ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 травня 2009 року                                                                               Справа № 2а-1633/09/2370                                                          

                                                                                                                                              м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді  Лічевецького І.О.,

при секретарі - Бондар Т.П.

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача -  ОСОБА_2 за довіреністю;

представників відповідача -  ОСОБА_3 за довіреністю, ОСОБА_4 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання недійсним розпорядження, зобов'язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Корсунь-Шевченківської РДА Черкаської області про визнання недійсним розпорядження в частині звільнення її з посади, зобов'язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

    В судовому засіданні позивач підтримала та уточнила позовні вимоги. Зокрема, позивач зазначила, що в вересні 2003 р. вона була призначена на посаду начальника відділу організаційної і кадрової роботи апарату Корсунь-Шевченківської РДА. Далі позивач зазначила, що розпорядженням голови Корсунь-Шевченківської РДА від 19 серпня 2005 р. її було звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією установи. Позивач стверджувала, що звільнення відбулось з чисельними порушеннями вимог чинного законодавства. Насамперед позивач звертала увагу, що вона була звільнена в період перебування на лікуванні та без згоди профспілкового комітету. Позивач також стверджувала, що фактично реорганізації відповідача не відбулося, оскільки займана нею посада залишилась в штатному розкладі і на цю посаду було призначено іншу особу.

    На підставі наведених обставин позивач просила скасувати розпорядження голови Корсунь-Шевченківської РДА від 19 серпня 2005 р. в частині звільнення її з займаної посади, зобов'язати відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 19 серпня 2005 р. по 01 вересня 2008 р. в сумі 90 495, 57 грн. та стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

    Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позову представник відповідача вважав, що ОСОБА_1 була звільнена з додержанням порядку, встановленого Кодексом законів про працю України (надалі за текстом - «КЗпП України»). Відповідач також послався на те, що з 28 лютого 2004 р. позивач є пенсіонером, а тому, на його думку, дії посадовців Корсунь-Шевченківської РДА не могли спричинити ніяких моральних страждань ОСОБА_1 Насамкінець відповідач стверджував, що позивачем пропущено строки звернення до суду.

    Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

    Розпорядженням голови Корсунь-Шевченківської РДА № 110-к від 01 вересня 2003 р. ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу організаційної і кадрової роботи апарату райдержадміністрації.

    Відповідно до статей 5, 44 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 р. № 328 «Про структуру місцевих державних адміністрацій» розпорядженням голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 09 червня 2005 р. № 167 проведено упорядкування структури апарату шляхом реорганізації та створення відділів. Зокрема, відділ організаційної і кадрової роботи апарату райдержадміністрації реорганізовано у відділ організаційно-кадрової роботи.

    Цим же розпорядженням працівників відділів, у тому числі і ОСОБА_1, яка займала посаду начальника відділу організаційної і кадрової роботи, попереджено про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією.

      Розпорядженням голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 19 серпня 2005 р. № 257 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією.

    Вирішуючи даний спір суд перш за все звертає увагу, що відповідно до статті 48 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-XIV посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України «Про державну службу».

    Пунктом 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, ОСОБА_1 перебувала на державній, тобто публічній службі.

Правові, організаційні, економічні та соціальні умови реалізації громадянами України права на державну службу врегульовані Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.

За змістом частини першої статті 30 цього Закону підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, як то встановлено правилами частини другої цієї статті, звільнення з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частина 3 статті 40 КЗпП України містить заборону щодо звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Суд бере до уваги, що позивача було звільнено з займаної посади р озпорядженням голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 19 серпня 2005 р. Суд також враховує, що згідно даним листка непрацездатності серії ААА № 013080 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 25 серпня 2005 р. по 09 вересня 2005 р. За таких обставин, суд знаходить твердження позивача про звільнення її в період тимчасової непрацездатності таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд також звертає увагу, що згідно статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Сторонами не заперечувався факт отримання згоди профспілкової організації на звільнення позивача за результатами розгляду подання відповідача, здійсненого за відсутності ОСОБА_1 За таких обставин згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення.

Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Разом з тим, у цій справі суд не вважає за доцільне досліджувати зазначене питання більш детально, оскільки з підстав, викладених нижче, він дійшов висновку, що відповідачем допущено інші порушення законодавства при звільненні позивача.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено застосування п. 1 ст. 40 КЗпП України при розгляді справ пов'язаних із звільненням працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Зокрема, розглядаючи трудові спори суди зобов'язані з'ясовувати чи дійсно у власника або уповноваженого ним органу не було можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При цьому, така можливість визначається не тільки наявністю іншої вільної посади, але й можливістю особи обіймати цю посаду за своєю освітою, спеціальністю та досвідом роботи.

З огляду на викладене суд зазначає, що в порушення вимог статті 40 КЗпП України відповідач не виконав покладеного на нього обов'язку щодо переведення позивача на іншу роботу.

Суд знаходить, що посилання відповідача на його пропозицію позивачеві зайняти посаду психолога в школі не відповідає змісту статті 40 КЗпП України оскільки: по-перше, ОСОБА_1 була запропонована робота не в установі, з якої її звільнили; по-друге, відповідач мав реальну можливість працевлаштувати позивача в апараті адміністрації, так як в день її звільнення перевів на посаду, яку обіймала ОСОБА_1, іншу особу.

Висновок суду, що голова Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації своїм розпорядженням від 19 серпня 2005 р. № 257 звільнив ОСОБА_1 з займаної посади у зв'язку з реорганізацією відділу та одночасно на цю ж посаду перевів іншого працівника ґрунтується на наступному.

Згідно пункту 2 спірного розпорядження ОСОБА_5 переведено на посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи апарату райдержадміністрації.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України звільнення працівника може мати місце при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні.

Реорганізацією підприємства є припинення його діяльності шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення з наступним переходом до новостворених підприємств усіх майнових прав та обов'язків колишнього підприємства.

В той же час, з огляду на пояснення позивача та представника відповідача, а також з урахуванням змісту документів, поданих сторонами, суд приходить до висновку, що в Корсунь-Шевченківській РДА фактично відбулось перетворення одного структурного підрозділу в інший. У цьому випадку звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

Так, порівнюючи штатний розпис працівників апарату Корсунь-Шевченківської  РДА затверджений 29 серпня 2005 р. зі штатним розписом, затвердженим 13 січня 2005 р., суд звертає увагу, що кількість штатних працівників апарату відповідача після прийняття головою адміністрації розпорядження від 19 серпня 2005 р. № 257 не змінилась і складала 28 одиниць, як і станом на 01 січня 2005 р.

Суд також бере до уваги, що посадова інструкція начальника відділу організаційної та кадрової роботи апарату районної державної адміністрації, якою керувалась у своїй роботі позивач, та посадова інструкція начальника відділу організаційно-кадрової роботи апарату районної державної адміністрації, що розроблена у зв'язку з реорганізацією зазначеного відділу, є за своїм змістом ідентичними. Наявні в текстах цих інструкцій незначні розбіжності не можуть свідчити про ліквідацію одного відділу та створення іншого.

Таким чином, суд доходить висновку, що незначні редакційні зміни в назві відділу у будь-якому разі не є зміною в організації виробництва і праці, а тому у відповідача не було підстав звільняти позивача за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку з реорганізацією відділу організаційної і кадрової роботи апарату райдержадміністрації у відділ організаційно-кадрової роботи апарату райдержадміністрації за обставин, коли ці відділи не мали статусу юридичної особи і повністю збігалися засади й мета їх створення, функції та завдання, порядок організації роботи, штатна чисельність, повноваження начальника відділу.

З урахуванням викладеного, у світлі своєї власної оцінки обставин справи суд поділяє висновки та мотивування позивача і констатує, що розпорядження голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 19 серпня 2005 р. № 257 в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є незаконним.

Розпорядженням голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 28 серпня 2008 р. № 63-к позивача з 01 вересня 2008 р. призначено на посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи апарату райдержадміністрації.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за період з 19 серпня 2005 р. по 01 вересня 2008 р. в сумі 90 495, 57 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом частини третьої зазначеної статті Кодексу законів про працю України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Суд також бере до уваги, що згідно частини четвертої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідно до акта від 23 серпня 2005 р. позивач відмовилась від отримання трудової книжки. В подальшому відповідач звертався до ОСОБА_1 як в усній так і в письмовій формі з пропозицією отримати трудову книжку. Зазначена обставина підтверджується повідомленнями від 25.08.2005 р. за № 476, від 30.08.2005 р. за № 484 та не заперечується позивачем, яка пояснила, що не мала наміру отримувати трудову книжку, оскільки вважала своє звільнення незаконним.

 За таких обставин, суд не знаходить вини відповідача в тому, що позивач не отримала трудову книжку, а тому вважає, що заробітна плата за час вимушеного прогулу має бути розрахована в межах річного терміну.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (надалі за текстом - «Постанова»).

За змістом пункту 2 цієї Постанови середня заробітна плата у випадку вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Відповідно до пункту 3 Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно даним довідки № 303/01-14 від 06.05.2009 р. заробітна плата позивача складала: в червні 2005 р. - 563,7 грн., в липні 2005 р. - 569, 59 грн. Таким чином, середня заробітна плата ОСОБА_1 за два останні календарні місяці до звільнення становила 566, 65 грн.

Із зазначеної довідки вбачається, що в червні 2005 р. позивачу була виплачена премія з нагоди Дня державного службовця. Здійснення цієї виплати підтверджується і відповідним записом в трудовій книжці ОСОБА_1

Приймаючи до уваги, що відповідно до пункту 4 Постанови виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, суд не врахував в розрахунках виплачену премію.

Враховуючи викладене, заробітна плата ОСОБА_1 за період з 19 серпня 2005 р. по 19 серпня 2008 р. склала 6 799, 8 грн.

Суд здійснює розрахунок середньої заробітної плати позивача на підставі довідки про  заробітну плату ОСОБА_1, оскільки викладені в ній відомості об'єктивно підтверджуються даними штатного розпису. З цих же підстав суд не приймає відповідні розрахунки позивача як доказ.

У зв'язку з вимогою позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач зазначила, що після звільнення вона не могла влаштуватись на іншу роботу, внаслідок отриманого стресу від незаконних дій відповідача тривалий час лікувалась, були порушені її нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

На думку суду позивач не довела наявність причинного зв'язку між звільненням її з займаної посади та розладом здоров'я.

Разом з тим суд визнає, що ОСОБА_1 може вважатися такою, що зазнала моральних страждань, враховуючи тривалий стан непевності, в якому вона знаходилась через незаконне звільнення. Тому на засадах справедливості ця шкода мала б бути відшкодована відповідачем.

В даній справі суд зазначає, що відповідно до статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини першої статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Кодексом законів про працю України встановлені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Зокрема, частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За твердженням позивача, викладеному в позовній заяві, вона отримала розпорядження голови РДА від 19.08.2005 р. № 257 про її звільнення рекомендованим листом 19 вересня 2005 р.

З огляду на викладені вище положення статті 233 КЗпП України  саме з цієї дати почався перебіг строку звернення до суду.

ОСОБА_1 звернулась до суду 02 березня 2009 р. Заперечуючи проти твердження відповідача щодо пропуску строку позивач зазначила, що вона зверталась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Позивач також посилалась на свої звернення протягом спірного періоду до органів влади з метою вирішення спору.

Досліджуючи питання про можливість поновлення строку звернення до суду, суд бере до уваги, що рішення у справі № 2-175 за позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської РДА про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди ухвалено Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 28 квітня 2006 р.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Київської області від 22 червня 2006 р. зазначене рішення скасовано, а провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 319 Цивільного процесуального кодексу України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

За таких обставин, суд не знаходить поважних причин які б перешкоджали позивачу звернутись за вирішенням спору в порядку встановленому Кодексом адміністративного судочинства України безпосередньо після рішення Апеляційного суду Київської області.

Навіть з урахуванням подальшого оскарження позивачем судових рішень в касаційному порядку, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом через 1 рік і 2 місяці після  розгляду справи в касаційній інстанції (згідно листа Верховного Суду України від 14 лютого 2008 р. за № 6-20340ск06 касаційна скарга позивача була розглянута апеляційним судом Дніпропетровської області 25 грудня 2007 р.).

Суд враховує, що позивач дійсно зверталась до органів влади різних рівнів з метою вирішення питання про поновлення на роботі.

У цьому зв'язку суд зауважує, що такі звернення не перешкоджали позивачу подати позов та вирішити спір в судовому порядку.

Суд також звертає увагу, що після повторного прийняття ОСОБА_1 на роботу (01.09.2008 р.), остання звернулась до суду невдовзі після звільнення з займаної посади у зв'язку з досягненням граничного віку проходження державної служби та виходом на пенсію (28.02.2009 р.).

Суд з розумінням ставиться до позиції ОСОБА_1, яка на думку суду, в період роботи в Корсунь-Шевченківській РДА не зверталась з позовом з метою уникнення конфліктних ситуацій в колективі, проте не може прийняти таку позицію як підставу для поновлення пропущеного строку.

Виходячи з наведеного, суд не знаходить підстав для поновлення пропущеного строку та наголошує, що ця обставина є єдиною підставою з якої він відмовляє в задоволенні позовних вимог.  

    Керуючись ст.ст. 86, 94, 99, 100, 159, 162 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена в повному обсязі 22 травня 2009 р.

Суддя                                                                                         І.О.Лічевецький