному з таких випадків виплата добових військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом не провадиться за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати або морське грошове забезпечення.
Судом встановлено, що під час знаходження у службовому відрядженні польові виплати позивачу не здійснювались, морське грошове забезпечення не виплачувалось, будь-яких наказів про направлення та зарахування позивача у розпорядження відповідного начальника (командира) не видавалось, що підтвердив представник відповідача.
Відповідно до п.1 Інструкції виплата добових провадиться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця у пункт (пункти) службового відрядження та вибуття з нього (з них). Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій).
Суд встановив, що на посвідченні про відрядження є засвідчені печаткою відмітки про дати прибуття військовослужбовця до місця відрядження та вибуття з нього.
Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. N 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», із змінами від 19.03.2008 року № 209, норми відшкодування витрат на відрядження у межах України для державних службовців і працівників підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються(фінансуються) за рахунок коштів бюджетів встановлені у розмірі 30 гривень. Тобто, за кожен день перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові і неробочі дні та час перебування у дорозі, йому мають виплатити добові у розмірі 30 гривень. При цьому день вибуття у відрядження і день прибуття з нього враховуються як два дні.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з ст. 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що грошові компенсаційні виплати у вигляді добових віднесено до додаткової заробітної плати.
Судом встановлено, що позивачу не були виплачені добові за відрядження, що визнається представником відповідача та підтверджується довідкою від 12.08.2009 року № 154/13/302(а.с.42). Сума добових, що підлягала виплаті позивачу складає 30 грн. на добу. Таким чином за період відряджень виплаті позивачу підлягали добові у сумі 150 грн.
В частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності військової частини А2238 протиправною, суд дійшов до висновку про те, що відповідачем нарахування коштів за витратами на відрядження не проводилися в зв'язку з відсутністю кошторисних призначень, що підтверджується довідками (а.с.11,40), тобто відповідач не мав можливості здійснити виплати. При цьому він не відмовляється від виконання обов'язку щодо задоволення права позивача на отримання зазначених витрат. Крім того відповідач наприкінці 2008 року звертався до командування Військово-морських сил Збройних Сил України із замовленнями про зміни до кошторису та збільшення фінансування військової частини за кодом видатків на відрядження, але належного фінансування не отримав. В 2009 році кошторисні призначення за такими видатками відповідачем не могли бути використані для виплати заборгованості в зв'язку з дотриманням бюджетної дисципліни на поточний рік та неможливістю здійснення виплат за 2008 рік, які не визнані кредиторською заборгованістю за рахунок коштів 2009 року.
За цих умов, бездіяльність відповідача щодо своєчасного відшкодування витрат на службові відрядження позивачу за 2008 рік не може бути визнана протиправною.
Посилання відповідача на п.1.2 Інструкції щодо направлення військовослужбовців у службові відрядження за наявності коштів на відрядження не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів, оскільки позивач був направлений у службові відрядження за наказами командира військової частини А 2214, який, відповідно до п.1.2.5 зазначеної Інструкції діяв у межах повноважень та на виконання розпоряджень Міністерства оборони України.
Тривала невиплата добових та витрат на відрядження з боку відповідача, який не має можливості їх виплатити, порушує право позивача на відшкодування витрат та одержання компенсацій у зв'язку із службовими відрядженнями, передбачене ст.121 КЗпП України та, відповідно до ст.2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обмежує військовослужбовця у правах, визначених законодавством України.
Суд, встановивши під час офіційного з`ясування обставин у справі невідповідність дій суб`єкта владних повноважень законові повинен прийняти постанову в порядку ст.162 КАС України про задоволення позовних вимог.
Враховуючи встановлені судом обставини та наявні в матеріалах справи письмові докази, а також факт визнання представником відповідача позовних вимог щодо наявної заборгованості, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати необхідно розподілити за правилами ст. 94 КАС України.
Керуючись положеннями Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, ст.ст. 4, 6, 86, 94, 158-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_3 до військової частини А 2238 задовольнити частково.
2. Стягнути з військової частини А 2238 (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 26, реєстраційний рахунок 35211010002840 в ГУДКУ в Одеській області, КЕКС 1140, МФО 828011) на користь ОСОБА_3 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти за витратами на відрядження у сумі 150 грн. (сто п'ятдесят) гривень.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Судові витрати розподілити за правилами ст. 94 КАС України.
Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили у разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня ухвалення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 21.08.2009 року.
Суддя Бутенко А.В.