Справа № 2-а-13118/08/1570

                               

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

  04 березня 2009 року                                                                                  м. Одеса

 

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

                               головуючого судді                                            Потоцької Н.В.

                               при секретарі                                                    Заліській Л.В.

 

         за участю сторін:

                                    позивачки                                         - не з'явилась           

                                   представника відповідача               - не з'явився

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни, суд, -

 

В С Т А Н О В И В :

 

Позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом в якому вказала, що згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV (зі змінами та доповненнями) вона є дитиною війни.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону з 01 січня 2006 року їй повинна була виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але у 2006-2007 році вказана допомога не виплачувалась.

Законом України № 3235- IV від 20.12.2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» (ст.77, 110) і Законом України № 489-4 від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» (ст.71, 12) призупинена дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року визнано неконституційними норми Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо призупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Позивачка вважає, що її права були відновлені рішенням Конституційного Суду України і просить визнати дії управління Пенсійного Фонду України в Малиновському районі м. Одеси незаконними і зобов'язати відповідача провести перерахунок її пенсії з урахуванням державної соціальної допомоги за 2006-2007 роки.

Управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області надало до суду заперечення на позовну заяву (а/с-11), у яких з посиланням на відсутність внесених до діючого законодавства змін щодо фінансування виплат, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», унеможливлює виконання рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року.

Згідно зі ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ст.28, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим Законом, а не для визначення надбавок.

Крім того, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному закону провадиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України, тому здійснювати виплати управління Пенсійного Фонду України в Іванівському районі Одеської області не мало змоги.

Відповідач вважає що позовну заяву необхідно залишити без задоволення.

Позивачка, належним чином повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, не з'явилася, надала до суду заяву, просить слухати справу у її відсутність (а/с-15).

Відповідно до ч. 3 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області - в судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином (а/с-17), про причини неприбуття до суду не повідомив. Своїми процесуальними правами, передбаченими ст.49 КАС України, не скористався.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що справу можливо розглянути без участі представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Приписами ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначено, що дитина війни, це особа,  яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої  світової  війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

В статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (№2195- ІV від 18.11.2004 року зі змінами) зазначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,  відноситься до соціальної категорії - дитина війни, і має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, що знаходяться в матеріалах адміністративної справи: паспорт громадянки України серії НОМЕР_1 (а/с-5).

Згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006р. №3367-ІV пункт 17 статті 77 вказаного Закону виключено, а статтю 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з Державного бюджету у 2006 році не проводилось.

Вказані вище положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не визнавалися неконституційними, отже для проведення спірних виплат у 2006р. правові підстави відсутні, а тому позовні вимоги позивача  про зобов'язання  відповідача нарахувати та виплатити недоплачену  соціальну допомогу з 01 січня 2006 року по 31.12.2006 року не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України   «Про Державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами), дію  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004 року (зі змінами) зупинено на 2007 рік.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами),  яким зупинено на 2007 рік  дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» -  визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано  неконституційним).

Згідно п. 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, зазначене рішення має преюдиціальне значення для судів при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Законів, що визнані неконституційними.

В  ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року зворотної дії в часі не має і на період до 9 липня 2007 року не поширюється.

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що з 09.07.2007 року - з дня прийняття рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 відновлено право позивачки - ОСОБА_1 - на нарахування та отримання  підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком і її вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Статтею 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що Управління Пенсійного Фонду, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет.

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України, управління Пенсійного Фонду може здійснювати з бюджету будь-які бюджетні зобов'язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет.

Враховуючи зазначені норми законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення на її користь невиплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року.

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Розмір мінімальної пенсії  за  віком  визначається  лише  за  правилами, передбаченими  частиною першою  статті  28  Закону  України  "Про   загальнообов'язкове   державне  пенсійне  страхування",  іншого нормативно-правового  акта,  який би визначав цей розмір або встановлював інший  розмір,  немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідачів на ч.3 ст. 28 Закону  України  "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з  якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений  абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно  для визначення розмірів пенсій,  призначених згідно з цим Законом,  оскільки  наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для  відмови  в  реалізації  позивачу  конституційної  гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком, як дитині війни.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.

Статтею 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної  Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134\00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок , вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як  lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, суд вважає, що чинне правове положення - Закон України «Про соціальний захист дітей війни» - передбачає виплату щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, тому державні органи не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку - надання підвищення пенсії дітям війни,  держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Виходячи з вище викладеного, позовні вимоги позивача про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області нарахувати та виплатити недоплачену допомогу до пенсії, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмiрi 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, якi втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.

Керуючись  ст.ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ,ст. ст. 6-8, 72, 128, 158-163, 167 КАС України суд, -

 

                                                         ПОСТАНОВИВ:

 

          Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни - задовольнити частково.

          Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.    

 

 

                     Суддя                                                                          Потоцька Н.В.