Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

                                                                                                Справа № 2-2258/09

29 липня 2009 року                                      Хмельницький міськрайонний суд    

                                                                          в складі: судді Панасюка В.А.

                                                                          при секретарі Верстюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту укладення договору позики та стягнення боргу,

в с т а н о в и в :

    03 лютого 2009 р. ОСОБА_1 звернулась із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 01 квітня 2002р. між нею та ОСОБА_2 під розписки були укладені договори позики на 32 400 грн. і 54 000 грн., а всього на 86 400 грн. Відповідач зобов’язався повернути борги до 01 квітня 2003 року, але у липні 2003 р. віддав тільки 16950 грн., а від сплати решти суми 69 450 грн. ухиляється. Посилаючись на викладене, просила стягнути з відповідача не повернену суму грошей.

   У судовому засіданні позивачка позов підтримала.

   Відповідач, заперечуючи проти позову, заявив, що грошей у позивачки не позичав.

   Заслухавши учасників процесу, допитавши свідків, перевіривши наявні матеріали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню внаслідок наступного.

   У відповідності з ст.374 ЦК України 1963 року за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні ( позичальникові ) у власність ( в оперативне управління ) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж  роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

   Як стверджує позивачка, вона 01 квітня 2002 року позичила відповідачу 32 400 грн. і 54 000 грн., передавши йому зазначені суми, а він власноручно склав і дав їй відповідні розписки, зобов’язавшись повернути позичені гроші до 01 квітня 2003 року, але зобов’язання виконав з прострочкою тільки частково і 69 450 грн. не віддав.

  На підтвердження цих доводів позивачка надала дві розписки, датовані 01.04.2002 р., зміст яких свідчить, що відповідач дійсно позичив 32 400 грн. та 54 000 грн., а всього 86 400 грн., зобов’язавшись повернути гроші до 01.04.2003 р.

   Запозичення цих сум та власноручне написання ним наданих позивачкою розписок відповідач не заперечує, але стверджує, що гроші позичав не у позивачки, а у іншої особи жіночої статі у «Валентини Борисівни».

   Але ці твердження спростовуються рядом об’єктивних доказів, обставин.

   У вказаних розписках дійсно зазначено, що гроші позичались у ОСОБА_3.

   Пояснюючи цю обставину, позивачка заявила, що всі у тому числі і відповідач знали її як ОСОБА_4, хоча по документах вона ОСОБА_5. У зв’язку з цим написав такі дані у розписках, а вона тоді цьому значення не надала і наслідків не передбачувала.

   Спростовуючи заперечення відповідача, свідок ОСОБА_6, колишній напарник відповідача по бізнесу, заявив, що гроші ОСОБА_2 позичав саме у позивачки. Він, а також свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 пояснили, що позивачку знають як ОСОБА_4.

   Боргові розписки були передані і зберігались саме у позивачки. Ій же відповідач віддав частину боргу, що він підтвердив у судовому засіданні і про що свідчить запис, зроблений позивачкою на звороті розписки на 54 000 грн.

   У березні 2006 року ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_2 з позовом про стягнення боргу ( справа №2-2687/06 ), у якому зазначені ті ж обставини і той же предмет, що і у вирішуваній справі. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 21 вересня 2006 р. її позов задоволений із стягненням з відповідача на користь ОСОБА_3 саме тієї суми заборгованості.

   Відповідач з рішенням погодився, його не оскаржив, чим підтвердив як укладення договору так неповну сплату ним боргу.

   При наявності таких конкретних  обставин слід вважати, що позивачка і вказана у розписках у якості позичальника ОСОБА_3 є однією і тією ж особою, у якої відповідач позичив гроші, а взятого зобов’язання про їх  повне повернення із залишком боргу 69 450 грн. не виконав. Договір позики між сторонами був укладений.

   Заперечення відповідача розцінюються як ухилення від сплати боргу. Вказана ним особа, у якої він ніби позичив гроші, ним видумана, не існує, будь-яких про неї він не надав, заяви про повне повернення боргу нічим не підтвердив.

   Факт укладення між сторонами договору позики доведений, сума заборгованості в 69 450 грн. підлягає стягненню у відповідача.

   У такому випадку закріплення в резолютивній частині рішення факту укладення договору не потребується.

   Подавши позов у лютому 2009 року, позивачка пропустила строк звернення до суду, але з поважних причин, у зв’язку з чим він поновлюється.

   ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, вона звернулась до суду з позовом ще у березні 2006 року, суд 21 березня 2006 р. прийняв рішення, виконати яке було неможливо внаслідок розбіжностей даних про особу стягувача та позивачки, усунути які за заявами позивачки у судовому порядку не вдалося. Попередня справа повернена до суду у вересні 2007 р.

   Своєчасно подати позов ОСОБА_1 об’єктивно вже не могла.

   За таких обставин строк звернення до суду позивачці поновлюється і її порушене право підлягає захисту.

   Керуючись ст.ст.213, 215 ЦПК України, ст.376 ЦК України ( 1963 р.),  суд

в и р і ш и в :

      Позов задоволити.

     Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 69 450 грн. боргу, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 69 480 грн.

   Стягнути з ОСОБА_2 в доход держави 694 грн. 50 коп. судового збору.

   На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 20 днів після заяви про апеляційне оскарження, поданої протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: