ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 червня 2016 р. справа 804/3682/16

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанова О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України, у якому позивач просить:

прийняти позовну заяву від 07.06.2016 року «про зобов'язання суб'єктів владних повноважень, на підставі статті 53 Європейської конвенції з прав людини, закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Конституції України, поновити порушені, при розгляді звернення ОСОБА_1 БЛ-5220180 до Кабінету Міністрів України, права ОСОБА_1 як людини та громадянина України, які встановлені статтею 40, частиною першою, другою, третьою та четвертою статті 41, частиною третьою статті 42, частиною першою статті 50, частиною першою і частиною другою статті 54 Конституції України, статтею 19 закону України «Про звернення громадян», статтею 10 закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статтею 53 Європейської конвенції з прав людини», яка виконана у письмовій формі, містить дату складання, мій особистий підпис та направлена на адресу суду електронною поштою у зв'язку із відсутністю коштів для друку та оплати поштового зв'язку, що не заборонено КАСУ, до розгляду, звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору безпосередньо на підставі ст.8 Конституції України та ст.8 КАС України або на підставі ч.1 ст.88 КАСУ у зв'язку із незадовільним матеріальним станом, відкрити провадження по справі та зобов'язати відповідачів, на підставі статті 53 Європейської конвенції з прав людини, а саме: «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що обмежує чи применшує будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є» та закону України «Про Кабінет Міністрів України», а саме: «щодо забезпечення економічної самостійності України та виконання Конституції та законів України, щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості, щодо соціального захисту, охорони здоров'я, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, щодо розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм, щодо забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави, щодо забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності», § 3 Глави 1 та § 158 Глави 3 Регламенту Кабінету Міністрів України, статті 15, статті 18, статті 19 закону України «Про звернення громадян», статті 40, частини першої, другою, третьою та четвертою статті 41, частини третьою статті 42, частини першої статті 50, а також частини першої і частини другої статті 54 Конституції України, ст.З Конституції України: «Людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави», частини другої статті 19, статті 8 Конституції України, а також частини 17 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, у якому вказано, що структурні підрозділи Секретаріату відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, та з питань, що належать до їх компетенції: організовують та здійснюють в установленому порядку розгляд звернень громадян, адресованих Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністру України, Першому віце-прем'єр-міністру України, віце-прем'єр- міністрам України, Міністру Кабінету Міністрів України та міністру, який не очолює міністерство; забезпечують відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" розгляд запитів на інформацію, що надходять Кабінетові Міністрів України. Секретаріатові Кабінету Міністрів України; здійснюють контроль за вирішенням порушених

у зверненнях громадян питань, дотриманням законодавства про звернення громадян; забезпечують організацію та проведення особистого прийому громадян членами Кабінету Міністрів України; редагують проекти актів законодавства та інших документів, поновити порушене моє право як людини та громадянина, а саме; право ОСОБА_1 брати участь в управлінні державними справами (ч.1 ст.38 Конституції України), право на підприємницьку діяльність та право на захист у підприємницькій діяльності (ч.1 та ч.2 ст. 42 Конституції України), право на отримання обгрунтованої відповіді по суті звернення в установлений законом строк (ст. 40 Конституції України, ст. 19 закону України «Про звернення громадян»), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч.1 ст. 50 Конституції України, ст. 10 закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), право на захист моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ч.1 ст. 54 Конституції України) шляхом негайного вчинення дій, а саме:

зобов'язати Віце-прем'єр-міністра, міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_2 та Голову Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України ОСОБА_3 або інший орган виконавчої влади надати відповіді та інформацію на питання:

Надати документ та пояснення, а саме:

Якщо Мінрегіон, згідно Положення про Мінрегіон, є головним державним органом влади відповідальним за запровадження у виробництво альтернативних джерел енергії та відмовляється запроваджувати у виробництво альтернативну сировину - «Теплоагенти ОСОБА_1» для безпечного, екологічного та економічного виробництва енергії, яка як встановлено у постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015р. по справі за №804/1594/15 за позовом Дніпропетровського обласного благодійного фонду «Екологія - Геос», ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «дозволяє заощаджувати бюджетні кошти, знижувати, а не підвищувати, тарифи для населення та підприємств, що в свою чергу дозволяє знижувати вартість виробництва вітчизняних товарів і послуг, підвищувати їх конкурентну здатність, створювати додаткові робочі місця, збільшувати надходження до бюджету, виключити енергетичну та економічну залежність України та забезпечити конституційні права громадян на добробут та безпечне для життя і здоров'я довкілля», а також вчинити дії про внесення змін до законів України про альтернативні джерела енергії або законопроектів, які демонополізують енергетичну галузь України, то чи має адміністративний суд повноваження зобов'язувати Кабінет Міністрів України та міністерства вчиняти дії віднесені до виключної компетенції органів виконавчої влади стосовно розроблення законопроектів, доручення закупівлі патентів та запровадження у виробництво окремих технологій, зокрема запроваджувати у виробництво альтернативну сировину - «Теплоагенти ОСОБА_5» і якщо ні. то який державний орган влади зобов'язаний вчинити дії для забезпечення можливості впровадження новітніх технологій, зокрема технології ОСОБА_5 «Екотерм» із застосуванням альтернативної сировини - «Теплоагенти ОСОБА_5» на промислових підприємствах та підприємствах комунальної теплоенергетики,

а також поновити порушене посадовими особами державних органів влади право ОСОБА_1 брати участь в управлінні державними справами (ч.1 ст. 38 Конституції України), право на підприємницьку діяльність та право на захист у підприємницькій діяльності (ч.1 та ч.2 ст. 42 Конституції України), право на отримання обгрунтованої відповіді по суті звернень в установлений законом строк ( ст. 40 Конституції України), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч.1 ст. 50 Конституції України), право на захист моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ч.1 ст. 54 Конституції України).

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду відбувається шляхом подання позовної заяви, яка має бути оформлена згідно статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частин третьої, четвертої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.

При цьому, основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлює Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до статті 5 Закону України від 22.05.2003 № 851-ІV "Про електронні документи та електронний документообіг" (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 851-ІV) електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу (частина перша статті 6 Закону № 851-ІV).

Частиною першою статті 7 Закону № 851-ІV встановлено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що електронний документ має силу оригіналу документу за наявності електронного цифрового підпису автора.

Проте позовна заява надіслана електронною поштою за відсутності цифрового підпису ОСОБА_1, а тому вважається такою, що не підписана позивачем.

Також, позивачем до позовної заяви не додано копії позовної заяви та додатків для відповідачів.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Так, позивач просить зобов'язати вчинити дії Голову Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження ОСОБА_3 та інший орган виконавчої влади, однак вказані особи не визначені позивачем як сторонам по справі.

Крім того, з прохальної частини позовної заяви не вбачається можливим встановити, які саме вимоги звернені до суду для розгляду, а які вимоги є частиною звернення позивача до відповідачів вчинені на виконання Закону України «Про звернення громадян».

Також, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 зазначає про незадовільний матеріальний стан, що унеможливлює сплату судового збору, на підтвердження чого надає довідку про отримання субсидії, а також копії фіскальних чеків, які, як стверджує позивач, підтверджують витрати пенсії на продукти, ліки та оплату енергоносіїв, у зв'язку з чим позивач просить звільнити його від сплати судового збору.

Відповідно до частини першої статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, звільнених від сплати судового збору.

З огляду на викладене, позивач не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір за подання адміністративного позову до суду.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що відстрочення або розстрочення сплати судового збору скаржнику, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

Даною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення заявника від сплати судового збору.

Так, висловлені у прохальній частині позовної заяви посилання ОСОБА_1 щодо скрутного матеріального становища позивача та не можливості сплати судового збору за звернення до суду із адміністративним позовом не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки позивачем не надано достатніх доказів тяжкого матеріального стану.

Згідно частини 1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 8 Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік" від 25.12.2015р. №928-VІІІ зафіксовано розмір мінімальної заробітної плати, який діє із 1 січня 2016 року в сумі 1378, 00 грн.

Розміри ставок судового збору встановлюються ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 Закону У країни "Про судовий збір" - ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайного характеру становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (тобто із врахуванням положень Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік" - 551, 20 грн.).

Адміністративний позов ОСОБА_1 містить одну вимогу немайнового характеру, що звернені до суб'єктів владних повноважень.

Отже, з урахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання адміністративного позову немайнового характеру становить - 551, 20 грн.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах позовної заяви відсутній паспорт громадянина України як документ, що підтверджує наявність у ОСОБА_1 процесуальної правосуб'єктності.

Так, згідно з ч. 1 ст. 48 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.

Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття.

Положеннями статті 34 Цивільного кодексу України, серед іншого, передбачено, що особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. № 5492-VІ (далі-Закон № 5492) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у ОСОБА_1 адміністративної процесуальної правосуб'єктності є саме паспорт громадянина України, який до позовної заяви не долучений.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не відповідає вимогам ст. ст. 105-107 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до частини 1 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 106, 108 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

у х в а л и в:

У задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Позивачеві в десятиденний строк, з моменту отримання ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме:

надати документ, що підтверджує особу позивача;

надати докази сплати судового збору в розмірі 551,20 грн. (реквізити сплати судового збору - отримувач коштів: УДКСУ у Красногвардійському р-ні м.Дніпропетровська, 22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37989253; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області; Код банку отримувача (МФО): 805012; Рахунок отримувача: 31210206784008; Код класифікації доходів бюджету: 22030101; Призначення платежу: Судовий збір, за позовом ___________(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 34824364 (суду, де розглядається справа);

надати позовну заяву оформлену у відповідності до вимог частин третьої, четвертої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України - підписану та з копіями позовної заяви та додатків до неї для відповідачів;

вказати в позовній заяві до кого саме та які конкретно вимоги звернені позивачем в позовній заяві для розгляду судом.

Копію даної ухвали направити особі, що звернулася з позовною заявою.

Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.В.Єфанова