АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Усатова І.А.

№22-ц/796/11614/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №760/21839/14-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Іванченка М.М., Рубан С.М.

за участю секретаря Попандопало Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Могилян Людмили Василівни на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № CL-006/035/2005 у розмірі 16 236,48 доларів США, що еквівалентно 189 365,79 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, 691 185,11 грн. пені та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилалося на те, що 12 квітня 2005 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є AT «ОТП Банк», правонаступником якого в свою чергу є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», був укладений Кредитний договір № CL-006/035/2005.

Унаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в нього перед банком утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - Могилян Л.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Протягом 2012 -2016 роки велися переговори, щодо добровільного врегулювання боргу, добровільної реалізації заставного автомобіля, що підтверджується заявами ОСОБА_3 та рішенням кредитного комітету ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

В судовому засіданні представник позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечувала,просила рішення суду залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив того, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 12.04.2005 між позивачем, як позичальником, та відповідачем АКБ «Райффайзенбанк Україна» (ЗАТ «ОТП Банк») укладено кредитний договір № CL- 006/035/2005 (a. с. 6-10).

На підставі вищезазначеного договору сторони домовились, що банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 25000 доларів США зі строком остаточного повернення кредиту -10.04.2010 під фіксовану ставку в розмірі 13, 50 % річних.

Повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредиту сторони погодили відповідно до складеного графіку платежів, визначеного Додатком № 1 до Кредитного договору (а. с. 19), відповідно до якого позичальник мав сплачувати банку не пізніше 10 числа кожного місяця до 10.03.2010 по 577, 30 доларів США, а 10.04.2010 - 576, 53 грн.

З метою забезпечення належного виконання договірних зобов'язань з боку позичальника, сторони додатково уклали нотаріально посвідчений договір застави автотранспортного засобу № PCL-006/035/2005 від 12.04.2005 р. (а. с 21-27), відповідно до якого предметом застави було визначено автомобіль «TOYOTA RAV4», 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, що належить позивачеві (позичальнику).

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж, вчинений позичальником мав місце 05.07.2007.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CL-006/035/2005 від 12 квітня 2005 року, укладеним між банком та відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 16.05.2014 у відповідача за Кредитним договором № CL-006/035/2005 від 12.04.2005 існує заборгованість перед позивачем в сумі 16 236,48 доларів США, що еквівалентно 189 365,79 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 691 185,11 гривень, що складається із:

залишку заборгованості за кредитом у сумі 10 285,98 доларів США, що еквівалентно 119 965,21 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;

суми несплачених відсотків за користування кредитом - 5950,50 доларів США, що еквівалентно 69 400,58 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;

пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 16.05.2013 року по 16.05.2014 року в розмірі 691 185,11 гривень.

У зв'язку з тим, що відповідачем не було дотримано зазначених вище умов кредитного договору, на підставі п. 1.9. частини № 2 Кредитного договору було здійснено вимогу дострокового виконання відповідачем його зобов'язань за Кредитним договором в повному обсязі. А саме, 24.05.2013 відповідачу було відправлено поштою рекомендованим листом з описами вкладення досудові вимоги №746, 747, 748 від 23.05.2013 про погашення заборгованості за Кредитним договором.

Проте, відповідачем не було виконано виплату заборгованості позивачеві, у зв'язку з чим останній звернувся до суду із позовною заявою.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому договору у повному обсязі (пункт 6.2 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 10 квітня 2010 року (пункти 2 частини 1 кредитного договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - не пізніше 10 числа кожного місяця до 10.03.2010 по 577, 30 доларів США, а 10.04.2010 - 576, 53 грн.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 10.04.2010 року.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Як установлено судом попередньої інстанцій, ОСОБА_4 припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв'язку із чим з 10 серпня 2007 року у нього утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до нього 23 травня 2014 року.

Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного суду України від 19.03.2014 року у справі № 6-20цс14.

Крім того, Кредитним договором передбачено, що дата остаточного повернення кредиту становить 10 квітня 2010 року, тобто строк позовної давності сплинув ще 09 квітня 2013 року.

Зазначене кореспондується з правовою позицією від 16.04 2014 року, висловленою Верховним Судом України при розгляді справи № 6-24цс14.

Таким чином, позов не підлягає задоволенню також і з цих підстав.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Могилян Людмили Василівни - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді