У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/5661/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мороз В.О.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

17 серпня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Куркули Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась в суд з позовом, в якому просила визнати відмову відповідача у призначенні та виплаті їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці замість пенсії за віком - протиправною; зобов'язати відповідача нарахувати та виплачувати їй з 05.12.2015 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % грошового утримання судді згідно довідки Господарського суду Хмельницької області від 25.02.2016 року № 02-16/86/16 без обмеження його граничного розміру з врахуванням раніше виплаченої пенсії за віком.

Відповідно до постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.03.2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції, шляхом подання апеляційної скарги, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на не повне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Позивач у судовому засіданні проти тверджень відповідача заперечила, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку наявним у справі доказам, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та необхідності залишення в силі постанови суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач з 01.04.1987 року по 31.08.1991 року працювала Державним арбітром обласного державного арбітражу; з 01.09.1991 року по 18.06.1992 року в.о. арбітра арбітражного суду; з 19.06.1992 року по 04.12.2015 року арбітром (суддею) Арбітражного (господарського) суду Хмельницької області.

В черні 2012 року позивачу відповідачем було призначено пенсію за віком.

23.03.2015 року позивач обіймаючи посаду заступника голови Господарського суду Хмельницької області направила до Вищої ради юстиції звернення про внесення подання щодо звільнення її з займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.

16.07.2015 року Вища рада юстиції внесла подання до ВРУ про звільнення позивача з посади судді господарського суду Хмельницької області у зв'язку із поданням заяви про відставку, а 12.11.2015 року Верховна Рада України постановою № 788-VIII дану заяву задовольнила.

04.12.2015 року наказом голови Господарського суду Хмельницької області позивач була відрахована зі штату господарського суду Хмельницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

03.03.2016 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому з заявою про її переведення з пенсії за віком на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, проте їй листом відповідача № 5569/03 від 04.03.2016 року було відмовлено, оскільки з 01 червня 2015 року пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.

Визначаючись відносно правомірності прийняття відповідачем оскарженого рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що під час прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання позивача, відповідач діяв неправомірно, рішення винесене всупереч передбачених Конституцією України та законами України норм, є необґрунтованим.

Надавши правову оцінку діям відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. №2453-VI (далі Закон України №2453-VI) передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

В силу ст. 111 Закону України №2453-VI, порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

У відповідності до п. 4 ч. 4 ст. 20 Закону України №2453-VI до порядку денного сесії Верховної Ради України включається позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.

За змістом ст. 216 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» №1861-VI від 10.02.2010 р., Верховна Рада України звільняє з посад суддів, обраних безстроково, відповідно до ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Що стосується відмови відповідача в призначенні щомісячного довічного грошового утримання позивача з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України №213-VIII та зазначенням, що всі звернення громадян після 01 червня 2015 р. відповідачем до розгляду не приймаються, у тому числі, якщо перерахунок або призначене довічне грошове утримання суддів здійснювалось з дати до 01 червня 2015 р., слід зазначити наступне.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 8 ч. 4 ст. 48 Закону України №2453-VI встановлено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Отже, гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 20.03.2002р. №5-рп/2002, від 01.12.2004р. №19-рп/2004, від 11.10.2005р. №8-рп/2005, від 22.05.2008р. № 10-рп/2008, від 03.06.2013р.№3-рп/2013), рішення якого мають преюдиціальне значення при розгляді судами позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України.

Так, у рішенні КСУ №3-рп/2013 від 03.06.2013р. йдеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Правилами ч. 4 ст. 9 КАС України визначено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що скасування Законом України №213-VIII норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не скасовує набуте позивачем з 05 березня 2015 р. право на щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 рок, № 4-рп/2016, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), та не підлягають застосуванню положення пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Разом з тим, з Закону України №2453-VI вбачається, що положення статті, якою встановлено право на щомісячне довічне грошове утримання та порядок регулювання відносин щодо визначення розміру такого утримання (ст. 141 в редакції Закону, яка діє з 29 березня 2015р.), з 01 червня 2015р. чинність не втратили та діють до цього часу.

Таким чином, доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що не відповідають Конституції України, вищенаведеним рішенням Конституційного Суду України, Закону України №2453-VI.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 141 Закону N 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, який набрав чинності 29 березня 2015 р., - «щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж: 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

Так, при поданні документів до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому стаж роботи судді Дячук Т.В., який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 03 березня 2016 року складав більше 25 років.

Враховуючи викладене, і те, що позивач працювала суддею в період дії спеціальних Законів України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, з наступними змінами, Постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 р. та «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, з наступними змінами, які давали їй право на відставку та довічне грошове утримання, з урахуванням стажу роботи суддею і відповідного віку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вона на підставі вказаних законів і п. 9 ст. 126 Конституції України набула право на відставку з призначенням щомісячного довічного грошового утримання або право на призначення пенсії у порядку та на вищезазначених умовах.

Поряд з цим, позивач подала заяву про внесення подання щодо її звільнення 23.03.2015 року, тобто до набрання чинності ч.3 ст. 141 Закону № 2453-VI у редакції закону № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та за наявності у неї стажу 29 років 2 місяці, а тому набула право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % грошового утримання судді, так як послідуючий розгляд її звернення Вищою радою юстиції та Верховною Радою України не залежав від її волі.

Слід зауважити, що право позивача на щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці виникло з моменту отримання нею статусу судді у відставці, тобто з моменту звільнення її з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку - 23.03.2015 року (до набрання чинності законом № 213-VIII від 02.03.2015 року). Однак скористатися правом на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач змогла лише після відрахування зі штату суду (починаючи з 05.12.2015 року, тобто з наступного дня після видачі наказу № 19-к про відрахування зі штату суддів).

Доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є не обґрунтованими, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, відтак, постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак, підстав для скасування такого рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому залишити без задоволення, а постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 серпня 2016 року.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.