Справа № 2-1556/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 серпня  2009 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської  області в складі:

головуючого судді – Ротар М.М.,

при секретарі – В’юшкіній Г.П.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до Комунальної установи Вознесенська центральна районна лікарня (далі – КУ Вознесенська ЦРЛ), про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2009 року ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до КУ «Вознесенська ЦРЛ», про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди,  в якому вказувала, що 10 грудня 1956 року її було прийнято на посаду медсестри до Вознесенської міжрайлікарні. 01 січня 1998 року у зв’язку з реорганізацією її було переведено на посаду медсестри з масажу фізіотерапевтичного кабінету поліклінічного відділення. Наказом головного лікаря району від 01.04.2009 року № 91-ос її було звільнено з займаної посади з 01 квітня 2009 року у зв’язку із скороченням штату, згідно з п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою допомоги згідно чинного законодавства та компенсації за невикористану відпустку. З наказом про звільнення її було ознайомлення 5-7 квітня 2009 року.

Посилаючись на те, що її звільнення було незаконним, оскільки в день звільнення вона перебувала на лікарняному, крім того їй не пропонували іншої посади, як то передбачено ч.2 ст.40 КЗпП України, а також при звільненні не було враховано, що вона має переважне право на залишенні на роботі, позивачка просила визнати наказ від 01.04.2009 року незаконним та поновити її на роботі.  Крім того просила стягнути з відповідача спричинену їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 2000 гривень і яка полягала в тому що були порушені її трудові права, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та просила також стягнути судові витрати.  

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1   та її представник ОСОБА_2  вимоги, викладені в позовній заяві, підтримали в повному обсязі, крім цього доповнили свої позовні вимоги вимогою про стягнення судових витрат на правову допомогу.  

Представник відповідача КУ Вознесенська ЦРЛ – позовні вимоги не визнала, при цьому надала суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначила, що звільнення позивачки було проведення з дотримання процедури передбаченої законодавством, про що вона було своєчасно повідомлена, крім того наказом від 03.08.2009 року № 231ос було внесено зміни до наказу № 91 ос від 01.04.2009 року, відповідно до яких ОСОБА_1  вважається звільненою з 02 квітня 2009 року.  

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 10 грудня 1956 року ОСОБА_1  була прийнята на посаду медсестри до Вознесенської міжрайлікарні. 01 січня 1998 року у зв’язку з реорганізацією її було переведено на посаду медсестри з масажу фізіотерапевтичного кабінету поліклінічного відділення. Наказом головного лікаря району від 01.04.2009 року № 91-ос її було звільнено з займаної посади з 01 квітня 2009 року у зв’язку із скороченням штату, згідно з п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою допомоги згідно чинного законодавства та компенсації за невикористану відпустку.

В судовому засіданні підтвердилася та обставина, що ОСОБА_1  перебувала на лікарняному з 25 березня 2009 року по 01 квітня 2009 року.

За таких обставин, виносячи наказ № 91-ос про звільнення ОСОБА_1   01.04.2009 року відповідачем було дійсно порушені вимоги ч.3 ст.40 КЗпП України, яка забороняє звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності.

Між тим, в судовому засіданні було встановлено, що відповідачем було винесено наказ № 231ос від 03.08.2009 року «Про внесення змін до наказу по Вознесенській ЦРЛ від 01.04.2009 року № 91-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » в якому була змінена дата звільнення ОСОБА_1  з 01 квітня 2009 року на 02 квітня 2009 року». Про що було повідомлено позивачку ОСОБА_1 шляхом направлення їй цінного листа, з копією вищеназваного наказу, який вона отримала 10 серпня 2009 року особисто під підпис. Також було запропоновано позивачу надати трудову книжку для внесення змін стосовно дати звільнення.

Таким чином відповідачем було в добровільному порядку виправлена помилка шляхом зміни дати звільнення на іншу і таким чином  на момент розгляду справи відповідачем були усуненні порушення ч.3 ст.40 КЗпП України.  

Згідно статті п.1 ст.40  КЗпП  України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірвано у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

З метою виконання заходів оптимізації мережі, приведення у відповідність з вимогами наказу Міністерства охорони здоров’я України № 33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» адміністрацією відповідача було прийнято рішення скорочення чисельності штатів, про що письмово звернулися до голови профспілки ЦРЛ з клопотанням надати дозвіл на скорочення чисельності штатів.

Наказом № 23к від 22.01.2009 року «Про зміни в штатному розписі на 2009 рік» був скорочений ліжковий фонд стаціонарного відділення лікарні на 25 ліжок та скорочені ставки, в тому числі і ставки медсестри фізіотерапевтичного кабінету, яких залишилося дві ставки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дійсно мало місце скорочення посади медсестри фізіотерапевтичного кабінету, яку займала позивач ОСОБА_1

23 січня 2009 року відбулося засідання профспілкового комітету Вознесенської ЦРЛ стосовно розгляду подання адміністрації про надання дозволу на скорочення штатних одиниць.

На засіданні профспілкового комітету була присутня позивач ОСОБА_1 , якій роз’яснювалося, що вона попереджається про звільнення її по закінченню двох місяців. Вищезазначена обставина підтверджується протоколом засідання профспілкового комітету  № 2 від 23 січня 2009 року та не заперечується самою позивачкою. Згідно цього ж протоколу було визначено, що посади, які б можна було запропонувати вивільненим працівникам КУ Вознесенський ЦРЛ були відсутні.  23 січня 2009 року відповідачем була отримана згода профспілкового комітету на звільнення працівників за скороченням штатів, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, про що було повідомлено працівників.

Згідно з ч.1 ст. 42 КЗпП України  при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається  сімейним – при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві та т. і.

Між тим позивачем не надано суду доказів про кваліфікацію та її продуктивність праці, а посвідчення про нагороди та заохочення не можуть свідчити про більш високу кваліфікацію та переважне право на залишенні на роботі. Згідно до протоколу засідання профспілкового комітету перевагу було надано жінці, яка має на утриманні двох неповнолітніх дітей, тоді як позивачка є пенсіонеркою, отримує пенсію за віком  та на утриманні у неї відсутні будь-які особи. Дана обставина визнавалася та не заперечувалася в судовому засіданні сторонами.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України інша робота на тому ж підприємстві пропонується працівникові власником одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці лише у разі наявності такої роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

Наданими КУ «Вознесенська ЦРЛ» доказами підтверджується факт відсутності будь-яких вакансій на підприємстві, в тому числі і вакансії, котра б відповідала професійним характеристикам позивача.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача ОСОБА_1  були дотриманні всі вимоги законодавства, а саме відповідач добровільно змінив дату звільнення та позивачка вважається звільненою з 02 квітня 2009 року в той час коли вона вже не перебувала на лікарняному, позивач була попереджена про її звільнення за два місяці до дати звільнення, була отримана згода профспілкового комітету на звільнення, у відповідача не було можливості запропонувати позивачу іншу посаду та переважне право на залишенні на роботі було надано працівнику, який мав на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Таким чином відсутність порушень трудових прав позивача ОСОБА_1  на час розгляду справи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Не підлягаю задоволенню і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки судом не встановлено порушення трудових прав позивача ОСОБА_1  

Відповідно до ст. 79, ч.ч.1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином судові витрати, які були понесені позивачем ОСОБА_1  не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.    

Керуючись ст. ст. 10, 11, 79, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до Комунальної установи Вознесенська центральна районна лікарня про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, судових витрат  – відмовити в повному обсязі.  

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне  оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:   /підпис/                                                                 М.М. Ротар  

Згідно оригіналу: суддя: