Головуючий у 1 інстанції - Качуріна Л.С.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

                                                                Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД    

                                                                УХВАЛА

                                               Іменем України

   27 серпня 2009 р.                                                            справа № 2а-2561/09/1270

   Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, у якому зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ з 11.11.1983 р. по 05.03.2005 р. При звільненні на пенсію за вислугою років у відповідача він отримав довідку про розмір грошової компенсації за не отримане формене обмундирування в сумі 1937,41 грн., яка не була виплачена відповідачем.

Просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію замість належних предметів форменого обмундирування у сумі 1937,41 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року у задоволені позову було відмовлено. Суд застосував положення ст.ст. 99, 100 КАС України щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що після звільнення з органів внутрішніх справ він неодноразово в усній формі звертався до відповідача з проханням сплатити вказану компенсацію, чому суд першої інстанції не дав належної оцінки. Крім того, в листопаді він звернувся до відповідача з письмовою заявою з того самого приводу, однак відповіді не отримав. Вважав, що моментом, коли він дізнався про те, що його право на отримання грошової компенсації порушено, є момент залишення без відповіді його заяви про виплату грошової компенсації, тобто грудень 2007 року. Тому наполягав, що річний строк звернення до суду з цим позовом ним не пропущений. Більш того, стверджував, що до спірних правовідносин повинен застосовуватися строк давності, встановлений ст. 257 Цивільного Кодексу України в три роки. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебував на службі в УМВС України в Луганській області з 11.11.1983 року по 05.03.2005 року (а.с.4-11).

Відповідно до довідки № 220 від 31.05.2005 року сума до виплати позивачу грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування складає 1937,41 грн. (а.с.13).

Згідно ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, а відповідач в даному випадку на цьому наполягав (зокрема, а.с.23).

Відповідно до ч.2 ст. 100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, суд спочатку повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом та має право відмовити в позові лише з підстав пропуску такого строку.

Тому колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

КАС України набув чинності з 01.09.2005 року. Позивач звернувся з теперішнім позовом до суду в січні 2008 року, тобто більш ніж через рік після набрання чинності процесуальним Кодексом.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_1 отримав довідку про виплату грошової компенсації замість предметів форменого обмундирування № 220 від 31.05.2005 року, з якої він повинен був дізнатися, що, на його думку, його право на отримання грошової компенсації, порушено.

Позивач з клопотанням про поновлення строку звернення до суду не звертався, доказів поважності причин пропуску цього строку не навів та не довів.

Тобто, судова колегія зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення грошової компенсації і поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не вбачає.

Тому пропуск такого строку є достатньою  підставою для відмови в позові.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень ст. 257 Цивільного Кодексу України, в якій мова йде про строк позовної давності , що використовується в цивільному (цивільно-процесуальному) законодавстві. Позивач же звернувся з теперішнім позовом в порядку адміністративного судочинства, ст.ст. 99, 100 якого встановлений строк звернення до адміністративного суду .

Доказів звернення до відповідача з усними вимогами щодо виплати грошової компенсації позивач не навів, як і факту письмового звернення (доказів отримання відповідачем звернення від 09.11.2007 року не надано).

Більш того, немає підстав задовольняти позов ОСОБА_1 і з огляду на положення матеріального законодавства.

Згідно ст. 16 Закону України «Про міліцію», працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно.

Статтею 71 Постанови КМУ України від 29 липня 1991 р. № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР» (далі - Положення) (із змінами та доповненнями) закріплено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу (до яких відноситься позивач), які бездоганно прослужили в органах внутрішніх справ, Збройних Силах СРСР і органах Комітету державної безпеки СРСР 20 і більше років (у пільговому обчисленні), а тим, які мають особливі заслуги, незалежно від вислуги років, при звільненні в запас або відставку наказами начальників, які здійснюють звільнення, може надаватися право носіння встановленої форми одягу.

Відповідно до п. 12 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

На виконання постанови КМУ від 17.11.2001 р. № 1515 «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції» МВС України було видано Наказ № 1489 від 5.12.2003 р., яким затверджено Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України та форми обліку речового майна (далі - Положення № 1489).

Відповідно до п. 3.10 Положення № 1489 замість не виданих своєчасно предметів речового майна, на які настали нові строки видачі, дозволяється видавати грошову компенсацію. Згідно з пунктом 4.6 Положення № 1489 звільненим в запас, видається належне на день звільнення обмундирування, чи виплачується грошова компенсація за нього, зазначеним особам, які звільняються без права носіння форми одягу, виплачується тільки грошова компенсація.

Однак пункти 3.10 і 4.6 Положення № 1489 суперечили актам вищої юридичної сили, тому не підлягають застосуванню.

    Так, стаття 2 Закону України від 30.06.1999 р. № 783-ХІУ «Про джерела фінансування органів державної влади» про бюджетне забезпечення органів державної влади наголошує, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.

Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік (наприклад, ст. 59 Закону України на 2003 рік» і аналогічними) установлювалось, що керівники бюджетних установ (військових формувань) утримують чисельність працівників (військовослужбовців) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове утримання), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового утримання), затверджених для бюджетних установ (військових формувань) у кошторисах.

     Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно з законами України мають право окремі категорії працівників (військовослужбовців) бюджетних установ (військових формувань), здійснюються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих бюджетних установ (військових формувань). До таких витрат, зокрема, належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням …

    Такі положення Законів України про державний бюджет на відповідний рік (до 2005 року - скасування можливості виплати грошової компенсації за не отримане речове майно) не були визнані неконституційними відповідним судовим органом.

    УМВС України в Луганській області є бюджетною організацією, яка фінансується Держбюджетом України. Згідно з кошторисами на 1998-2006 р.р. кошти за даною статтею видатків (КЕКВ 1134) на погашення заборгованості щодо форменого обмундируванню не передбачені. Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Таким чином, виплата позивачеві компенсації за речове майно не має законного підґрунтя.  

Тому дія деяких пунктів (в тому числі 3.10, 4.6) Положення № 1489 про забезпечення речовим майном ОВС були виключені Наказом МВС України № 1265 від 30.12.2005 р. «Про внесення змін в Положення про забезпечення речовим майном ОВС».    

Відтак будь-які підстави для задоволення позову відсутні.

Тобто підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду і задоволення позовних вимог не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

                У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2009 року у справі № 2а-5065/08 за позовом ОСОБА_1до УМВС України в Луганській області «про стягнення грошової компенсації за невидане речове майно» - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили.

    Головуючий:                               І.В.Сіваченко

    Судді:                               С.П.Дяченко

                                    О.А.Нікулін