ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
07.07.06 № 18/369/06-АП
суддя Туркіна Л.П.
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Запоріжтрансформатор”, м. Запоріжжя
До Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя
Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
Суддя Туркіна Л.П.
Секретар Младенов О.П.
Представники:
Від позивача - Раілко В.О. довіреність № 1/05-р-026 від 220606
Рибалка О.В. довіреність № 1/05-р від 18.11.05
Від відповідача - Ігнатова О.О. довіреність б/н від 03.07.06
Кіляров А.В. довіреність б/н від 03.07.06
У засіданні, відкритому 03.07.06 оголошено перерву, засідання завершено 07.07.06.
Судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Судом оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Подано позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 281205 № 0000831312/0, яким СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі визначила позивачу податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 4625,85 грн. (1541 грн. –основний платіж, 3083 грн. –штрафні санкції)
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне: перевіркою правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку з доходів фізичних осіб (підпункт 2.8.2.1 акту від 19 грудня 2005 року № 42/08-02/00213428) встановлено порушення ст. ст. 2, 5, 7, 8, 9, 10, п. 19.2 ст.19 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.92р. № 13-92, зокрема встановлено не включення до сукупного оподатковуваного доходу робітників підприємства дохід, що утворився в результаті надання за рахунок коштів підприємства матеріальних та соціальних благ робітникам підприємства, а саме: підприємством здійснено сплату за навчання працівників у вищих учбових закладах: Рибкіної НА; Малюти А.І., Сосницького В.Ю., Кусакової А.І. за 2003 рік. В наслідок чого, не було утримано та перераховано до державного бюджету прибутковий податок у сумі 569,25 грн.
Висновки податкової є такими, що суперечать ст. 2, ч. ІІ ст. 8 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян”, оскільки матеріальні та соціальні блага у грошовій формі, а тим більше у натуральній, підприємство, яке не є учбовим закладом, працівникам, що навчаються, не надавало.
Підпунктом 2.8.2.2 акту встановлено порушення п.п. 1.15, 1.17 ст. 1, п.п. 4.2.10 п. 4.2 ст. 4, ст. 7, п.п. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. № 889-ІV (із змінами та доповненнями), згідно з якими позивачем не було утримано та перераховано до державного бюджету податок з доходів фізичних осіб з доходу працівника підприємства Чижова С.В., сплаченого платіжним дорученням від 19.01.2004р. № 123 на його користь у вигляді середнього заробітку протягом вимушеного прогулу у сумі 7256,63 грн. та суму моральної шкоди в розмірі 500,00 грн. згідно ухвали апеляційного суду Запорізької області від 08.12.2003р. у справі № 22-2619.
Висновки податкової є такими, що суперечать п.п. 8.1.1, 8.1.2 ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, оскільки підприємство у даному випадку не нараховує та не виплачує оподаткований дохід громадянину, а виконує рішення суду, яким визначено суму виплати, у встановленому законодавством порядку –шляхом перерахування грошових коштів органам державної виконавчої служби.
Відповідач проти позову заперечує, вказуючи наступне: відповідно до статті 8 Декрету КМ України “Про прибутковий податок з громадян” оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи, вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності з якими громадянин має трудові відносини.
До сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу. визначених у статті 5 цього Декрету. Отже, до сукупного оподатковуваного доходу включається і вартість соціальних благ. Зрозуміло, що до сукупного оподатковуваного доходи можуть включатися тільки доходи. Отже будь - яке соціальне благо є доходом для фізичної особи, яка отримує це благо. Сутність цих благ полягає у вигоді, яку отримують працівники позивача у результаті того, що вартість їх навчання у вищих навчальних закладах сплачував за них позивач. Працівники позивача фактично звільнені від витрат на сплату свого навчання. В той же час саме вони отримують послуги від вищих навчальних закладів освіти, що підтверджується зокрема тим фактом, що освіту отримують саме працівники позивача (фізичні особи). Саме працівники позивача відповідно до статті 27 Закону України “Про освіту” отримають відповідний документ про освіту. Саме у фактично безкоштовному отриманні цих послуг і полягає благо (доход) таких працівників позивача.
Позивач, наполягаючи на добросовісному виконанні рішення суду не враховує чинної судової практики. Так в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24.12.1999 року №13 передбачено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Отже суд повинен вказати в своєму рішенні суму, що підлягає стягненню без вирахування сум обов’язкових платежів. Відповідно підприємство, що виплачує суму заробітної плати за рішенням суду, як податковий агент повинно утримати та перерахувати до бюджету суми обов'язкових платежів.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін суд
ВСТАНОВИВ:
Фахівцями відповідача була проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ “Запоріжтрансформатор”, код ЄДРПОУ 0213428, за період з 01.10.2002р. по 30.06.2005р., за результатами якої складено акт від 19 грудня 2005 року № 42/08-02/00213428.
За наслідками перевірки Відповідач на підставі п. “б” п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-111 від 21.12.2000р. податковим повідомленням-рішенням № 0000831312/0 від 28 грудня 2005 року визначив позивачу податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 4 625,85 гривень, у тому числі:
- 1541,95 грн. податку з доходів фізичних осіб за порушення ст. ст. 2, 5, 7, 8, 9, 10, 19 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.92р. № 13-92 (із змінами та доповненнями), ст. 1, п.п. 4.2.10 п. 4.2 ст. 4, ст. 7, п.п. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. № 889-ІV (із змінами та доповненнями);
- 3083,90 грн. штрафних (фінансових санкцій) на підставі п.п.17.1.9 п. 17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-111 від 21.12.2000р.
За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0000831312/0 від 281205 залишено без змін.
Перевіркою правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку з доходів фізичних осіб (підпункт 2.8.2.1 акту від 19 грудня 2005 року № 42/08-02/00213428) в порушення ст. ст. 2, 5, 7, 8, 9, 10, п. 19.2 ст.19 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.92р. № 13-92 встановлено не включення до сукупного оподатковуваного доходу робітників підприємства дохід, що утворився в результаті надання за рахунок коштів підприємства матеріальних та соціальних благ робітникам підприємства, а саме: підприємством здійснено сплату за навчання працівників у вищих учбових закладах: Рибкіної НА; Малюти А.І., Сосницького В.Ю., Кусакової А.І. за 2003 рік. В наслідок чого, не було утримано та перераховано до державного бюджету прибутковий податок у сумі 569,25 грн.
Порядок оподаткування доходів громадян у період, за який була здійснена перевірка, встановлювався Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, відповідно до ст. 1 якого платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
Згідно ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян“ об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у статті 5 цього Декрету.
Як свідчать матеріали справи (акт перевірки, контракти про цільову підготовку спеціаліста з вищою освітою, платіжні документи) матеріальні та соціальні блага у грошовій формі підприємство своїм працівникам не надавало, оскільки оплату було здійснено навчальному закладу.
Надання соціальних благ у вигляді освіти у натуральній формі, підприємство також надати не могло, оскільки відповідну діяльність воно не здійснює.
Посилання податкової на ту обставину, що працівник за рахунок коштів підприємства отримав соціальні блага від третьої особи –навчального закладу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у ст. 8 йдеться про доходи, отримані внаслідок надання безпосередньо підприємством благ своїм працівникам за власні кошти, але нічого не зазначено про блага, що надаються працівникам третьою особою за кошти підприємства. Крім того, неясно який саме доход від соціальних благ, наданих за рахунок коштів підприємства, отримав працівник, адже доход у вигляді непонесених витрат Декретом КМУ “Про прибутковий податок з громадян” не передбачений.
Крім того, слід зазначити наступне:
- Утримання у даному випадку повинно здійснюватись за рахунок коштів громадянина, який отримує освіту. Об’єктом оподаткування, як вважає податкова, є витрати, не понесені громадянином у зв’язку з отриманням вищої освіти як соціального (суспільного) блага.
- Відповідно до ст. 53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Як свідчать матеріали справи, працівники підприємства навчались у Запорізькій державній інженерній академії.
Отже суд дійшов висновку, що дохід у вигляді непонесених витрат на отримання соціальних благ, які відповідно до Конституції України повинні надаватися безоплатно, не може бути для громадянина об’єктом оподаткування.
Посилання податкової на ту обставину, що благом є сама оплата, а не освіта, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки оплату у даному випадку отримував навчальний заклад.
Підпунктом 2.8.2.2 акту встановлено порушення п.п. 1.15, 1.17 ст. 1, п.п. 4.2.10 п. 4.2 ст. 4, ст. 7, п.п. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. № 889-ІV (із змінами та доповненнями), згідно з якими позивачем не було утримано та перераховано до державного бюджету податок з доходів фізичних осіб з доходу працівника підприємства Чижова С.В., сплаченого платіжним дорученням від 19.01.2004р. № 123 на його користь у вигляді середнього заробітку протягом вимушеного прогулу у сумі 7256,63 грн. та суму моральної шкоди в розмірі 500,00 грн. згідно ухвали апеляційного суду Запорізької області від 08.12.2003р. у справі № 22-2619.
Відповідно до рішення місцевого суду Ленінського району міста Запоріжжя від 16.09.2003р. працівника підприємства Чижова С.В. поновлено на попередній посаді у ВАТ “Запоріжтрансформатор” майстром ЦТО з 19.09.2003р. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08.12.2003р. у справі № 22-2619 визначена сума оплати за вимушений прогул та заподіяну моральну шкоду у розмірі 7256,63 грн. та 500,00 грн. відповідно.
На підставі судових рішень ВАТ “Запоріжтрансформатор”, платіжним дорученням № 123 від 19.01.2004р., перераховані грошові кошти на рахунок відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в розмірі, вказаному у резолютивній частині рішення та постанові ВДВС від 12.01 2004р. про відкриття виконавчого провадження (виданої у точній відповідності з виконавчим документом суду) по відповідній справі. Ці суми є середнім заробітком працівника за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди у зв’язку з незаконним звільненням та невиплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Відповідно до п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, податковий-агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок. П.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 цього Закону визначено, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.
Як свідчать матеріали справи, у даному випадку підприємство не нараховувало та не виплачувало громадянину Чижову С.В. грошові кошти. Розмір сум, як невиплаченої заробітної плати, так і моральної шкоди спочатку розраховував сам позивач (17437грн. 40 коп. заробітної плати та 15000 грн. моральної шкоди), за результатами розгляду спору суму до стягнення визнав суд (7256 грн. 63 коп. –заробітної плати та 500 грн. моральної шкоди). Виплату громадянину сум зазначених у рішенні суду, відповідно до діючого законодавства після порушення виконавчого провадження, повинен здійснити орган державної виконавчої служби, на рахунок якого підприємство перерахувало відповідні кошти.
Отже підстави для визнання підприємства податковим агентом громадянина Чижова С.В. на підставі п. 8.1.1 та 8.1.2 ст. 8 Закону України “Про податок з доходу фізичних осіб” у даному випадку відсутні.
Відповідно до п. 8.1.3 ст. 8 названого Закону якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
Посилання податкової на постанову Пленуму Верховного Суду України від 241299 № 13 не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з такого:
У постанові Пленуму зазначено, що “справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника”, а не виключно роботодавця, як зазначає податкова.
Отже, у залежності від норм діючого законодавства, роботодавець або працівник повинні сплатити суму податку у встановленому порядку. За станом на 2004 рік такий обов’язок було покладено на працівника, який відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 241299 отримав виконавчий лист на отримання від підприємства усієї суми стягнутої судом, без виключення (утримання) податку та обов’язкових платежів.
На підставі викладеного вище, слід визнати, що податкове повідомлення рішення від 281205 № 0000831312/0 суперечить нормам абз. ІІ ст. 8, абз. І ст. 9, абз. І ст. 10 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян”, п.п. 8.1.1, 8.1.2 ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, у зв’язку з чим його слід визнати протиправним.
Позивачем заявлено вимоги щодо визнання зазначеного рішення нечинним. Однак, суд вважає, що спосіб захисту порушеного права повинен обиратися особою відповідно до норм матеріального права, що регулюють спірні відносини.
У разі визнання рішення таким, що не відповідає чинному законодавству, воно підлягає скасуванню.
За загальним правилом суд розглядає адміністративні спори не інакше, як за позовною заявою, і не може виходити за межі позовних вимог.
Однак, відповідно до п. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У даному випадку суд вважає за необхідне, застосувати принцип верховенства права, передбачений ст. 8 КАС України, а також користуючись правом суду, передбаченим п. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати противоправними, а також скасувати податкове повідомлення-рішення від 281205 № 0000831312/0.
На підставі викладеного вище позов підлягає задоволенню.
Судові витрати у сумі 3,40 грн. підлягають присудженню позивачу за рахунок державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суддя
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2005р. № 0000831312/0.
Присудити на користь позивача за рахунок державного бюджету України 3 грн. 40 коп. обґрунтовано сплачених судових витрат.
.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанову підписано 170706
Суддя Л.П Туркіна