Справа №2-908/2009р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2009 року        Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

                         головуючої судді:  Шелудякова Л.В.,

                         при секретарі:        Лабовкіній Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» про стягнення нарахованої, але не сплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

    Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача посилаючись на те, що наказом №63 від 6 лютого 2004 року її було прийнято на посаду бухгалтера-ревізора аудиторського бюро ВАТ «Тепловозоремонтний завод», а наказом №219 від 23 березня 2009 року – звільнено за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України.

На день звільнення з роботи відповідачем їй була нарахована заробітна плата за листопад, грудень 2008 року та січень, лютий, березень 2009 року та розрахункові.

Після багатьох звернень до керівництва заводу про виплату заборгованості по заробітній платі їй було відмовлено,  посилаючись на відсутність коштів.

Діями відповідача їй завдано моральну шкоду.

Враховуючи вищезазначене, просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не сплачену їй заробітну плату за листопад, грудень 2008 року та січень, лютий, березень 2009 року і середній заробіток за період затримки з 23 березня 2009 року по дату отримання заробітної плати та розрахункових та моральну шкоду в сумі 1000 грн.

В судовому засіданні позивач вимоги позовної заяви підтримала, дала пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві та просила позов задовольнити.

    Представник відповідача ОСОБА_2 позов в частині стягнення з підприємства нарахованої позивачу, але не виплаченої заробітної плати визнав. Також, він частково визнав позов в частині стягнення з підприємства середнього заробітку позивача за два місяця. Позов в частині стягнення моральної шкоди не визнав, оскільки вважає, що позивачем не доведено її заподіяння ВАТ «Тепловозоремонтний завод».

    Суд заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, по позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

    Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, а саме, копіями наказів, копією трудової книжки, те, що наказом №63 від 6 лютого 2004 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в заводоуправління ВАТ «Тепловозоремонтний завод» бухгалтером-ревізором аудиторського бюро, наказом №313/к від 22 грудня 2008 року з 16 грудня 2008 року переведена бухгалтером центральної бухгалтерії заводоуправління, а наказом №219 від 23 березня 2009 року – звільнено за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.3-7).

На день звільнення з роботи ВАТ «Тепловозоремонтний завод» позивачу ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата за листопад, грудень 2008 року та січень, лютий, березень 2009 року та розрахункові в сумі 7470 грн. 38 коп. (а.с.10).

Відповідно до довідки ВАТ «Тепловозоремонтний завод» станом на 28 травня 2009 року заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 становить 3963 грн. 40 коп. Дана сума заборгованості існує і на день розгляду справи, що визнали сторони.

Згідно довідки ВАТ «Тепловозоремонтний завод» №1217 від 17 квітня 2009 року середня заробітна плата ОСОБА_1 за час її роботи складала 1245 грн. 70 коп. (а.с.9).

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.

Таким чином, оскільки при звільненні позивача з роботи з нею не було проведено повний розрахунок,  заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 3963 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача ВАТ «Тепловозоремонтний завод» на користь позивача ОСОБА_1

При визначенні розміру відшкодування за затримку розрахунку, суд враховує розмір спірної суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інші обставини справи (п.20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці») та приходить до висновку про необхідність стягнути з ВАТ «Тепловозоремонтний завод» на користь ОСОБА_1   за затримку розрахунку 3737 грн. 10 коп. – середній заробіток позивача за три місяці.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Сам факт лише не виплати позивачеві належних грошових сум при звільненні не тягне за собою автоматично відшкодування працівникові моральної шкоди.

Позивачем не надано доказів, що не виплата відповідачем належних їй грошових сум при звільненні, призвело до її втрат немайнового характеру, нормальних життєвих зв’язків вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. А виходячи зі змісту ст.237-1 КЗпП України, стягнення із відповідача (власника) моральної шкоди лише на підставі заяви працівника про порушення його прав у сфері трудових відносин у зв’язку із невиплатою належних їй грошових сум, за відсутністю доказів наявності факту моральних страждань внаслідок цього, не дає права позивачу на відшкодування моральної шкоди, у зв’язку із відсутністю умов для цього, а тому у задоволенні позову у даній частині необхідно відмовити.

Відповідно до правил ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Як визначено ч.4 Декрету КМУ «Про Державне мито», від сплати державного мита звільняються позивачі - за позовами про стягнення заробітної  плати, з іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин. Ці витрати покладаються на відповідача (державу) після розгляду справи судом.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування судового збору, відповідно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача необхідно стягнути на користь держави 77 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Виходячи із наведених обставин, керуючись ст.ст. 3, 7, 8, 10, 11, 60, 114, 118-120, 209, 212-215,  218  ЦПК України, суд, –    

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод»  на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 3963 грн. 40 коп. (три тисячі дев’ятсот шістдесят три гривні 40 коп.) та 3737 грн. 10 коп. (три тисячі сімсот тридцять сім гривень 10 коп.) за затримку розрахунку при звільненні, а всього 7700 грн. 50 коп. (сім тисяч сімсот грн. 50 коп.).

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод»  на користь держави судовий збір в розмірі 77 грн. 00 коп. (сімдесят сім гривень 00 коп.) та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. (сто двадцять гривень).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційного суду або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: (підпис)

ВІРНО: