донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.08.2016           справа №905/1196/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 – за довіреністю №135/16 від 01.02.2016р. ОСОБА_5 – за довіренстю №29/02-16 від 02.03.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ та Публічного акціонерного товариства “Концерн Стирол”, м.Горлівка Донецької області

на рішення господарського суду Донецької області

від09 червня 2016 р. (повний текст складено та підписано 14.06.2016р.)

у справі№ 905/1196/13-г (суддя О.В. Кротінова)

за позовомДочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ

доПублічного акціонерного товариства “Концерн Стирол”, м.Горлівка Донецької області

простягнення 17 197 578,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2015р. по справі №905/1196/13-г позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Концерн Стирол”, м.Горлівка Донецької області на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ 3% річних у сумі 5118168,06 грн., втрати від інфляції у розмірі 12036151,18, судовий збір у розмірі 68646,88 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду від 28.07.2015р. рішення господарського суду першої інстанції у справі №905/1196/13-г залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2016р. постанову Донецького апеляційного господарського суду у справі №905/1196/13-г від 28.07.2015р. та рішення господарського суду Запорізької області у справі №905/1196/13-г від 13.05.2015р. скасовано, справу №905/1196/13-г направлено на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

07.04.2016р. ухвалою господарського суду Запорізької області матеріали справи №905/1196/13-г скеровано для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.06.2016р. у справі №905/1196/13-г позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ до Публічного акціонерного товариства “Концерн Стирол”, м.Горлівка Донецької області про стягнення 17 197 578,60 грн., з яких 3% річних у сумі 5 156 792,91 грн. та 12 040 785,69 грн. інфляційних витрат задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 5 156 792,91 грн. 3% річних та 5 848 358,80 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору.

Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ подана апеляційна скарга, в якій остання просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зменшення стягнутої суми інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає помилковим висновок господарського суду щодо часткового задоволення позову про стягнення інфляційних витрат з посиланням на приписи, викладені у ч.2 п.3.1. п. 3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р.

Одночасно, Публічне акціонерне товариство “Концерн Стирол”, м.Горлівка звернулось з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У своїй скарзі апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права з огляду на наступне: по–перше: стягнення 3% річних та інфляційних втрат окремо від суми основної заборгованості є неправомірним; по – друге: відповідач звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання щодо сплати основного боргу в силу положень ст. 617 Цивільного кодексу України та на підставі сертифікату Торгово– промислової палати України; по –третє: розрахунок суми позовних вимог позивача до відповідача у даній справі є необґрунтованим, оскільки повністю спростовується Висновком експертно-економічного дослідження, проведеного Товариством з додатковою відповідальністю «Гільдія оцінювачів України», який безпідставно не прийнято судом першої інстанції до уваги; по – четверте: враховуючи умови укладеної мирової угоди в межах справи №25/7, відповідач вважає незаконним нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат в період дії форс– мажорних обставин у даній справі; по– п’яте: строк позовної давності у три роки, встановлений п. 9.3 Договору, суперечить вимогам чинного законодавства.

Представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечив проти апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства “Концерн Стирол”, м.Горлівка Донецької області

Відповідач також підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечив проти апеляційної скарги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявників апеляційних скарг, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, 23.12.2009р. між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Концерн Стирол" (далі - Покупець, правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол") укладено договір поставки природного газу №06/09-2052, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору (п.1.1 договору).

За змістом п.2.1 постачальник передає покупцю протягом періоду з 1 січня 2010 року до 31 березня 2010 року включно газ в обсязі до 400000 тис.м.куб., в тому числі по місяцях: січень – до 120000 тис.м.куб.; лютий – до 140000 тис.м.куб.; березень – до 140000 тис.м.куб.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця поставки, а також дозволене відхилення місячного обсягу споживання газу в розмірі не більше +/-5% від узгодженого обсягу (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Згідно з пунктами 4.2, 4.4 договору право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця у пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

Не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу (абз.2 п.4.4 договору).

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Строк позовної давності за цим договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом (п.9.3 договору).

Як свідчать матеріали справи, між сторонами підписано додаткові угоди № 1 від 10.03.2010р., № 3 від 31.05.2010р. з протоколом розбіжностей від 22.06.2010р., № 4 від 01.06.2010р., № 5 від 25.06.2010р., № 6/1 від 20.07.2010р., № 6 від 21.07.2010р., № 7 від 06.08.2010р., відповідно до яких вносились доповнення та зміни до основного договору в частині періоду, обсягів поставки, а також строку дії договору .

До матеріалів справи долучені Акти приймання-передачі природного газу за період січень – грудень 2010р. та платіжні доручення щодо часткової оплати отриманого природного газу.

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. у справі № 25/7 позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг в сумі 74 840 452,99 грн., втрати від інфляції в сумі 5 529 903,32 грн., 3% річних в сумі 2 240 477,91 грн. В частині стягнення основного боргу в сумі 646 578 921 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. рішення господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. скасовано частково, позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення пені задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг у сумі 74 840 452,99 грн., інфляційні нарахування - 5 529 903,32 грн., 3 % річних у сумі 2 240 477,91 грн., пеню - 380 839,22 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2012р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. у справі № 25/7 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Донецької області від 28.05.2012р. у справі № 25/7, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012р., позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" основний борг в сумі 74 840 452,99 грн., втрати від інфляції в сумі 5 529 903,32 грн., 3% річних в сумі 2 240 477,91грн., пеню в сумі 3 046 713,78 грн. В решті позову (в частині стягнення пені) відмовлено. В частині стягнення основного боргу у сумі 646 578 921,00 грн. провадження у справі припинено за відсутності предмету спору.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2012р. у справі №25/7 скасовано рішення господарського суду Донецької області від 28.05.2012р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012р. у справі № 25/7, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.04.2013р. (з урахуванням додаткового рішення від 30.04.2013р.) у справі № 25/7 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг в сумі 74 840 452,99 грн., інфляційні втрати в сумі 5 529 903,32 грн., 3% річних в сумі 2240 477,91 грн. та пеню в сумі 16 472 301,36 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. рішення господарського суду Донецької області від 22.04.2013р. скасовано в частині стягнення пені в сумі 16 472 301,36 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 20 590 376,71 грн. В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 22.04.2013 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 25/7 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 25/7 - без змін.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.10.2015р. у справі №25/7 затверджено мирову угоду від 16.09.2015р., укладену між Публічним акціонерним товариством “Концерн Стірол” та Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, відповідно до умов якої сума основного боргу та судові витрати будуть сплачуватися відповідачем рівними частинами впродовж 24 місяців після набрання чинності нормативно-правового акту, який буде засвідчувати завершення антитерористичної операції.

При цьому, будь-яких змін до умов договору щодо порядку та строків погашення боргу сторони не узгоджували.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.10.2015р. у справі №25/7 відмовлено повністю у задоволенні заяви №106/09-15 від 09.09.2015р. Публічного акціонерного товариства “Концерн Стирол” про перегляд рішення від 22.04.2013р. господарського суду Донецької області у справі №25/7 за нововиявленими обставинами.

Зазначеними судовими рішеннями у межах справи №25/7 встановлений факт неналежного виконання обов’язку відповідача щодо оплати отриманого газу у період січня – грудня 2010р. та наявність боргу останнього перед позивачем у сумі 74 840 452,99 грн. на дату прийняття рішення господарського суду Донецької області у справі №25/7, тобто, станом на 22.04.2013р. До того ж, досліджені та задоволені вимоги, зокрема, щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних за період з 11.02.2010р. по 27.01.2011р. у сумі 2 240 477,91 грн. та інфляційних витрат за лютий-грудень 2010р. у сумі 5 529 903,32грн. з огляду на порушення строків оплати основного грошового зобов’язання за договором поставки природного газу №06/09-2052 від 23.12.2009р. та приписи ст.625 Цивільного кодексу України.

Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 28.01.2011р. по 07.02.2013р. у розмірі 5 156 792,91 грн. та інфляційних втрат за період з січня 2011р. по грудень 2012р. у розмірі 12 040 785,69 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 5 156 792,91 грн. (нарахування здійснено на суму 721 419 373,99 грн. з 28.01.2011р. по 30.01.2011р., на суму 336 713 452,99 грн. з 31.01.2011р. по 16.02.2011р., на суму 296 713 452,99 грн. з 17.02.2011р. по 21.02.2011р., на суму 226 713 452,99 грн. з 21.02.2011р. по 21.02.2011р. та на суму 74 840 452,99 грн. з 22.02.2011р. по 06.02.2011р.), а також інфляційних нарахувань у загальній сумі 12 040 785,69 грн.(нарахування фактично здійснено за на суму 721 419 373,99 грн. за період січень 2011р.; на суму 336 713 452,99 грн. за період лютий 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період березень 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період квітень 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період травень 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період червень 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період липень 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період серпень 2011р.; на суму 74840452,99 грн. за період вересень 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період жовтень 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період листопад 2011р.; на суму 74 840 452,99 грн. за період грудень 2011р.), апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем та приймаючи до уваги строк настання виконання зобов’язань за кожним із зобов’язань у відповідності до приписів Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р. та погоджується з задоволенням вимог щодо стягнення 3% річних у заявленому позивачем розмірі.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 5 156 792,91 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 848 358,80 грн.

При цьому, не приймаються до уваги запечеречення позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо здійснення судом першої інстанції перерахунку інфляційних втрат з порушенням приписів, визначених у п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р., листа Вищого господарського суду України №62-97р від 03.04.1997р. та Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., оскільки за приписами зазначеного п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на наявність Сертифікату Торгово-промислової палати України № 4977 від 02.09.2015 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що, на думку останнього, є підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.617 Цивільного кодексу України, судовою колегією не приймається до уваги з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем надано Сертифікат Торгово-промислової палати України № 4977 від 02.09.2015 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), з якого слідує, що датою настання періоду дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 15.04.2014 року, дату закінчення терміну дії яких на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, розрахунки, надані позивачем щодо стягнення з відповідача 3 % річних здійснені за період з 28.01.2011р. по 07.02.2013р. у розмірі 5 156 792,91 грн. та інфляційні втрати – за період з січня 2011р. по грудень 2012р. у розмірі 12 040 785,69 грн., тобто, нарахування означених сум, здійснено до моменту виникнення форс-мажорних обставин, щодо яких зазначено у сертифікаті Торгово-промислової палати № 4977 від 02.09.2015 року.

Враховуючи, що у період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних витрат, форс-мажорних обставин, відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати № 4977 від 02.09.2015 року, ще не існувало, відтак, судом першої інстанції правомірно не застосовано до даних правовідносин положень ст. 617 ЦК України.

Як зазначалось вище, частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, встановлює виключення із загального правила про припинення зобовязання у зв’язку із неможливістю його виконання. Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 229 ГК України, яка встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Цивільним кодексом України та іншими законами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014р. №6-113цс14, відповідно до якої нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, і наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, нараховуються незалежно від вини боржника. Щодо грошових зобовязань діє загальне правило, яке передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов’язання та грошові зобов’язання не припиняються неможливістю їх виконання.

Одночасно, судова колегія вважає твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо неправомірного стягнення 3% річних та інфляційних втрат окремо від суми основної заборгованості безпідставними з огляду на наступне.

Так, за приписами п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013р. саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

У п.5.3 наведеної постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Колегією суддів враховано правову позицію Верховного суду України, яку визначено у постанові від 20.12.2010 р. у справі № 10/25 за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" про стягнення 81 205 грн. 58 коп.

Так, відповідно до зазначеної постанови Верховного суду України наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів також відзначає, що розглядаючи заявлені позовні вимоги судом першої інстанції правомірно не визнано підставою для відмови у стягненні заявленої суми 3% річних та інфляційних втрат укладену між сторонами мирову угоду у справі №25/7 та затверджену ухвалою господарського суду Донецької області від 07.10.2015року, оскільки виходячи зі змісту укладеної мирової угоди, вона не є в розумінні ст. 604 ЦК України новацією зобов’язань за договором поставки природного газу №06/09-2052 від 23.12.2009р. щодо оплати отриманого від позивача у січні – грудні 2010р. природного газу, а лише визначає порядок виконання рішення суду у справі №25/7 в частині вимог про стягнення основного боргу, 3% річних за період з 11.02.2010р. по 27.01.2011р. у сумі 2 240 477,91 грн., інфляційних витрат за лютий-грудень 2010р. у розмірі 5 529 903,32грн. та судових витрат без зміни предмета зобов’язання та способу його виконання. Отже, мирова угода не припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісними і її дія не поширюється на правовідносини сторін у спірний період. Крім того, як зазначалось вище, сторонами не вносились будь-які зміни щодо строків та порядку оплати відповідачем вартості отриманого природного газу за договором поставки природного газу №06/09-2052 від 23.12.2009р., і мировою угодою не вирішувалось питання щодо 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем у зв’язку з прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань за спірний в даній справі період.

Щодо посилання відповідача на Висновок експертно-економічного дослідження, проведеного Товариством з додатковою відповідальністю «Гільдія оцінювачів України» №9/1 від 08.09.2015р., яким на думку Публічного акціонерного товариства “Концерн Стирол” спростовується обґрунтованість позовних вимог Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» м. Київ, колегія суддів зазначає, що відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4 не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

При цьому, як експерт у вказаному висновку, так і позивач посилаються на формули, за якими ними здійснено розрахунок, зокрема, інфляційних втрат та 3% річних. Зазначений розрахунок передбачений «Методикою розрахунку пені, інфляційних втрат та 3% річних», наданою Державним комітетом статистики України в листі №11/1-5/73 від 13.02.2009р.

Відповідно до приписів ст.ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, зазначений доказ не має пріоритетного значення для суду, як на тому наполягає відповідач, над іншими доказами. Висновок експертно-економічного дослідження повинен оцінюватися судом на рівні з іншими доказами в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, експертно-економічний висновок стосується предмета спору, заявленого в позові, що є правовим питанням і покладено на дослідження судом, а тому зазначений висновок не є беззаперечним доказом невірного перерахування господарським судом заявлених до стягнення сум.

Щодо твердження апелянта про невідповідність вимогам закону п.9.3. Договору, укладеного між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

В силу положень ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов.

Враховуючи те, що при укладенні договору сторони самі передбачили встановлення строку позовної давності за договором поставки природного газу №06/09-2052 від 23.12.2009р. тривалістю у 3 (три) роки (п.9.3 договору) та відсутність доказів визнання договору недійсним в цій частині, також, приймаючи до уваги, що визнання недійсним договору в цій частині не є предметом позову у цій справі, судовою колегією не приймаються у якості доказів спростування позову вищевказані твердження відповідача.

Крім того, колегією суддів при розгляді даної справи враховано правову позицію Вищого господарського суду викладену у постанові від 12.07.2016р. у справі № 905/2190/14, у постанові від 29.06.2016р. у справі №913/498/13-г, у постанові від 20.04.2016р. у справі № 913/869/14, у постанові від 07.06.2016р. у справі № 913/860/14.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Рішення господарського суду Донецької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційним скаргам покладаються на заявників скарг по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ та Публічного акціонерного товариства “Концерн Стирол”, м.Горлівка Донецької області – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 09.06.2016р. у справі №905/1196/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий                                         Марченко О.А.

Судді:                                                   Колядко Т.М.

                                                                                          ОСОБА_3