У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/0270/4020/11

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

17 серпня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Островерха Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та скасування рішення про стягнення податкового боргу за рахунок активів,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2016 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Немирівському районі № 0001861701/0 від 04 лютого 2011 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Немирівському районі № 0006931701 від 14 квітня 2011 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Немирівському районі № 0006921701 від 27 квітня 2011 року; скасовано податкову вимогу державної податкової інспекції у Немирівському районі № 3 від 14 червня 2011 року.

У визнані дій Немирівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області при здійсненні перевірок за наслідками, яких складено акти № 61/1701-1472307476 від 16 лютого 2012 року та № 101/1701-1472307476 від 28 березня 2012 року неправомірними судом першої інстанції відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач оскаржив його в частині відмови у задоволенні позову до суду апеляційної інстанції, шляхом подання апеляційної скарги, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на не повне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю задовольнити позов.

У судовому засіданні позивач та його представниквимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти тверджень позивача заперечив, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку наявним у справі доказам, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та необхідності залишення в силі постанови суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 195 КАС України колегія суддів переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційного апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, протягом 16 грудня 2010 року по 14 січня 2011 року старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу оподаткування фізичних осіб, інспектором податкової служби 2 рангу Кириленком Р.А. проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 00008/1701-1472307476 від 14 січня 2011 року висновками якого встановлено порушення статті 1, 2, 4 та 5 Указу Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України №727 від 03 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" №746/99 від 28 червня 1999 року (із змінами та доповненнями); статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" № 13-92 від 26 грудня 1992 року - підприємець занизив суму оподатковуваного доходу на суму 631723,24 грн., в зв'язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 94758,49 грн.; пункт 9.4 статті 9, підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 та пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/98 від 03 квітня 1997 року - платник податків занизив податок на додану вартість, що підлягав сплаті у бюджет, за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року, на суму 224900,00 грн.

На підставі даного акту перевірки ДПІ у Немирівському районі прийнято податкові повідомлення-рішення №0001861701/0 від 04 лютого 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 224900,00 грн. та нараховано штрафну санкцію в розмірі 56225,00 грн.; №0006931701 від 14 квітня 2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності в сумі 94758,49 грн.; № 0006921701 від 27 квітня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності в сумі 305,42 грн.

На підставі зазначених вище податкових повідомлень-рішень 14 червня 2011 року податковим органом сформовано податкову вимогу № 3 на загальну суму 376186,85 грн.

Визначаючись відносно правомірності прийняття відповідачем оскаржених рішень, суд першої інстанції, зважаючи на обставини справи та норми законодавства, які регулювали спірні правовідносини на момент їх існування, дійшов висновку про те, що відповідач діяв не в межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, у зв'язку із чим, такі рішення підлягають скасуванню.

Надавши правову оцінку діям відповідача стосовно прийнятих ним рішень, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, положеннями ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі Указ) визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Відповідно до ст. 2 Указу, доходи отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), згідно даної ж норми, вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Водночас, слід звернути увагу на те, що у деяких випадках не можна вважати виручкою всю суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу, зокрема у випадку якщо суб'єктом підприємницької діяльності отримано винагороди (комісійних) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались суб'єктом підприємницької діяльності для виконання договору комісії (тощо), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника (товарів, робіт, послуг).

Як встановлено з акту перевірки, господарська діяльність позивача у перевіряємому періоді фактично полягала в організації перевезення вантажів.

В свою чергу, ч.ч. 1, 4 ст. 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

За змістом ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедируванню сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими нормами.

В силу ст. 9 Закону України "Про транспортно - експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, між позивачем, з однієї сторони, та ДП Немирівський спиртовий завод, з іншої, неодноразово на різні періоди укладалися договори на перевезення вантажів, про що свідчать відповідні угоди, наявні в матеріалах справи. Згідно з умовами даних договорів позивач (Перевізник) зобов'язувався за плату надати послуги по перевезенню вантажу, визначеного Замовником, власними транспортними засобами, а Замовник оплатити вартість наданих послуг.

Не маючи можливості забезпечити виконання умов зазначених вище договорів позивач 01 жовтня 2007 року уклав договір співпраці перевезення вантажів автомобільним транспортом з ОСОБА_6 терміном на 5 років. Предметом даного договору визначено те, що позивач з 6 кварталу 2007 року призупиняє свою діяльність в зв'язку з погіршенням стану здоров'я та передає свої повноваження по перевезенню вантажів автомобільним транспортом згідно договору №1 від 13 серпня 2003 року ФОП ОСОБА_6 При цьому, розділом 2 даного договору передбачено, що для здійснення повноважень позивач зобов'язувався надати ФОП ОСОБА_6 справні автомобілі, а також зобов'язувався вчасно здійснювати перерахунок коштів зі свого рахунку на рахунок ФОП ОСОБА_6 Пунктом 3.4 даного договору визначено, що ФОП ОСОБА_6 бере на себе обов'язок надавати позивачу документи по об'єму виконаних робіт та послуг для подальшого переведення коштів зі свого рахунку на рахунок ФОП ОСОБА_6

Згідно розділу 4 договору, розрахунки між ДП Немирівський спиртовий завод (Замовник), позивачем та ФОП ОСОБА_6 здійснюються безготівковим розрахунком шляхом переведення коштів на банківські рахунки позивача, а той, в свою чергу, - на банківські рахунки ФОП ОСОБА_6

Такого ж змісту був укладений договір №2 між позивачем та ФОП ОСОБА_7 03 січня 2008 року терміном дії на 5 років.

В подальшому, між позивачем, з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7, з іншої, були укладені договори подібного змісту.

При цьому, з аналізу зазначених вище договорів можливо дійти висновку, що вони за своїм змістом є договорами транспортного експедирування, у яких позивач виконує обов'язки експедитора.

Крім того, факти виконання умов укладених договорів підтверджуються актами приймання-передавання автотранспортних робіт, у яких зазначені автомобіль, що здійснював перевезення, розмір зароблених коштів тощо.

Так само, факти перерахування частини коштів, що надходила від позивача на рахунки його контрагентів (ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7.) згідно з умовами укладених договорів підтверджуються платіжними дорученнями.

Також, у книзі обліку доходів і витрат по формі №10, знайшов відображення розмір тієї винагороди, що позивач отримував згідно з умовами зазначених вище договорів.

Таким чином, на рахунку позивача були транзитні кошти, частину яких він перераховував іншим перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів. Відтак, висновки податкового органу про наявність виручки на рахунку позивача з урахуванням тих коштів, які в подальшому перераховувались ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 є помилковими, оскільки така сума не може вважатися виручкою.

Слід зауважити, оскільки транзитні кошти, які перераховувались позивачем перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, не стали його власністю, вони, згідно із положеннями п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", не можуть вважатися її доходом, та відповідно до ст. 3 цього ж Закону не є об'єктом оподаткування.

Тобто, навіть якщо і допустити, що позивач перевищив допустиму суму обсягу виручки від наданих ним послуг, відповідач не мав права оподатковувати кошти, що надійшли позивачу для подальшого перерахування перевізникам, які здійснювали безпосереднє перевезення вантажів і які він перераховував таким перевізникам.

Кошти, які надходять на розрахунковий рахунок платників єдиного податку, які здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські, агентські послуги є транзитними і вони не мають права власності на такі кошти.

Отже, оподаткуванню підлягає виручка, яка належить суб'єктам підприємницької діяльності від реалізації ними своєї продукції (товарів, робіт, послуг). Тому суб'єкти малого підприємництва, які здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські, агентські послуги повинні включати до бази оподаткування єдиним податком лише суми комісійної (агентської) винагороди, отримані від здійснення таких видів діяльності.

Необхідно зазначити, що з метою визначення права перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб'єкти малого підприємництва, які здійснюють комісійну торгівлю надають експедиторські, брокерські та агентські послуги повинні враховувати надходження коштів у вигляді комісійної (агентської) винагороди отриманої від здійснення таких видів діяльності на розрахунковий рахунок та/або в касу без урахування коштів, що є транзитними і на які ці суб'єкти не мають права власності.

Згідно з ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість.

Поряд з цим, суб'єкт підприємницької діяльності підпадає під загальні вимоги Закону України "Про податок на додану вартість", а отже, є платником ПДВ, якщо відповідає одній із наведених у п. 2.1 ст. 2 цього Закону ознак платника податку, а саме: здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Таким чином, відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Що стосується податкової вимоги № 3 від 14 червня 2011 року, то її також необхідно скасувати, оскільки вона сформована на підставі податкових повідомлень-рішень, про скасування яких суд дійшов висновку.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача щодо визнання дій відповідача неправомірними не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою, а саме не зазначено, які саме дії Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницької області є неправомірними та такими, що порушують права та інтереси позивача.

Так само, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо скасування актів перевірки, оскільки акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 КАС України.

Доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є не обґрунтованими, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача, відтак, постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак, підстав для скасування такого рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 серпня 2016 року.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.