СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
28.08.2009 Справа № 2-а-206/08/2701
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Яковенко С.Ю.
секретар судового засідання Галайдіна Г.І.
за участю представників сторін:
представника позивача: Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя - Мішуткіна Михайла Вікторовича, довіреність №403/10/10 від 22.01.2008;
представника відповідача: ОСОБА_1 - ОСОБА_2, договір - угода №22 від 14.07.2009;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Балаклавського районного суду міста Севастополя (суддя Бухарева Т.І.) від 19.01.09 у справі №2-а-206/08,
за позовом Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя (вул. 7 Листопада, 3, Севастополь, 99042)
до ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Балаклавського районного суду міста Севастополя (суддя Бухарева Т.І.) від 19 січня 2009 року у справі №2-а-206/08 позов Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю: стягнуто з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Балаклавського району міста Севастополя заборгованість з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2861,33 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 51,00грн.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - ОСОБА_1, звернувся з апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати, залишити позов Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя без розгляду, провадження у справі припинити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1.
У порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні з 14.07.2009 по 16.07.2009, з 16.07.2009 по 18.08.2009 було оголошено перерву.
Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2009 року у складі судової колегії було здійснено заміну суддів Дадінської Т.В. та Лядової Т.Р., у зв'язку з відпусткою, на суддів Ілюхіну Г.П. та Яковенко С.Ю.
У порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи з 18.08.2009 по 25.08.2009 року та з 25.08.2009 по 28.08.2009 року було відкладено.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Державна податкова інспекція у Балаклавському районі міста Севастополя звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості у розмірі 2861,33грн., мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач отримав у 2006 році доход у вигляді спадщини - земельного паю вартістю 21750,54грн., задекларував його у декларації про доход, проте, податок з цього доходу - 13% не сплатив до цих пір. В результаті чого, податкова заборгованість ОСОБА_1 складає 2827,57грн. та 33,76грн. пені.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
Відповідач -ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті своєї матері -ОСОБА_3, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Севастопольський" Балаклавського району міста Севастополя розміром 1,151 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), право власності на яку належало спадкодавцю на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого Севастопольською міською державною адміністрацією 12.11.1999 року на підставі розпорядження від 24.09.1999 року за №1747-р, зареєстрованого 17.12.1999 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за НОМЕР_2.
Позивачем відповідачу нараховано податок у розмірі 13% від вартості успадкованої земельної частки, яка складає 2827,57грн., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, на підставі пункту 7.1 статті 7 Закону України №889-IV.
15.05.2007 позивачем прийнято податкове повідомлення №0000101710/0 про необхідність сплати суми податкового зобов'язання у розмірі 2827,57грн. (а. с.8).
08.08.2007 позивачем складена перша податкова вимога №1/7, в якій зазначено, що сума податкового боргу за узгодженими податковими зобов'язаннями складає 588,55грн. та вказано порядок та місце сплати цього боргу, відповідальність за несплату та заходи впливу на боржника, яка отримана позивачем 20.09.2007 (а. с. 15).
13.09.2007 відповідачем складена друга податкова вимога №2/8, яка отримана позивачем 31. 07.2008 (а. с. 16).
Перша податкова вимога від 08.08.2007 №1/7 надіслана фізичної особі ОСОБА_1 рекомендованим листом та отримана нею особисто 20.09.2007, що підтверджується підписом на повідомленні про вручення.
Друга податкова вимога від 13.09.2007 №2/8 також отримана відповідачем особисто 31.07.2008, що підтверджується підписом на повідомленні про вручення.
Перевіривши матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин і додержання норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом першої інстанції постанови, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини сторін регулюються статтею 19 Конституції України, статтями 181, 1261 Цивільного кодексу України, статтею 167 Господарського кодексу України, статтею 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 зі змінами та доповненнями (далі -Закон України №889-IV), статтями 4, 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі -Закон України №2181-ІІІ), статтями 2, 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-ХІІ від 04.12.1990 (далі -Закон України №509-ХІІ), Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" №720/95 від 08.08.1995.
Судова колегія здійснив аналіз правових норм частини другої статті 19 Конституції України, статей 2, 10 Закону України №509-ХІІ, статті 13 Закону України №889-IV, абзацу "а" підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону України №2181-ІІІ, пункту 6.1. статті 6 Закону України №2181-III, підпункту 6.2.3. пункту 6.2. статті 6 Закону України №2181-III, дійшла висновку про безпідставність вимог відповідача, так як згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України № 889-IV, в редакції, що діяла на час прийняття спадщини, об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:
а) об'єкт нерухомого майна;
б) об'єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна;
в) об'єкт комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею;
г) суми страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу;
д) кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.
Земельна частка (пай) позивача, як об'єкт оподаткування, відноситься до об'єктів нерухомого майна.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Таким чином, позивач відноситься до осіб, які мають право на спадкування за законом в першу чергу у зв'язку з тим, що вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті своєї матері.
Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" №720/95 від 08.08.1995 встановлено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Статтею 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Земельна частка (пай), як об'єкт оподаткування, відноситься до об'єктів нерухомого майна та не являється корпоративним правом, оскільки власник права на земельну частку (пай) не перебуває у корпоративних відносинах із колективним сільськогосподарським підприємством чи його правонаступником.
Володіння правом на земельну частку (пай) не є володінням часткою у статутному фонді господарської організації та не наділяє особу будь-якими повноваженнями через участь у підприємстві та його прибуток.
Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (стаття 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720).
Таким чином, у даному випадку мають місце правовідносини щодо колективної власності на землю, що регулюються законодавством у сфері земельних правовідносин, а не правовідносини щодо корпоративних прав, які регулюються законодавством у сфері корпоративних прав. Тобто це зовсім інші правовідносини які мають іншу правову природу, тому визначення податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2827,57грн. здійснено позивачем неправомірно.
Отже, судова колегія вважає, що об'єкт спадщини, який був отриманий відповідачем у червні 2006 року не є об'єктом комерційної власності, тому що не надані докази того, що спадкове майно є корпоративним правом відповідача.
При таких обставинах справи, судова колегія вважає, що позивач неправомірно нарахував відповідачу податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2827,57грн.
Кодекс адміністративного судочинства України, не встановив інститут зустрічного позову та не передбачив можливості об'єднання в одне провадження двох справ, вимоги в яких ґрунтуються, на одному і тому ж індивідуальному акті: суб'єкта владних повноважень, зокрема податкового органу, про стягнення санкцій та особи, якої такий акт стосується, про визнання акта протиправним. Разом з тим неоскарження до суду рішення суб'єкта владних повноважень не означає правомірності такого рішення. Відтак відповідач за позовом суб'єкта владних повноважень вправі посилатись на неправомірність індивідуального акта, не звертаючись зі відповідним позовом. Якщо суд дійде висновку про неправомірність індивідуального акта, інших дій чи бездіяльності позивача, про це зазначається у мотивувальній частині судового рішення.
При таких обставинах, судова колегія вважає, що прийняте позивачем податкове повідомлення - рішення №0000101710/0 від 15.05.2007 року є неправомірним і тому по ньому не може здійснюватись стягнення.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 3 статті 198, пунктом 4 статті 202, частиною 2 статті 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2.Постанову Балаклавського районного суду міста Севастополя (суддя Бухарева Т.І.) від 19.01.09 у справі №2-а-206/08 скасувати.
3.У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 31 серпня 2009 р.
Головуючий суддя О.А.Щепанська
Судді Г.П.Ілюхіна
С.Ю. Яковенко