УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року червня 30 дня. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого -Безверхого О.М.
суддів - Гончарова М.В., Моїсеєнко Т.М.
з участю прокурора - Кравцової Л.М.
засудженого - ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Суми кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_2 та прокурора Донченко А.І., який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 березня 2009 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець м. Конотоп Сумської області, судимий 27 грудня 2007 року за ст. 187 ч.2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з іспитовим строком 2 роки, -
засуджений за ст. 121 ч. 1 КК України до позбавлення волі строком на 6 років.
На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання у виді 1 року позбавлення волі за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 27 грудня 2007 року ОСОБА_1 остаточно визначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 546 грн. 49 коп. на відшкодування матеріальної шкоди і 10000 грн. на відшкодування моральних збитків.
ВСТАНОВИЛА:
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинення злочину при слідуючих обставинах.
10 березня 2008 року близько 1 години ночі ОСОБА_1, перебуваючи біля Конотопської нафтобази, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків із ОСОБА_3, наніс йому удар ножем в область лівої скроні, від чого потерпілий впав на землю, після чого ОСОБА_1 наніс декілька ударів в область рота, ножем в голову і взявши однією рукою голову потерпілого ножем став різати шкіру голови в області потилиці. Після цього, наздогнавши потерпілого ОСОБА_3, який вирвався і почав тікати в парк "КВРЗ", ОСОБА_1 збив потерпілого з ніг, притис його до землі своїм тілом та рукою, в якій знаходився ніж, наніс два проникаючі удари в область черева та став бити ногами, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження. Втікши від нападника, ОСОБА_3 на вокзалі станції Конотоп звернувся до працівників міліції, які доставили його до Конотопської ЦРЛ, де потерпілий проходив стаціонарне лікування з 10 по 20 березня 2008 року.
У поданих апеляціях:
- захисник ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, а справу відносно ОСОБА_1 направити на додаткове розслідування у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушення вимог кримінально-процесуального закону при провадженні досудового слідства. Зазначає, що органами досудового слідства при проведенні слідчих дій були допущені грубі порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема при проведенні впізнання, також не знайдено знаряддя вчинення злочину і не перевірено версію на причетність до вчинення даного злочину інших осіб, а в основу вироку суд поклав покази потерпілого, який постійно змінював свої пояснення щодо обставин справи, а також інші докази, які зібрані з порушенням вимог закону, і залишив поза увагою покази засудженого ОСОБА_1, які протягом досудового і судового слідства були послідовними і обґрунтованими;
- прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, у зміненій апеляції прохає вирок суду скасувати у зв'язку із неповнотою проведеного досудового слідства і направити справу для провадження додаткового розслідування.
Вислухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав апеляцію захисника ОСОБА_2, міркування прокурора, який підтримав змінену апеляцію прокурора Донченко А.І. про необхідність скасування вироку у зв'язку із неповнотою досудового слідства, а також перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи вказаних апеляцій, колегія суддів вважає, що обидві вони підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального судочинства на всіх його стадіях є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодний невинний не був покараний.
На недодержання цих завдань та вимог ст. ст. 22, 64 КПК України під час досудового слідства не було вжито всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин даної справи, виявлення обставин, як викриваючих, так і виправдовуючих обвинуваченого, щодо доказування його винності, а напроти по суті на нього незаконно було перекладено обов'язок доводити свою невинність.
Так, при досудовому слідстві не було перевірено належним чином алібі ОСОБА_1 про те, що за його твердженнями на встановлений час події злочину він знаходився у себе вдома і до нападу на потерпілого ОСОБА_3 не мав ніякого відношення, а висунуте йому обвинувачення ґрунтувалось тільки на таких недостатньо перевірених доказах, як протокол пред'явлення особи для впізнання та показання потерпілого. При цьому слідчим не були взяті до уваги та оцінки інші докази у справі, зокрема те, що за висновками експерта на дослідженій одежі ОСОБА_1 не встановлено ніяких слідів злочину та крові потерпілого, а вилучений за місцем його проживання ніж теж не мав відношення до вказаного злочину.
Під час слідства вся вилучена одежа потерпілого ОСОБА_3 не була вчасно оглянута з визнанням речовими доказами, не була висушена і належно упакована, а тому в результаті неналежного зберігання була зіпсована і потім знищена (т.1 а.с. 54, 123-124, 263). Цим була втрачена можливість провести експертне дослідження для з'ясування того, чи знаходились в контакті під час злочину предмети верхнього одягу потерпілого і обвинуваченого та чи мались на такому одязі однієї особи сліди накладення частинок мікроволокон тканин одежііншої особи.
В процесі досудового слідства також не були перевірені належним чином версії на предмет скоєння злочину іншими особами.
При розгляді справи судом були вжиті можливі заходи щодо усунення неповноти досудового слідства шляхом допиту ряду додаткових свідків та дачі слідчому судового доручення для проведення відтворення обстановки і обставин події у максимально наближеній обстановці за часом і іншими обставинами до фактичної події злочину, для призначення та проведення комісійної судово-медичної експертизи на предмет гостроти зору потерпілого ОСОБА_3 і перевірки того, чи міг він дійсно в умовах нічного часу за відсутності освітлення на місці події детально побачити та запам'ятати прикмети злочинця.
Однак при неможливості повністю усунути неповноту досудового слідства, але дослідивши усі зібрані у справі докази, частина з яких були суперечливими, не давши їм остаточної об'єктивної оцінки з точки зору допустимості, достовірності та достатності, суд постановив відносно ОСОБА_1 обвинувальний вирок, в основу якого теж поклав як прямі докази тільки протокол впізнання та показання потерпілого ОСОБА_3
При постановленні такого вироку суд не врахував положення ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Суд взагалі не взяв до уваги показання допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_4, який засвідчив, що він як працівник міліції вранці 10 березня 2008 року в лікарні одержав пояснення від ОСОБА_3, який йому пояснив, що злочинець був у темній одежі, але в обличчя він його не побачив, оскільки напад на нього стався ззаду (т.2 а.с. 47-48).
Також суд не взяв до уваги і показання допитаного свідка ОСОБА_5, який засвідчив, що він як оперуповноважений служби карного розшуку 10 березня 2008 року теж спілкувався з потерпілим ОСОБА_3, якому показував декілька фотографій, а коли показав фотографію ОСОБА_1, то потерпілий попрохав провести між ними очну ставку, не будучи повністю впевненим, що то була та особа, яка вчинила на нього напад (т.2 а.с. 52-53).
Між тим такі показання цього свідка тільки частково узгоджувались з наведеними у вироку показаннями потерпілого ОСОБА_3, який зазначив, що серед показаних йому працівником міліції по мобільному телефону ряду фотографій він твердо впізнав як нападника на нього ОСОБА_1
З протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 21 березня 2008 року видно, що слідчим ОСОБА_6 вже вдруге потерпілому ОСОБА_3 пред'являлась для впізнання в числі трьох фотографій фотографія ОСОБА_1, але потерпілий попрохав провести впізнання при пред'явленні йому живих осіб (т.1 а.с. 146-147).
За таких обставин, коли потерпілому вже двічі до цього пред'являлись фотографії ОСОБА_1, як можливого підозрюваного, проведене 22 березня 2008 року впізнання (т.1 а.с. 148) з цими порушеннями повинно було б давати обґрунтовані сумніви щодо достовірності такого впізнання та його доказового значення. А тому такий доказ міг братися до уваги тільки при наявності сукупності інших безсумнівних в достовірностіобвинувальних доказів.
Суд також не дав належної оцінки показанням допитаних свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які були залучені в якості понятих при проведенні відтворення обстановки і обставин події, за поясненнями яких на місці події в умовах нічного часу розпізнати нападника в обличчя було неможливо. При цьому при повторному допиті в суді свідок ОСОБА_8 також пояснив, що ще до першого допиту в суді на нього здійснювали тиск два працівника міліції з тим, щоб він засвідчив суду про те, що в умовах проведеного відтворення потерпілий міг бачити нападника (т.2 а.с. 98-99, 132).
Не спростувавши і не відкинувши як докази показання вищевказаних свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, суд у вироку з посиланням на показання допитаних в якості свідків слідчого ОСОБА_6 і судмедексперта ОСОБА_9 та на висновок комісійної судово-медичної експертизи зазначив, що він вважає достовірними показання потерпілого ОСОБА_3 про вчинений напад на нього саме ОСОБА_1, якого він запам'ятав на місці злочину і потім впізнав.
Отже, такі висновки суду щодо достовірності показань потерпілого і впізнання ним обвинуваченого та доведеності винності підсудного у скоєнні злочину суперечать ряду інших доказів, а тому не відповідають фактичним обставинам справи.
На спростування алібі підсудного ОСОБА_1 суд у вироку немотивовано і бездоказово вказав лише те, що він відхиляє показання свідка ОСОБА_10 як такі, що направленні на "вигородження підсудного".
Таким чином, колегія суддів дійшла переконання, що при наявності вищенаведеної однобічності і неповноти досудового слідства та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи вирок суду щодо ОСОБА_1 не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає безумовному скасуванню з поверненням справи на додаткове розслідування.
Тому, керуючись ст. ст. 362, 365-369, 377 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію захисника ОСОБА_2 і змінену апеляцію прокурора Донченко А.І., який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, задовільнити.
Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 березня 2009 року відносно ОСОБА_1 - скасувати, а кримінальну справу направити Конотопському транспортному прокурору для провадження додаткового розслідування.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 залишити той же - тримання під вартою.
СУДДІ:
Безверхий О.М. Гончаров М.В. Моїсеєнко Т.М.