Справа № 2-884

2009 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

16 липня  2009 року                    Ізюмський міськрайонний суд  Харківської області

в складі: головуючого:                                                                                    Вергун І. В.

при секретарі:                                                                                                   Ардашевій Я.В.

за участю судового розпорядника:                                                                 ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири удаваною угодою та визнання права власності на 1\2 частину квартири, -                                                            

В с т а н о в и в:

    В квітні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваною угодою та визнання права власності на 1\2 частину квартири.

    В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 19.10.1991 року по грудень 2008 року перебували у шлюбі з відповідачем.  10.04.1997 року за сімейні кошти купили квартиру № 14 в м. Ізюмі по проспекту Леніна, 29 за 7000 доларів США у ОСОБА_4

    Відповідач по справі уклав не договір купівлі – продажу, а договір дарування, який був посвідчений в той же день в Ізюмській державній нотаріальній конторі.

Про це стало відомо після звернення до Ізюмського МБТІ за довідкою про вартість і приналежності квартири в 2008 році.

    Просить суд визнати договір дарування квартири удаваною угодою та визнання права власності на 1\2 частину  спірної квартири.

    Відповідач позов визнав, підтвердивши в судовому засіданні, що дійсно між ним і ОСОБА_4 був укладений договір дарування, замість договору купівлі-продажу, з метою сплати меншого податку, щодо реєстрації цього правочину.

    В судовому засіданні встановлено, що сторони перебуваючи у шлюбі , за спільні кошти придбали спірну квартиру АДРЕСА_1.

    Із ксерокопії розписки вбачається, що 10 квітня 1997 року ОСОБА_4 продала сторонам по справі спірну квартиру, одержавши від сім’ї ОСОБА_3  грошові кошти в сумі 7000 доларів США ( а. с. 9).

    В цей же день ОСОБА_4 подарувала спірну квартиру відповідачу по справі, договір дарування був оформлений в  Ізюмський державній нотаріальній конторі за реєстром № 3-706 ( а. с. 42).

    У судовому засіданні відповідач пояснив, що спірна квартира була куплена за спільні кошти в період шлюбу, договір дарування оформив з метою сплати меншого податку, щодо реєстрації цього правочину.

    Доводи відповідача щодо вчинення купівлі – продажу заслуговують на увагу.

    Проте визнати цей правочин недійсним підстав у суду немає, оскільки закон не передбачає недійсність  удаваного правочну, а лише пропонує застосувати для відносин сторін норми, що регулюють той право чин який сторони дійсно мали на увазі.

    Статтею 235 УК України передбачено, що  удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який  вони насправді вчинили,  відносин сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

    Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 УК України. Вони можуть застосовуватись тільки тоді коли правочин, який сторони дійсно мали на увазі є нікчемними або суд визнає його недійсним.

    Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за  дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу).

    Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що розмір часток майна, що є  об’єктом права спільної сумісної власності є рівним, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

    З огляду на те, що суд задовольняє частково позовні вимоги в частині про визнання договору дарування квартири удаваною угодою і визнає, що  сторони  уклали не договір дарування, а договір купівлі-продажу.

    Керуючись  ст.ст. 10, 11, 209, 214-218, 218 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 235 ЦК України, ст. ст. 60, 70 СК України, суд

В и р і ш и в :

    Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково..

    Визнати, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 10.04.1997 року був укладений договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_2, а не договір дарування який був зареєстрований 10.04.1997 року в Ізюмський державній нотаріальній конторі за реєстром № 3-706.

    Визнати право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_2.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд харківської області шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: